Якими, на Ваш погляд, були передумови проголошення державної самостійності України?

В процесі здійснення «перебудови» все більше виявлялась недосконалість СРСР. Формально він проголошувався як союз рівноправних республік, а фактично — був імперською тоталітарною державою, яка управлялась з єдиного центру — Москви. Цементуючою силою Союзу Радянських Соціалістичних Республік була Комуністична партія — жорстко централізована організація, керувалась з політбюро ЦК КПРС і в повному обсязі контролювала всі сфери життя суспільства. Предметом її особливої уваги були керівні кадри. Жоден з керівників не міг бути призначений на посаду без її згоди. Таким чином, аби обіймати посаду, треба було вірно служити партії, а вже згодом  — народу. За умов горбачовських спроб надати соціалізму в СРСР «людського обличчя» вплив партійних структур суттєво послабився. Вони могли здійснювати керівництво одноособово, за умов відсутності будь-якої політичної конкуренції, використовуючи при цьому силові методи, правоохоронні органи. Останні за таких умов перетворювались на репресивно-каральні. Багатопартійність, політичний плюралізм, зародження елементів демократії і гласності, шквал критики сталінізму застали партійні органи зненацька, і вони стали з великим рахунком програвати в політичній боротьбі. Значна частина комуністів симпатизувала своїм політичним опонентам. Партія втрачала роль об'єднавчої сили. Складаються умови, за яких зближувались інтереси різних соціальних груп українського населення, і на перший план виступає прагнення до суверенитету республіки. Українська партійно-державна номенклатура, практично весь час щось випрошуючи в Москви, прагнула самостійності у розв'язанні питань з управління територією; українське селянство, повернувшись обличчям до свого минулого — колективізації, депортацій і голодоморів, — безпосередньо пов'язувало це з політикою більшовиків. І нарешті українська інтелігенція, представники дисидентства в досягненні незалежності вбачали здійснення віковічної мрії українського народу.

Якими, на вашу думку, є досягнення і прорахунки двадцятирічного розвитку України як незалежної держави?

Україна стала повноцінною незалежною державою з власною політичною системою, економікою і з власною ідентичністю. 20 років тому впевненості в цьому не було. Зараз це видається надто різким, але тоді багато хто говорив, що Україна не є нормальною країною, що всі її кордони — штучні: чому там опинилися Одеса, Чернівці, Крим, Львів і т. д. Дехто висловлював досить легковажні припущення, що мовні поділи всередині України призведуть до невдалих спроб створити державу. Це змінилося. Україна має свою ідентичність як країна. Гадаю, це чудово ілюструють футбольні матчі між командами України й Росії, коли незалежно від мови спілкування, уболівальники підтримують українську збірну. 20 років незалежності утвердили в свідомості людей ідею України як окремої держави. Інша позитивна річ: політична система України відрізняється від російської. Наприклад, українських призовників не посилають воювати в Чечні або в Грузії. І хоча я стурбований тенденціями останніх кількох років, але все одно в Україні і засоби масової інформації, і політичний ландшафт вирізняються плюралізмом, якого й близько немає в Росії: тут немає відповідника Володимира Путіна, немає відповідника російської ФСБ — українських «силовиків», так би мовити. Це позитивні моменти.

А негативом стала неспроможність швидко інтегрувати Україну з Європою. Це можна пояснити великою мірою тим, що Україна успадкувала некомпетентний, непридатний, провінційний радянський чиновницький апарат, який був просто нездатний готувати країну до інтеграції з ЄС. Зі свого боку Європейський Союз також не продемонстрував стратегічного бачення в ставленні до України. Тому ми хоч і не повністю змарнували ці 20 років, але це були 20 років здебільшого втрачених можливостей у справі інтеграції України з ширшою європейською родиною.

Дайте характеристику відомим політичним діячам України доби незалежності (В. Чорноволу, Л. Кравчуку, П. Симоненку, або на Ваш вибір) за такими критеріями: політичні переконання, особисті якості, результати політичної діяльності.

Чорновіл Вячеслав Максимович (24 грудня 1937 — 25 березня 1999) — літературний критик, публіцист, діяч руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу. Кілька разів ув'язнений за "антирадянську пропаганду" (1967–1969, 1972–1979, 1980–1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні. Один із ініціаторів створення Української гельсінської спілки. У радянські часи сім’я Чоновола зазнала переслідувань. 1937 року було заарештовано рідного батькового брата Петра, який не повернувся з ув’язнення. У березні 1990 року Вячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Він був одним з лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради — Народної Ради. З квітня 1990 року до квітня 1992 року — голова Львівської облради та облвиконкому. Восени 1991 року Вячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%). 25 березня 1999 року Вячеслав Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. На місці загибелі встановлено справжній козацький хрест. Поховано видатного українського державного діяча на центральній алеї Байкового кладовища. 2000 року присвоєнно звання героя України. .