- •Передмова
- •1 Міжнародно-політичні дослідження в срср не були самостійною науковою дисципліною, але розвивались в умовах жорсткого ідеологічного контролю з боку Комуністичної партії.
- •1 У 2001 р. Вийшла друком дещо новіша версія цієї праці під назвою "Основи міжнародних відносин".
- •Наукова природа теорії міжнародних відносин
- •1 Арон р. Мир і війна між націями. — к., 2000. — с. 33.
- •1 У цьому контексті йдеться про міжнародну політику в глобальному масштабі.
- •1 Історія — вчителька життя (лат.).
- •3. Первинний експлананс поєднує значну кількість ідей та гіпотез, які висувають науковці для пояснення явищ і процесів у міжнародному середовищі.
- •4. Вторинний експлананс у теорії міжнародних відносин містить досить велику кількість наукових концепцій та парадигм. Тобто цей компонент поєднує окремі теорії, що намага-
- •1 Цьіганков п.А. Международньїе отношения. — м., 1996. — с. 75.
- •1 Козаченко і. В. Загальна теорія статистики. — к., 1975. — с. 4.
- •1 Саати т.Л. Математические модели конфликтньїх ситуаций. — м., 1977.— с. 12.
- •2.2.2. Загальнонаукові (інструментальні) поняття і категорії
- •1 Тобто стала ситуація.
- •3.1. Сутність міжнародних відносин
- •3.2. Найважливіші особливості міжнародних відносин
- •1 НайДж. С, Кохзн р. О. Транснациональньїе отношения и мировая поли-тика / Теория международньїх отношений: Хрестоматия / Под ред. П. А. Цм-ганкова. — м., 2002. — с. 154.
- •3.3.2. Типологія та функціональні особливості суб'єктів міжнародних відносин
- •1. Психологічний підхід поєднує погляди науковців, що визначають інтерес як суб'єктивне явище, пов'язане зі свідомістю людей. Тобто йдеться про сприйняття особами, що приймають
- •2. За критерієм значущості інтереси поділяють на екзистен-ційні, операційні, тактичні та стратегічні.
- •4.1. Видова структура міжнародних відносин
- •4.1.1. Зовнішньополітичні відносини
- •3. Інвестиційні відносини полягають у стосунках між державними та недержавними інституціями, що передбачають вкладення валютних інвестицій у розвиток господарства інших країн.
- •4.1.3. Міжнародні відносини у сфері культури
- •4.1.4. Міжнародні відносини у сфері інформації
- •1 Тоффлер е. Третя хвиля. — к., 2000. — с. 151.
- •4.2. Форми міжнародних відносин
- •5.2. Принципи класичної школи теорії міжнародних відносин
- •1 Теорії класичної школи називають також традиціоналізмом, хоч у деяких наукових працях ця назва стосується лише політичного реалізму.
- •1 Платон. Держава. — к., 2000. — с. 44.
- •1 Говард м. Війна в європейській історії. — к., 2000. — с. 11.
- •X. Ґроцій (1583—1645) сформулював концепцію гармонійних та безконфліктних міжнародних відносин за допомогою створення та впровадження системи міжнародного права.
- •2 Тобто сформульованих державами за взаємною згодою.
- •5.4. Політичний реалізм
- •1 GabisT. Powrot geopolityki // Stariczyk. — 1991. — 1 (24). — s. 17. 1 Киссинджер г. Дипломатия. — м., 1994. — с. 13.
- •1 Волтц к. Человек, Государотво и Война: теоретический анализ / Теория международньїх отношений: Хрестоматия / Под ред. П. А. Цьіганкова. — м.» 2002. — с. 93.
- •6.1. "Біхевіористична революція" та принципи модернізму
- •1 Короткий оксфордський політологічний словник / За ред. І. Макліна та а. Макмілана. — к., 2005. — с. 63.
- •6.3. Теорії зв'язку (linkage theories)
- •6.4. Факторні теорії ("теорії поля")
- •1 Кзрролл с. Дж., Зерилли л. М. Тендерная реконструкция политических систем. — сПб., 2004. — с. 879.
- •7.1. Теорії географічного детермінізму та геополітика
- •1 Маккиндер х.Дж. Географическая ось истории / Классика геополітики. XX век. — м., 2003. — с. 10.
- •1 Захарченко м. В., Погорілий о. І. Історія соціології. — к., 1993. — с. 168.
- •7.3. Марксизм і неомарксизм
- •1 Бердяєв н.А. Истоки и смьісл русского коммунизма. — м., 1990. — с. 80.
- •1 Тюшкевич с.А. Война и современность. — м., 1977. — с. 12.
- •1 Ленін в. І. Імперіялізм як найвища стадія капіталізму. — X.; к., 1931. — с. 85.
- •1 Бердяєв н.А. Истоки и смьісл русского коммунизма. — м., 1990. — с. 83.
- •1 Валлерстайн и. После либерализма. — м., 2003. — с. 18.
- •1 Деякі автори відносять структуралізм до окремого наукового напряму міжнародної політекономії.
- •1 Валлерстайн и. После либерализма. — м., 2003. — с. 249.
- •8.2. Ієрархія міжнародних систем та її найважливіші закономірності
- •1 Маккиндер х.Дж. Географическая ось истории / Классика геополітики. XX век. — м., 2003. — с. 29.
- •1 Вони традиційно вважаються засновниками теорії ігор.
- •8.4. Особливості та закономірності еволюції міжнародних систем
- •9.1. Проблеми дефініювання міжнародних конфліктів
- •1 Назаретян а. П. Цивилизационньїе кризисьі в контексте Универсаль-ной истории. — м., 2001. — с. 6.
- •1 Конфлікт ологія / За ред. Л. М. Герасіної та м. І. Пайова. — к., 2002. С. 11.
- •9.3. Фази міжнародних конфліктів
- •1 Введвние в теорию международньїх отношений / Под ред. С. П. Карпо-ва. — м., 2001. — с. 183.
- •9.4. Проблеми розв'язання воєнних конфліктів
- •3. У фазі загострення (кризи) мирне розв'язання конфлікту малоймовірне, через те, що обидві сторони, сподіваючись на перемогу, мало зацікавлені у будь-якому іншому розв'язанні.
- •9.5. Національна та міжнародна безпека
- •1 Припинення дії договору та відповідна заява уряду ініціатора цієї дії.
- •10.2. Найважливіші форми міжнародної співпраці
- •1 Циганков п.А. Международньїе отношения. — м., 1996. — с. 263.
1 НайДж. С, Кохзн р. О. Транснациональньїе отношения и мировая поли-тика / Теория международньїх отношений: Хрестоматия / Под ред. П. А. Цм-ганкова. — м., 2002. — с. 154.
дом чи урядовими інституціями"1. Тобто, транснаціоналісти наголошують на факті конкретних взаємодій між державами та недержавними учасниками міжнародних відносин, у яких перші з них не завжди є визначальними.
Загалом погляди транснаціоналістів на питання суб'єктності у міжнародних відносинах можна звести до формалізованої моделі, яка відображає специфіку статусу та взаємодій між їх окремими типами (рис. 3.3):
Порівняння державоцентричної і транснаціональної моделей міжнародних відносин (див. рис. 3.2 і рис. 3.3) свідчить про значно більшу складність останньої. У ній зафіксована велика кількість різнопланових взаємодій, які виходять поза межі міждержавних відносин і виразно домінують у представленій моделі.
1 Huntington S.P. Transnational Organisations in World Politics // World Politics. — 1973. — № 3. — P. 334.
П. Віллєте пропонує схему, що відповідає сучасним уявленням транснаціоналістів щодо співвідношення та особливостей взаємодії учасників (акторів) міжнародних відносин. У ній держава зведена до низки урядових інституцій (у тому числі й міждержавних організацій) та бюрократії і посідає маргінальне місце. Значно більш вагомими виглядають недержавні актори, поділені П. Віллетсом на групи: легітимні та нелегітимні (рис. 3.4).
Сучасні міжнародні відносини є значно складнішими і відбуваються переважно поза міждержавними взаємодіями. Аналізуючи міжнародні відносини, М. Нікольсон сформулював т. зв. парадокс учасництва. Його можна сформулювати як твердження: "Що менше кількість і ступінь різнорідності учасників міжнародних взаємодій, то впорядкованішою є система міжнародних відносин і передбачуваніші дії учасників та їх наслідки. Якщо ж міжнародні відносини поповнюються новими учасниками, то прогноз, а відповідно і здійснення ефективних дій стають важчими"1.
Звідси випливає, що ступінь упорядкованості та закономірності міжнародних явищ і процесів зменшується через зростання взаємодій між різнотипними суб'єктами міжнародних відносин. Відповідно зменшується прогнозованість поведінки держав у міжнародній системі та зростає їх залежність від впливу недержавних учасників. Характеризуючи сучасні міжнародні відносини, Дж. Бартон назвав їх "павутиною" взаємозалежності, в якій губиться держава, адже її існування узалежнене від результатів співдії величезної кількості різнотипних учасників міжнародних відносин.
Ідея зменшення ролі держави у міжнародних відносинах і навіть переважання недержавних суб'єктів міжнародних відносин виглядає недостатньо обґрунтованою. На наш погляд, зростання активності у міжнародних відносинах автономних недержавних учасників не є свідченням другорядності держави. Радше можна погодитися з Т. Лось-Новак, що: "їх існування (недержавних суб'єктів. — Прим., авт.) та важливе значення у системі не є достатньою підставою стверджувати тезу про принципові зміни у політичній організації світу та "ерозію влади держави" у міжнародних і внутрішніх стосунках. Швидше можна підтвердити погляд, що функції, які вони виконують, є доповненням до традиційних функцій держави"2. Держави досить широко послуговуються діяльністю недержавних суб'єктів, якщо ця діяльність спрямована на близькі до їх інтересів цілі, не втручаються в неї, якщо це не чинить їм загрози, і досить жорстко реагують на будь-які спроби зашкодити національним інтересам.
Загалом можна припустити, що роль суверенної національної держави в міжнародній системі не є сталою і незмінною, а залежить від конкретної історичної епохи, в якій система виникає і трансформується. Ґ. Соренсен вважав роль держави в міжнародних відносинах залежною від історичного контексту. Він виокремив три головці стани, що відповідають історичним змінам міжнародного порядку: "передсучасний", Вестфаль-ський та "напівсучасний" (табл. 3.2).
Водночас він припустив, що в контексті названих ним станів формуються типи держав, що їм відповідають. У будь-якій міжнародній системі співіснують різні типи держав, що історично відповідають типам міжнародного порядку, під час існування яких вони виникли, а пізніше через певні причини відстали у подальшому розвитку.
Сучасні міжнародні відносини, що склалися наприкінці XX — на початку XXI ст. як результат новітніх суспільних процесів, характеризуються значною різноманітністю та складністю, що пов'язано зі зростаючим плюралізмом участі у них найрізноманітніших суб'єктів.
Динаміка сучасних суспільних змін змушує уряди держав ре-інтерпретувати зміст національних інтересів та можливості їх реалізації у змінному міжнародному середовищі.
Незаперечними фактами сучасності є зростаюча активність субнаціональних і наднаціональних суб'єктів міжнародних відносин, транснаціональні інтеракції та їх виразний вплив на політику держав світу, що, однак, не дає підстав стверджувати маргінальність держави. Вона була, є і, принаймні, в найближчі десятиріччя, залишиться найвпливовішим та найдієвішим суб'єктом міжнародних відносин.