Питання 2. Види та рівні соціальної активності особистості

Соціальна активність особистості - це системна соці­альна якість, у якій виражається та реалізується рівень її соці­альності, тобто глибина і повнота зв'язків особистості із соціумом, рівень перетворення особистості на суб'єкт суспіль­них відносин.

Соціальна активність - це не лише розуміння і прийняття інтересів суспільства, а й готовність та вміння реалізувати ці інтереси, активна діяльність самостійного суб'єкта.

Найважливішими ознаками соціальної чнпшншп ті особистості (на відміну від особистості пасивної) < писі

• сильне, стійке, а не ситуативне прагнення впливш и ми соціальні процеси (в кінцевому підсумку суспільства в цілому);

• реальна участь у громадських справах, що продикто­вана прагненням змінити, перетворити або, навпаки, зберегти, зміцнити існуючий соціальний порядок, його форми та сторони.

Саме аналіз зв'язку особистості з соціальністю, суспіль­ством дає змогу виявити певні типи соціальної активності, критеріями якої можуть бути: спрямованість на певні інтереси, потреби, цінності; характер і рівень прийняття інтересів, потреб, цінностей; характер і рівень реалізації інтересів, потреб, цінностей.

Перший критерій - спрямованість на певні інтереси, потреби, цінності дає можливість виявити широту і діапазон цінностей особистості, рівень соціальності в плані орієнтації ни інтереси не лише вузької соціальної групи, а й більш широких спільнот, суспільства в цілому, людства. Виходячи з цього, соціальна активність може мати егоцентричну спрямованість, замикаючи людину в просторі власної суб'єктивності; альтеро центричну, що підпорядковує життя служінню близьким; соціо центричну, спрямовану на реалізацію суспільних потреб різного рівня, що робить життя людини невіддільним від турбот і проблем широких соціальних спільнот. Нині зростає значення орієнтації на загальнолюдські цінності. Для соціально активної особистості вони є висхідними, визначальними.

Таким чином, за першим критерієм можна виявити характер спонукальних сил, потреб, цінностей, що є основою соціальної активності. Знаючи зміст генеральної ціннісної спря­мованості індивіда, не можна з упевненістю передбачити його вчинки на певних, дискретних відрізках життєвого шляху, оскільки вони можуть бути наслідком впливу багатьох факторів. Однак можна з упевненістю прогнозувати загальні лінії його соціальної активності в тривалій життєвій перспективі.

Другий критерій - характер і рівень прийняття інте­ресів, потреб, цінностей - характеризує міру, глибину прийнят­тя та засвоєння цінностей. При цьому висхідним методоло­гічним принципом розуміння соціальної активності є виділення трьох її аспектів: раціонального, чуттєво-емоційного та вольо­вого. Особистість може сприймати цінності на рівні почуттів, настроїв, знань або вольових спрямувань. Як правило, на рівні емоцій особистість засвоює цінності поверхово, хоча й у яскравій емоційній формі. На рівні вольових спрямувань формуються соціальні установки, тобто готовність до дії, до реалізації потреб, цінностей. Яскравим виявом органічного зв'язку знань, почуттів та волі, що забезпечують справжню соці­альну активність, є переконання особистості, її соціальні уста­новки.

Показниками високого рівня соціальної активності є свідоме приєднання до соціального життя, висока особиста значимість інтересів суспільства в цілому та конкретних спільнот, усвідомлення особистістю свого місця в суспільстві, персональної відповідальності за процеси, що відбуваються в ньому.

Третій критерій - характер і рівень реалізації інтересів, потреб, цінностей - розкриває особливості реалізації цінностей. Показниками рівня реалізації виступають характер, масштаби, результати та форми діяльності. Аналізуючи характер діяль­ності, надзвичайно важливо з'ясувати, чи реалізуються інтереси, соціальні ролі суто формально, стандартно чи творчо, чи є реалізація внутрішньо несуперечливим процесом. Виявлення внутрішньої єдності процесу реалізації інтересів, потреб, цінностей досягається в результаті зіставлення ціннісних орієнтацій, соціальних установок та діяльності особистості. Вивчаючи масштаби, необхідно з'ясувати, чи бере особистість на себе у зв'язку з орієнтацією на певні цінності, цілі та додаткові зобов'язання, більш вагомі спеціалізовані ролі, чи лише добросовісно або ініціативно виконує ті, що раніше були їй притаманні.

При вивченні форм активності найсуттєвішим є виявлен­ня одноплановості чи різноплановості проявів соціальної актив­ності. У сучасних умовах продуктивним є зіставлення рівня розвитку форм активності та виявлення їхнього зв'язку. Тісний зв'язок, взаємопроникнення форм соціальної активності є необхідними умовами її існування та розвитку. І, навпаки, активність буває неповноцінною, коли форми неузгоджені, і в результаті не доповнюють, а суперечать одна одній.

Система соціальної активності, що охоплює діяльність і поведінку людини, об'єктивує людину в створюваних нею матеріальних і духовних цінностях, є завершальною ланкою, інтегрованим показником її соціалізації. Слід зазначити, що система соціальної активності детермінується багатьма чинниками. Так, серед тих, хто активно бореться з порушеннями моральних норм, удвічі більше впевнених, оптимістичних людей, тісніше пов'язаних з трудовими колективами, зокрема, таких, які орієнтуються на участь в органах самоврядування, і разом з тим, утричі менше тих, хто очікує погіршення справ у суспільстві. Закономірно, що вони більш задоволені своїм особистим внеском в оновлення суспільства.

Крім того, більше і таких, які високо оцінюють почуття обов'язку відповідальності. Серед тих, хто поставив цю якість на перше місце, у півтора раза більше таких, які виявляють реальну активність. Серед активних більше, але не набагато, тих, хто готовий жертвувати своїм благополуччям заради іромадянського обов'язку, проте вражає різке зменшення значення цієї якості. Так, за шкалою оцінки воно посідає останнє місце, лише 18 % опитуваних хотіли б, щоб їхнім дітям була властива ця якість.

На рівні активності певною мірою позначаються вік і освіченість опитуваних. Серед тих, хто не засуджує несумлінне ставлення до роботи, переважають люди віком 20 - 40 років; серед тих, хто засуджує і бореться з цим явищем, - 40 - 60-річні. У цілому в групах, що виявляють більшу активність, зростає кількість представників старших вікових груп, осіб з вищою та

середньою освітою. Серед тих, хто намагався реально діяти, більша кількість опитаних бере участь у нових формах госпо­дарювання та громадських ініціативах.

Таким чином, кореляційний аналіз засвідчив тісний взаємозв'язок проявів активності зі ставленням до різних форм активної ініціативної дії.

Зміни у структурі особистості обумовлюються соціаль­ною активністю людини і її здатністю при взаємодії із сере­довищем не лише засвоювати його вимоги (адаптація), а й змінювати це середовище, активно впливати на нього (інтеграція), визначаючи свій "життєвий світ".