Питання 3. Соціальна стратифікація як центральне поняття при аналізі соціального

Теорія соціальної стратифікації була створена на початку 40-х років XX ст. американськими соціологами Т. Парсонсом,

Р. Мертоном, К. Девісом, У. Муром та ін., які вважали, що соці­альну стратифікацію спричинив розподіл функцій у суспільстві. На їхню думку, соціальна стратифікація забезпечує виокрем­лення впорядкованої сукупності соціальних верств, що відріз­няються одна від одної певними, важливими для даного сус­пільства, ознаками (критеріями): характером власності, розмі­ром прибутку, обсягом влади, престижем, національними ри­сами тощо.

Соціальна стратифікація - це ієрархічно побудовані структури соціальної нерівності, які існують у кожному сус­пільстві.

Соціальна стратифікація - процес соціального відтво­рення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи вияв­ляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розмі­щені страти з різним престижем, власністю та владою.

Соціальні відмінності стають соціальною стратифіка­цією, коли групи людей вишиковуються ієрархічно вздовж шкали нерівності, що виражається в різниці доходів, влади, престижу, віку, освіти, етнічної приналежності або з допомогою якоїсь іншої ознаки. У сучасних високорозвинутих суспільствах існує багато стратифікаційних критеріїв, за якими можна класи­фікувати будь-яке суспільство.

На думку П. Сорокіна, стратифікаційна система в сус­пільстві може бути трьох видів: економічна, політична, про­фесійна. Згідно з таким підходом суспільство поділяється за критеріями:

• доходу і багатства, тобто накопичення;

• влади або впливу на поведінку членів суспільства;

• професії або успішного виконання соціальних ролей, наявності знань, умінь, навичок та інтуїції, які оцінюються і винагороджуються членами суспільства.

Стратифікації притаманно кілька системних власти­востей, а саме:

1) соціальність (позабіологічність) даного явища;

2. традиційність, оскільки нерівність становища різних груп людей зберігається протягом усієї історії цивілізації;

3. універсальність, тобто її історична зумовленість не заперечує можливості оцінки оптимальності стосовно конкрет­ного суспільства;

4. функціональність, тобто визнання її історичної неми­нучості передбачає відмову від методологічного сприйняття соціальної нерівності як зла, небажаного в суспільстві фено­мену, що дає змогу соціології перейти від виконання ролі соці­альної критики, від прояву ціннісного почуття справедливості ("нерівність - архаїзм, пережиток застарілих соціальних форм") до наукового аналізу реальних стосунків між людьми, причин і умов їх існування, корисності для функціонування суспільства, його розвитку тощо.

Простратифікувавши все населення країни за певними критеріями, можна виділити страти (верстви), з яких це насе­лення складається. Тому стратифікація є рисою будь-якого суспільства (рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціалістичного). Вона є в усіх державах, тому що верстви є в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні, існувала в минулому, є нині й залишиться в майбутньому.

Головним водорозділом між стратифікаційними систе­мами є наслідуваність (закрита стратифікаційна система) або ненаслідуваність (відкрита стратифікаційна система) відповід­них позицій в ієрархії. Рабовласницька, станова і кастова сис­теми включають у себе елементи пожиттєвого і формально-юри­дичного наслідування. Інші системи ні формально пожиттєвого характеру статусів, ні їх наслідування не передбачають. Насправді стратифікаційні типи переплітаються і доповнюють один одного. Наприклад, соціально-професійна ієрархія у вигляді офіційно закріпленого поділу праці не лише відіграє самостійну роль, а й суттєво впливає на структуру будь-якої стратифікаційної системи; групи, які володіють у суспільстві найбільшою символічною владою, найчастіше стають його ви-