1.Природа юридичної деонтології та її історичні витоки.

Деонтологія як наука походить від слів грецького походження "деон" - родовий відмінок слова "потрібне, належне" і "логос" - вчення, тобто вчення про належне.

Витоки виникнення деонтології слід шукати в давнину, коли виникло суспільний поділ праці, що перетворило людини у відносно самостійного індивіда і поклала початок професійному відокремлення соціальних груп всередині суспільства. Виникнення права зажадало появи применителей права - юристів, тобто шару людей, який би займалися управлінням та обслуговуванням населення на високому професійному рівні. Термін "юрист" походить від німецького "jurist", який є похідним від латинського "jus (" juris "). Кожна історична епоха і кожна країна пред'являла свої деонтологічні вимоги до юриста, що діє в сфері юридичної практики і має певні владні повноваження.

Виникнення уявлень про те, якою повинна бути юридична діяльність, відносяться до часів Стародавнього Риму і пов'язана з іменами класиків юриспруденції: Гай, Ульпіан, Модестін, Павло, Папініан. Вони бачили зміст юридичної діяльності в трьох її складових: agеrе - керувати юридичними діями сторін; cavеrе - складати формули документів; rеsроndеrе - давати поради, консультації. Та й сам термін "юриспруденція" виник у Стародавньому Римі наприкінці IV-початку III століття до н.е. (Лат. jurisрrudеntia - знання права). Діяльність провідних юристів Стародавнього Риму справила значний вплив на наступні покоління юристів країн Західної Європи в плані формування у них професійних якостей, навичок і установок. Поступово у всіх країнах світу йшов процес становлення, а потім організаційного та методичного оформлення професійного юридичної освіти. Перші університети, що виникли в Х1-Х111 ст в Болоньї, Падуї, Кембриджі, Саламанці, Парижі, мали юридичні факультети, де готувалися юристи відповідно до обсягу і змістом правових робіт і послуг даного суспільства, даної країни.

2. Предмет і структура юридичної деонтології.

Предмет юридичної деонтології-оптимальний звід правил, якими повинен опанувати і керуватися юрист, система психічних, правових, політичних, етичних, естетичних норм-вимог, у сукупності визначають правовий режим професійного спілкування юриста з колегами та клієнтами (атмосферу взаємовідносин по лінії "юрист-громадянин "), його професійна поведінка. Юридична деонтологія - це галузь юридичної науки і навчальна дисципліна, яка представляє собою узагальнену систему знань про кодекс професійної поведінки юриста. Структура юридичної деонтології сукупність достоїнств сторін прояву якостей юриста: 1.Як особистості (психологічна культура), 2 . як учасника політичного життя (політична культура), 3.Як професіонала-фахівця (професійно-правова культура), 4.Як носія моральних переконань, принципів (етична культура), 5.Як володаря певних естетичних смаків (естетична культура).

3. Основні принципи юридичної деонтології.

Юридична деонтологія передбачає творче ставлення юриста-професіонала до своєї праці при дотриманні її основних принципів. Дотримання високих принципів юридичної деонтології особливо важливо в Україну, яка стала на шлях формування демократичної соціальної правової держави, що викликав підвищення авторитету юридичної професії і зростання культурно-правового рівня клієнтів, їх вимог до якості юридичної допомоги.

Принципи юридичної деонтології - вихідні вимоги, що пред'являються до професійної діяльності юриста Принцип гуманізму деонтології передбачає шанобливе ставлення до конкретної людини з урахуванням її індивідуальних особливостей, вміння поставити себе на місце клієнта і подивитися на ситуацію з його позиції, співпереживати йому, проявити милосердя, співчуття його біді , надати йому допомогу. Принцип справедливості деонтології. Згідно з цим принципом юрист повинен оцінювати себе, колег і клієнтів за реальні заслуги

пропорційно витраченим зусиллям. Сам термін "юстиція" в перекладі з латинської означає - справедливість, законність, походить від jus - право. Вже в самому терміні закладена вимога до юриста бути справедливим. Принцип справедливості з'єднується з сумлінністю, виключає користолюбство, хабарництво. Принцип істинності передбачає встановлення в кожному юридичному справі цілковитою достовірності. Порушення істинності на будь-якому етапі розгляду юридичної справи тягне за собою його кінцеву безрезультатність. Принцип плюралізму виражається в терпимості до ідеологічних нахилам клієнта, його ідейно-політичної (або релігійної) переконаності чи партійної приналежності, до його соціальним станом. Принцип професійно-правової активності означає цілеспрямовану діяльність юриста-професіонала щодо реалізації своєї компетенції в рамках правових норм і пов'язана з додатковими витратами часу, енергії. Працюючи в колективі і не ігноруючи його інтересів, юрист повинен вміти проявити ініціативу ("хто, якщо не я").

4. Функції юридичної деонтології

Природні, моральні та правові норми у взаємодії становлять сутність юридичної деонтології.

Саме у зв´язку з реальним нормативним змістом юридичної деонтології виникають своєрідні функції цієї науки, які можна згрупувати у три підсистеми.

1. Функції, які стосуються особи правника:

• формування у юриста усвідомлення внутрішнього імперативу службового обов´язку;

• конкретизація правосвідомості та правомірності дій у юристів;

• підвищення рівня правового почуття у суб´єктів права;

• виховання у юристів поваги до права;

• вироблення у правників внутрішнього переконання на основі юридичної саморегуляції, юридичної оцінки й юридичної репутації та самоутвердження;

• встановлення юристом об´єктивної правової дійсності;

• сприяння вибору юристом справедливого рішення;

• виховання у правників духовної, моральної і юридичної відповідальності;

• обґрунтування індивідуального регулювання професійних дій юристів та усвідомлення їх наслідків;

• дотримання безпеки життєдіяльності.

2. Функції, які відображають процес формування національного права в Україні:

• утвердження національного духу українського права;

• забезпечення панування права;

• створення необхідних передумов функціонування української національної правової теорії.

3. Функції, які сприяють регулюванню суспільних відносин у державі:

• уміння визначити цінність права і цінність держави;

• сприяння формуванню цивілізованого правопорядку в Україні;

• сприяння виробленню індивідуальних (власних) норм професійної поведінки юриста (деонтологічних норм).

5. джерела деонтології

Важливу роль відіграють джерела формування внутрішнього імперативу службового обов´язку юриста або так звані джерела деонтологічних норм. Такі норми випливають з існуючої теорії професійної етики, професійно-етичних кодексів, що є результатом використання природних, моральних та правових норм.

Формуванню деонтологічних норм сприяють принципи та функції морально-психологічної служби, яка нині набуває поширення в юридичних установах.

Оскільки деонтологічні норми юрист одноосібне виробляє для себе на основі індивідуальної моралі, то для них потрібна певна мотивація. Наприклад, урочисте складання обітниці, яке має давню добру традицію. Так, фахівці права та представники деяких інших професій, зокрема лікарі, наймаючись на роботу, складають відповідну обітницю -офіційну, урочисту внутрішню обіцянку щодо належного виконання службового обов´язку, яка закладена в думках і виражена словами.

Юристам обітниця потрібна для вироблення свідомої відповідальності перед суспільством і державою у боротьбі за зміцнення правопорядку. Це своєрідна добровільна згода чесно служити народові, це також перевірка на вірність обраній професії.

Обітниця надихає на формування внутрішнього, особистого (індивідуального) правового і морального почуттів, які виявляються у самодисципліні та самоконтролі.

Вона суттєво відрізняється від присяги та обіцянки, оскільки не є самонасильством над свободою волевиявлення, на відміну від присяги та обіцянки, які треба розглядати як постійний вияв останньої.

Моральний самоконтроль - здатність самостійно регулювати і спрямовувати власну поведінку - залежить від вимогливості юриста до себе, самокритичності, рівня свідомості. духовного розвитку та особистої моральної культури. Тому обітницю складають не у перший день праці, а після певної адаптації, осмислення свого призначення.