Визначте причини поразки українського національного руху на західноукраїнських землях у 1918 – 1919 рр.

Польське командування перекидало на галицький фронт нові сили, які Антанта забезпечувала всім необхідним. 28 червня війська інтервентів прорвали фронт УГА. Почався останній відступ українських військ у межиріччя Збруча та Дністра.

У зв'язку з неможливістю тримати фронт проти переважних сил польських інтервентів, 16—18 липня 40—45 тис. бійців УГА переправилися на лівий берег Збруча, в УНР, де їм судилося продовжити свій тернистий шлях. Польща повністю окупувала Східну Галичину. До в'язниць і концтаборів було кинуто тисячі українських патріотів, інших жорстоко переслідували.

Отже, Західноукраїнська Народна Республіка, що існувала більше 8 місяців, впала. Головними причинами поразки були значна перевага противника у силі — боротьба фактично велася між 3,5 млн. українців Східної Галичини і 18 млн. поляків, та підтримка останніх країнами Антанти. Але, незважаючи на невдачу, спроба визволити західноукраїнські землі від іноземного поневолення та об'єднати їх із землями УНР чітко окреслила етнографічні кордони українського народу, збагатила його новим досвідом, знаннями і вмінням.

Охарактеризуйте ставлення урядів великих європейських країн до українського питання у 1917 – 1920 рр.

Вийшовши на міжнародну арену, Україна в 1917—1918 рр. посідала помітне місце в зовнішньополітичних планах держав Антанти, більш прихильної британській стратегії та менш лояльній і невизначеній політиці Франції та СІІІА, які обмежувались деклараціями загального характеру. Зацікавлення Україною з боку Антанти та розробка і обговорення заходів, спрямованих на налагодження стосунків з нею, свідчать про існування "українського питання", суть якого полягала у розв'язанні національно-політичпих, територіальних, адміністративних проблем української державності. Право існування української нації, політики західних держав розглядають крізь призму розв'язання російської проблеми, яка полягала у налагодженні не лише адміністративно-територіальних, а й військово-політичних питань. Адже розпад Російської імперії, прихід до влади низки урядів, особливо активні дії більшовиків, змушували керівництво держав Антанти шукати виходу із цієї ситуації, оскільки некерованість цих процесів могла призвести до глобальних катаклізмів на континенті. Тому й "українське питання", як і інші дотичні до нього проблеми, Англія, Франція і США розглядали з позиції розв'язання питання загальної європейської стабілізації. Переслідуючи власні геополітичні цілі у Першій світовій війні, уряди Великої Британії та США прагнули використати національні прагнення звільнених народів, розглядаючи їх не як остаточну мету, а як інструмент задоволення власних потреб.

Охарактеризуйте політичне і соціально-економічне становище України в перші роки після завершення революції та громадянської війни.

Економічне становище України  було надзвичайно важким. Майже 7 років воєн і громадянської смути довели Україну до стану руїни. Загинуло близько 1,5 млн. осіб. Через нестатки й розруху сотні тисяч людей залишали міста, йдучи до сіл у пошуках хліба. Практично припинилося виробництво товарів. У 1921 р. промислове виробництво становило лише 5–10 % довоєнного. Не працювали цілі галузі виробництва.  Найбільша частина України з населенням майже 40 млн. стала об’єктом небаченого за своїми масштабами експерименту, який, на думку його ініціаторів, мав на меті побудову найпередовішої в світі економічної та політичної системи.   Одним із перших кроків на цьому шляху стала запроваджена в роки громадянської війни політика „воєнного комунізму”. Відповідно до неї проводилася націоналізація всієї промисловості й торгівлі, на селі запроваджувалася продрозкладка, за якою селянам залишали мінімальні норми продовольства, решта ж конфісковувалась державою.  Заборонялася приватна торгівля і запроваджувався розподіл продуктів за картковою системою, вводилася обов’язкова трудова повинність. Здійснювалося насильство над економікою, над законами економічного розвитку. Їхнє місце зайняли партійні директиви та політичні рішення. Внаслідок цього економічна і політична криза ще більше поглибилася. Війна, „воєнно-комуністичні” методи та розруха майже знищили торгівлю, вбивали найменші економічні стимули до продуктивної праці й ефективного господарювання, руйнували грошову систему, призвели до зростання безробіття, викликали масове невдоволення. Свідченням останнього стали виступи робітників, повстання селян.