13. Поняття, структура і загальна характеристика правової культури юриста

Культура юриста як фахівця невіддільна від правової культури суспільства. Рівень правової культури суспільства суттєво залежить від професійної культури юриста. З іншого боку, від професійного рівня юриста залежить стан правової культури суспільства і громадянина.

Рівень правової культури професійної групи визначається ступенем розвиненості культури кожного з його членів, тобто ступенем загального освіти, рівнем його кваліфікації. Юрист на своєму робочому місці повинен відповідати своїй професії і відповідно зміцнювати свій престиж і престиж співтовариства юристів. Правова культура юриста міститься в критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явищ з точки зору їх

гуманістичного, демократичного і морального змісту.

У культуру юриста входить знання державної мови України, особливостей етичної культури і національних традицій того регіону, де юрист здійснює професійну діяльність. Складові структури професійно-правової культури юриста включає: 1.знаніе законодавства і можливостей юридичної науки. 2.Тот, хто не знає закону, не може бути його охоронцем, охороняти права і свободи громадян; 3.убежденность у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів, в цінності права як міри свободи і справедливості. 4.Общество і держава не може і не повинно терпіти невігласів, Хвальків, дилетантів на посадах, які пов'язані з питаннями зміцнення правопорядку, законності, охороною і захистом прав і свобод громадян; 5.уменіе користуватися правовим інструментарієм - законами та іншими правовими актами в повсякденній діяльності, юридичною технікою, досягненнями юридичної науки і практики. 6.Профессіоналізм і справедливість торжествують у юридичній практиці лише тоді, коли юрист як служитель закону чесно, виконує свій морально-правовий обов'язок, постійно підвищує майстерність і знаходиться на рівні останніх досягнень теоретичної та практичної юриспруденції.

14.Правознавство

Правознавство - це галузь спеціальних суспільних знань, у межах і за допомогою яких здійснюється теоретико-прикладне освоєння державно-правової дійсності. Предметом правознавства, звідси, є вивчення державно-правової дійсності, а саме: закономірностей права, нормативно-юридичного змісту правової норми, юридичної техніки, засобів і прийомів правової роботи тощо. Конкретніше зміст правознавства розкривається у функціях цієї науки. Функції правознавства - це основні напрямки його впливу на соціальні явища, насамперед на право і державу, на суспільні відносини, на формув

ання й розвиток особи, громадянського суспільства1. До основних функцій правознавства належать:

^ теоретико-пізнавальна функція - виявлення, фіксація і обгрунтування невідомих раніше державно-правових явищ, відкриття, формулювання принципів, напрямків розвитку, закономірностей, тенденцій існуючих державно-правових інститутів тощо;

^ методологічна функція - використання підходів, положень юридичної науки, принципів, способів дослідження державно-правових явищ як наукового «інструментарію» для подальшого розвитку юриспруденції та інших наук;

V ідеологічна функція - формування правової ідеології (правова ідеологія - це сукупність науково обгрунтованих правових поглядів), розвиток правової, політичної, моральної свідомості, підвищення загальної та правової культури суб'єктів;

S практично-прикладна функція - спрямування юридичної практики, вироблення пропозицій щодо вдосконалення державно-правових інститутів, сприяння формуванню

державної політики, роз'ясненню державно-політичних рішень, розвитку правового виховання.

Правознавство як юридична наука має певну систему, структуру і поділяється на три групи:

s загальнотеоретичні юридичні науки - теорія держави і права; юридична деонтологія; історія держави і права України; історія держави і права зарубіжних країн; філософія права; соціологія права; історія політичних і правових вчень; історія політичної та правової думки в Україні та ін.;

^ галузеві і міжгалузеві базові юридичні науки -конституційне право, цивільне, кримінальне, фінансове, господарське, земельне, житлове, трудове, адміністративне, сімейне, екологічне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, арбітражно-процесуальне, виправно-трудове (виконавче), соціально-забезпечувальне, міжнародне тощо;

s спеціально-прикладні юридичні науки - загальні науки у поєднанні з юриспруденцією утворюють цілком нові науки: судову медицину, криміналістику, кримінологію, судову психіатрію, трасологію, судову бухгалтерію, судову статистику, правову психологію тощо.