1 У цьому контексті йдеться про міжнародну політику в глобальному масштабі.

Перестройка международньїх отношений: пути и подходьі // Мировая акономика и международньїе отношения. — 1989. — № 1. — С. 58.

кість уявлень про міжнародні відносини. Аморфність сучасних дефініцій міжнародних відносин є однією з найважливіших причин неможливості створення єдиної методології їх дослідження та понятійно-категорійної системи.

Проблема полягає і в тому, що ствердження окремішності інтернаціології й теорії міжнародних відносин у її складі логічно визначає потребу в науці про відносини всередині нації, яка тоді сприймається як політично окрема суспільна система.

Отже, суспільна наука мала б бути поділена на дві синтетичні наукові дисципліни, які умовно назвемо "націологія" та "інтер-націологія". Така ідея співзвучна з твердженням Й. Ґальтунґа про те, що зв'язок між наукою про політику та наукою про міжнародні відносини подібний до зв'язку між психологією та соціологією: перша вивчає внутрішні особливості людини, а друга — відносини між людьми. Теза про потребу синтезу у суспільних науках підтверджується тим, що найбільшим динамізмом досліджень володіють власне "пограничні" наукові дисципліни. Вони виникають як результат поєднання наукових інтересів низки наук, кожна з яких занадто "вузька" для повного та адекватного дослідження складних і багатогранних явищ буття. Хоч питання про синтетичну організацію наукових досліджень можна розглядати як передчасне, однак теорію міжнародних відносин цілком доречно сприймати як таку, що ґрунтується на ідеї наукового синтезу.

Теорія міжнародних відносин виникла після Першої світової війни як результат нагальної суспільної потреби у розв'язанні дилеми "війни і миру", а синтетичною науковою дисципліною стала з розширенням трактування об'єкта досліджень.

Сучасну теорію міжнародних відносин не можна назвати синтетичною у повному сенсі, оскільки вона ще не сформувалася остаточно. На етапі гетерогенізму теорія підсумовує не тільки емпіричні факти та їхні теоретичні узагальнення, почерпнуті У системі наук про міжнародні відносини, але, з цією ж метою, активно запозичує знання та методи інших суспільних наук. Власне тому найважливіше значення для неї мають зв'язки з цими науками щодо обміну інформацією про результати досліджень, запозичення окремих методів, розроблених та апробованих ними ідей, поглядів та концепцій, що стосуються об'єкта дослідження теорії міжнародних відносин.

Суспільні науки пов'язані з теорією міжнародних відносин як опосередковано, так і безпосередньо. Опосередковані зв'язки здійснюються через ту чи іншу дисципліну, що розвинулась на межі наукових інтересів і дотично зачіпає проблематику міжнародних відносин. Прямі зв'язки визначаються або близькістю об'єктів дослідження, або значним методологічним впливом на теорію міжнародних відносин.

Серед наук, які найтісніше пов'язані з теорією міжнародних відносин, можна виокремити:

Філософію — як особливий різновид духовної культури, призначення якого полягає в осмисленні основ природного та соціального світу, формоутворень культури і пізнання, людини та її сутності. Тобто філософія розглядає ті ж проблеми, що й теорія міжнародних відносин, але на значно вищому рівні абстрагування та масштабності. Концепції Авґустина, Т. Ґоббса, Д. Віко, Е. Канта, Ґ. Геґеля та інших філософів завжди давали ключ до розуміння природи міжнародних відносин. Учені-міжнарод-ники не тільки поділяли погляди філософів, але й використовували їх як концептуальну основу своїх досліджень; а низка сформульованих філософами оригінальних ідей стала органічною частиною теорії міжнародних відносин. Зауважимо, що філософія є науковою основою соціології та політології, які впритул підходять до предмета дослідження теорії міжнародних відносин.

Історія пов'язана з теорією міжнародних відносин, позаяк дослідження в ній значною мірою ґрунтуються на аналізі та узагальненні історичного матеріалу, що стосується зовнішньої політики, дипломатії, військової справи, економіки, культури тощо.

Практичні дії держав у міжнародному середовищі завжди ґрунтуються на урахуванні історичного досвіду, про що казали ще давні римляни: "Historia est magistra vitae"1. H. Макіавеллі зауважив, що політики для досягнення успіху у воєнних кампаніях мають "тренувати свій воєнний дух читанням історії; при такому читанні вони мають уважно вивчати методи дій великих завойовників, обдумувати причини їхніх перемог і пора-