118 Соціологія

щою кастою (індійські брахмани) або правлячою стратою (партійні ідеологи).

Будь-яке суспільство складається з комбінацій різних стратифікаційних систем і чималої кількості їх перехідних форм. Так, російські соціологи В. Радаєв і О. Шкаратан запро­понували дев'ять типів стратифікаційних систем для аналізу будь-якого соціального організму (див. таблицю).

Таблиця

Тип системи	Основа диференціації	Спосіб модифікації відмінностей
Фізико-гене- тична	Стать, вік, фізичні дані	Фізичний примус, звичай
Рабовлас­ницька	Права громадянства і власності	Військовий примус, кабальне право
Кастова	Релігійний і етнічний поділ праці	Релігійний ритуал, етнічна замкненість
Станова	Обов'язки перед державою	Правове оформлення
Етакратична	Ранги у владній ієрархії	Військово-політичне панування
Соціально- професійна	Рід занять і кваліфікація	Освітні сертифікати
Класова	Розміри доходів і власності	Ринковий обмін
Культурно- символічна	Сакральне знання	Релігійне, наукове та ідеологічне маніпулю­вання
Культурно- нормативна	Норми поведінки і стиль життя	Моральне регулювання, подразнення

У деяких трактуваннях соціальної стратифікації наявні також егалітаристські (зрівняльні) тенденції. Вони особливо помітні у концепціях "середнього класу" або "нового середнього класу", що трактується як більшість населення, яке має влас-

ність і достатні можливості для заможного життя. Люди, які належать до даних класів, - працьовиті, наполегливі у досягнен­ні мети, вміють розпоряджатися доступними благами та цінують надані суспільством можливості для соціальної мобільності.

Зростання чисельності "середнього класу" фактично означає ліквідацію протистояння багатства та бідності. Ідея "середнього класу" є альтернативою попередньому поділу, відображає зрівняльні тенденції у соціологічних поглядах. За деякими даними, у нашому суспільстві наприкінці XX ст. "середній клас" становив лише 15 %, а в США - близько 80 %. Зростання його ролі у співвідношенні соціальних і політичних сил визначає стабільність соціальної системи та забезпечує її динамізм.

Питання 4. Соціальні групи, їх види

Соціальна група - це сукупність людей, які певним чином взаємодіють один з одним, відчувають свою прина­лежність до групи і сприймаються іншими як члени даної групи.

Соціальна група - відносно стала спільність людей (певна кількість, але не менше двох-трьох), які мають спільні природні та соціальні ознаки, об'єднані спільними інтересами, цінностями, нормами, традиціями, пов'язані системою відносин, що регулюються соціальні інститути.

Соціальна група - це найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки та об'єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, сис­темою певних відносин, що регулюються формальними та неформальними соціальними інститутами.

Основні види соціальних груп

За ступенем усталеності	За розмірами	За змістом
• Нестійкі	■ Великі	♦ Соціально-
• Середньо-	■ Середні	класові
усталені	■ Малі:	♦ Соціально-
• Усталені	• формальні	етнічні
	• неформальні	♦ Соціально-
		демографічні
		♦ Соціально-
		професійні
		♦ Соціально-
		територіальні

Для виникнення групи необхідні внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю та зразки діяльності.

Нестійкі групи відрізняються, як правило, випадковим характером і слабкою взаємодією між людьми. Наприклад, це такі групи: туристична група, мітингуючий натовп, нейтральні глядачі на спектаклі та ін.

До груп середньої усталеності належать такі: трудовий колектив фірми, студентська група, бригада будівельників та ін.

Усталеними групами вважаються, наприклад, нації або

класи.

Великі соціальні групи існують у масштабах країни в цілому, наприклад, нації, класи, соціальні верстви, професійні об'єднання та ін.

Середні соціальні групи - це, скажімо, мешканці Києва (або всієї Київської області), працівники Рівненської автономної електростанції та ін.

Малі соціальні групи - це об'єднання людей, у яких усі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним і, як правило, нараховують від двох (діада)-трьох (тріада) до кількох десятків людей (сім'я, шкільний клас, виробнича бригада, рота та ін.). Малу групу можна також визначити як психологічно єдиний соціальний осередок. Важлива ознака

групи полягає, перш за все, в тому, що зміна однієї частини групи спричиняє зміну стану всіх інших частин.

Основні особливості малої групи такі:

• прямий або опосередкований контакт між членами групи, міжособистісна взаємодія і взаємовплив;

• наявність загальної мети діяльності, переживання спільних почуттів;

• внутрішньогрупова розподіленість функцій і со­ціальних ролей;

• спільність інтересів, соціальних норм, звичаїв, форм поведінки;

• певна локалізація в просторі та усталеність у часі.

Основоположником вчення про малі групи вважають

англійського соціолога Ч. Кулі, який на початку XX ст. увів поняття "первинна група". І донині його концепція є класичною теоретичною основою для аналізу малих груп. Останні він класифікував як первинні групи, розуміючи під ними такі, що характеризуються такими тісними взаємними контактами, як "обличчя до обличчя", інтимні зв'язки індивідів тощо.

Формальною (офіційною) групою є об'єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа юридичних норм, установ, правил, службових інструкцій, приписів тощо. Члени такої групи зорієнтовані на виконання якогось виду діяльності і перебувають в ієрархічно структурованій підпорядкованості (на­приклад, учнівський клас, студентська група, виробничий колек­тив, військовий підрозділ, футбольна команда та ін.).

Неформальна група утворюється стихійно і не має особ­ливих документів, що регламентують її функціонування. Така група утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об'єднують людей у більш або менш стійкі формування (на­приклад, сім'я, дружня компанія та ін.). Поведінка членів такої групи регламентується особливими неписаними правилами, стосунки між ними є тісними і залежними один від одного.

За змістом соціальні групи можна поділити на п'ять груп:

• соціально-класові (верстви, стани, касти, класи та ін.);

• соціально-етнічні (роди, племена, народності, нації та

ін.);

• соціально-демографічні (молодь, діти, батьки, жінки, чоловіки та ін.);

• соціально-професійні, або корпоративні (вчителі, лі­карі, шахтарі та ін.);

• соціально-територіальні (мешканці Автономної Рес­публіки Крим, областей, районів, міст та ін.).

Питання 5. Соціальна еліта

Термін "еліта" (від франц. "elite" - кращий, добірний, обраний) понятійного статусу у сфері суспільно-політичних наук набуває лише наприкінці XIX - початку XX ст. З того часу елітою вважаються найвидатніші, найкращі представники сус­пільства чи будь-якої його частини - верстви, групи людей, які мають такі особисті людські та професійні якості, що виділяють їх із оточення, роблять обраними, дають їм право володарювати.

Перші сучасні класичні концепції еліт виникли на­прикінці XIX - початку XX ст. і пов'язані з іменами італійських соціологів і політологів В. Паретто і К. Москі.

Теорія і практика суспільного життя засвідчують, що елітизм, зокрема і політичний, є об'єктивним явищем суспільно- політичного розвитку. Це явище обумовлено внутрішньою при­родою суспільного розвитку, а саме такими факторами: психо­логічною і соціальною нерівністю людей; законом розподілу праці; необхідністю та високою суспільною значущістю управ­лінської діяльності; практичною неможливістю участі широких мас населення у здійсненні управлінських функцій.

Еліта в цілому є внутрішньодиференційованою та ієрар- хізованою та характеризується певною структурною організо­ваністю.