- •Передмова
- •1 Міжнародно-політичні дослідження в срср не були самостійною науковою дисципліною, але розвивались в умовах жорсткого ідеологічного контролю з боку Комуністичної партії.
- •1 У 2001 р. Вийшла друком дещо новіша версія цієї праці під назвою "Основи міжнародних відносин".
- •Наукова природа теорії міжнародних відносин
- •1 Арон р. Мир і війна між націями. — к., 2000. — с. 33.
- •1 У цьому контексті йдеться про міжнародну політику в глобальному масштабі.
- •1 Історія — вчителька життя (лат.).
- •3. Первинний експлананс поєднує значну кількість ідей та гіпотез, які висувають науковці для пояснення явищ і процесів у міжнародному середовищі.
- •4. Вторинний експлананс у теорії міжнародних відносин містить досить велику кількість наукових концепцій та парадигм. Тобто цей компонент поєднує окремі теорії, що намага-
- •1 Цьіганков п.А. Международньїе отношения. — м., 1996. — с. 75.
- •1 Козаченко і. В. Загальна теорія статистики. — к., 1975. — с. 4.
- •1 Саати т.Л. Математические модели конфликтньїх ситуаций. — м., 1977.— с. 12.
- •2.2.2. Загальнонаукові (інструментальні) поняття і категорії
- •1 Тобто стала ситуація.
- •3.1. Сутність міжнародних відносин
- •3.2. Найважливіші особливості міжнародних відносин
- •1 НайДж. С, Кохзн р. О. Транснациональньїе отношения и мировая поли-тика / Теория международньїх отношений: Хрестоматия / Под ред. П. А. Цм-ганкова. — м., 2002. — с. 154.
- •3.3.2. Типологія та функціональні особливості суб'єктів міжнародних відносин
- •1. Психологічний підхід поєднує погляди науковців, що визначають інтерес як суб'єктивне явище, пов'язане зі свідомістю людей. Тобто йдеться про сприйняття особами, що приймають
- •2. За критерієм значущості інтереси поділяють на екзистен-ційні, операційні, тактичні та стратегічні.
- •4.1. Видова структура міжнародних відносин
- •4.1.1. Зовнішньополітичні відносини
- •3. Інвестиційні відносини полягають у стосунках між державними та недержавними інституціями, що передбачають вкладення валютних інвестицій у розвиток господарства інших країн.
- •4.1.3. Міжнародні відносини у сфері культури
- •4.1.4. Міжнародні відносини у сфері інформації
- •1 Тоффлер е. Третя хвиля. — к., 2000. — с. 151.
- •4.2. Форми міжнародних відносин
- •5.2. Принципи класичної школи теорії міжнародних відносин
- •1 Теорії класичної школи називають також традиціоналізмом, хоч у деяких наукових працях ця назва стосується лише політичного реалізму.
- •1 Платон. Держава. — к., 2000. — с. 44.
- •1 Говард м. Війна в європейській історії. — к., 2000. — с. 11.
- •X. Ґроцій (1583—1645) сформулював концепцію гармонійних та безконфліктних міжнародних відносин за допомогою створення та впровадження системи міжнародного права.
- •2 Тобто сформульованих державами за взаємною згодою.
- •5.4. Політичний реалізм
- •1 GabisT. Powrot geopolityki // Stariczyk. — 1991. — 1 (24). — s. 17. 1 Киссинджер г. Дипломатия. — м., 1994. — с. 13.
- •1 Волтц к. Человек, Государотво и Война: теоретический анализ / Теория международньїх отношений: Хрестоматия / Под ред. П. А. Цьіганкова. — м.» 2002. — с. 93.
- •6.1. "Біхевіористична революція" та принципи модернізму
- •1 Короткий оксфордський політологічний словник / За ред. І. Макліна та а. Макмілана. — к., 2005. — с. 63.
- •6.3. Теорії зв'язку (linkage theories)
- •6.4. Факторні теорії ("теорії поля")
- •1 Кзрролл с. Дж., Зерилли л. М. Тендерная реконструкция политических систем. — сПб., 2004. — с. 879.
- •7.1. Теорії географічного детермінізму та геополітика
- •1 Маккиндер х.Дж. Географическая ось истории / Классика геополітики. XX век. — м., 2003. — с. 10.
- •1 Захарченко м. В., Погорілий о. І. Історія соціології. — к., 1993. — с. 168.
- •7.3. Марксизм і неомарксизм
- •1 Бердяєв н.А. Истоки и смьісл русского коммунизма. — м., 1990. — с. 80.
- •1 Тюшкевич с.А. Война и современность. — м., 1977. — с. 12.
- •1 Ленін в. І. Імперіялізм як найвища стадія капіталізму. — X.; к., 1931. — с. 85.
- •1 Бердяєв н.А. Истоки и смьісл русского коммунизма. — м., 1990. — с. 83.
- •1 Валлерстайн и. После либерализма. — м., 2003. — с. 18.
- •1 Деякі автори відносять структуралізм до окремого наукового напряму міжнародної політекономії.
- •1 Валлерстайн и. После либерализма. — м., 2003. — с. 249.
- •8.2. Ієрархія міжнародних систем та її найважливіші закономірності
- •1 Маккиндер х.Дж. Географическая ось истории / Классика геополітики. XX век. — м., 2003. — с. 29.
- •1 Вони традиційно вважаються засновниками теорії ігор.
- •8.4. Особливості та закономірності еволюції міжнародних систем
- •9.1. Проблеми дефініювання міжнародних конфліктів
- •1 Назаретян а. П. Цивилизационньїе кризисьі в контексте Универсаль-ной истории. — м., 2001. — с. 6.
- •1 Конфлікт ологія / За ред. Л. М. Герасіної та м. І. Пайова. — к., 2002. С. 11.
- •9.3. Фази міжнародних конфліктів
- •1 Введвние в теорию международньїх отношений / Под ред. С. П. Карпо-ва. — м., 2001. — с. 183.
- •9.4. Проблеми розв'язання воєнних конфліктів
- •3. У фазі загострення (кризи) мирне розв'язання конфлікту малоймовірне, через те, що обидві сторони, сподіваючись на перемогу, мало зацікавлені у будь-якому іншому розв'язанні.
- •9.5. Національна та міжнародна безпека
- •1 Припинення дії договору та відповідна заява уряду ініціатора цієї дії.
- •10.2. Найважливіші форми міжнародної співпраці
- •1 Циганков п.А. Международньїе отношения. — м., 1996. — с. 263.
1 Платон. Держава. — к., 2000. — с. 44.
вильне твердження про те, що держава за певних політичних умов визначає життя громадян, то правильне також твердження, що вона визначає їх ставлення до інших держав. Серед усіх форм Політичного правління найбільш схильною до зовнішньої агресії є тимократія як "змішаний лад, ознаками якого є наслідування частково аристократії (для тимократії характерне пошанування влади...), частково олігархії (люди тут жадібні до грошей і, як дикуни, шанують золото та срібло); при цьому ладі не залишається прямих та простосердних людей, правити будуть не мудрі, а ті, хто простіший, — народжені для війн, наділені запеклим духом, там будуть у пошані воєнні хитрощі, і така держава буде вічно воювати"1.
Поєднання хоробрих і войовничих правителів з меркантильним суспільством, в інтересах якого вони діють, за Платоном, є найважливішою причиною агресивності держав та війн між ними. У тимократії визначальним у політичному управлінні є прагнення "...щоб мудрі мужі не прийшли до влади, тому що там уже немає... щирих і рішучих людей..; там тягнутимуться за тими, хто є несамовитий духом, і за тими, хто менш досконалий і схильний більше до війни, ніж до миру"2.
Арістотель (384—322 pp. до Р. X.) — автор однієї з перших праць, у якій узагальнено досвід державного управління, — "Політики". В основу сприйняття держави він ставить твердження про те, що "держава належить до того, що існує за природою, і що людина (за своєю природою) є істота політична"3. Існування людини поза спільнотою, яку репрезентує держава, — немислиме, позаяк одиниця без цілого існувати не може.
Міжнародний контекст існування держави Арістотель виклав у семи твердженнях:
1. Остаточна мета політики держави полягає у досягненні щастя її громадян, що визначається правом, добрими звичаями та вихованням. Однак, на відміну від Платона, він вважав, що ідеальна держава не може існувати, оскільки факт її сусідства
1Чаньпиев А.А. История иолитических учений. Классическая западная традиция. — М., 1998. — С. 31—32.
2Платон. Держава. — К., 2000. — С. 244.
J Арістотель. Політика. — К., 2003. — С. 17.
з іншими державами змушував би її адаптуватись до цього (не завжди приязного) середовища.
2.Основа взаємовідносин між державами має вилучати нав'язування їх одна одній, оскільки це суперечить добрим звичаям та праву.
3.Війни та загарбання не є метою держави, хоч вона мусить бути готовою до війни для власного захисту.
4.Територія держави має бути важкодоступна для ворогів, але мати достатньо шляхів (сухопутних чи морських), які можна використати у воєнних і торгових цілях.
5.Люди поводяться відповідно до кліматичних умов свого проживання. В Європі вони активні та незалежні, а в країнах зі спекотним кліматом — мляві та нерішучі, хоча й наділені творчою уявою.
6.Воєнна сила потрібна державі лише під час війни, і тому її посідання не є найважливішою метою державної політики, а лише засобом застосувати її в критичних ситуаціях.
7.Володіння збройними силами та особливо воєнно-морським флотом для деяких держав необхідне і в мирний час, тому що це дає змогу будити повагу та страх у ворогів, а крім цього, допомагати дружнім державам.
Основна ідея Платона та Арістотеля, яка пізніше стала фундаментом не лише ідеалізму, а й усієї класичної школи теорії міжнародних відносин, полягала у твердженні про суб'єктивний характер держави та її політики. Цю політику, яка мала б відповідати критеріям мудрості та справедливості, вони розуміли як наслідування добрих звичаїв та ідей1.
Відродженням ідеалізму в середньовіччі можна вважати теологічну концепцію Томи Аквінського (1225—1274), який причину війни вбачав у гріховності людей та світської влади, а засобом досягнення та збереження миру вважав поєднання в політиці звичаєвого та канонічного права, тобто — людського та божого порядку.
Конфлікти і війни випливають із людських слабкостей та гріхів (жадібність, жорстокість, гординя тощо), які мають бути
1 Йдеться про концепцію Платона про ідеократичне правління, тобто наслідування правителями мудрих ідей філософів.
подолані чи регульовані за допомогою сповідування lex aeterna, тобто вічного Божого закону. Власне тому світська влада має бути доповнена духовною, що в реаліях XIII ст. означало підпорядкування християнських монархів Європи владі Папи Римського. Підпорядкування світської влади духовній мало на меті повне вилучення із суспільного життя війни між християнами та регулювання на основі lex helium (права війни) війн в ім'я самооборони, перемоги "добра над злом", підтримання християнства у боротьбі проти іновірців і варварів. Для визнання війни справедливою потрібно три умови:
1)вона має бути офіційно оголошена законним урядом;
2)вона має бути обґрунтована справедливою причиною (lista causa);
3)її мета має визначатися справедливим наміром (recta іп-tentio).
Концепція Т. Аквінського стала офіційною доктриною католицької церкви, оскільки вона обґрунтувала та узагальнила її практичну політику щодо тогочасних європейських держав.
Характеризуючи ставлення церкви до проблеми війни, М. Го-вард писав: "Концепції jus ad helium, jus in hello — справедливість на війні, справедливість до переможених — були не дуже доречними, коли нормани, як всепоглинальний вогонь, спустошували християнські землі. Церковникам так само важко було застосовувати поняття гуманності та справедливості до мусульман, які фанатично прагнули навернути у свою віру або винищити під корінь іновірців всюди, куди сягали їхні мечі...
Щодо війн між християнами ситуація виглядала дещо інакше. Вважалось ганебним для християнина битись із християнином, і церква це постійно засуджувала, та марно, як і в наші дні. Але християнські теологи погоджувались із тим, що деякі війни були "справедливими". До цієї категорії потрапляли ті, які велися на підставі 'законного пріоритету і зі справедливих причин"1.
Принцип справедливості, який Т. Аквінський запозичив у Платона та Арістотеля, був пов'язаний не лише з ідеєю теократич-ності у міжнародних відносинах, а й з обґрунтуванням потреби