- •Передмова
- •1 Міжнародно-політичні дослідження в срср не були самостійною науковою дисципліною, але розвивались в умовах жорсткого ідеологічного контролю з боку Комуністичної партії.
- •1 У 2001 р. Вийшла друком дещо новіша версія цієї праці під назвою "Основи міжнародних відносин".
- •Наукова природа теорії міжнародних відносин
- •1 Арон р. Мир і війна між націями. — к., 2000. — с. 33.
- •1 У цьому контексті йдеться про міжнародну політику в глобальному масштабі.
- •1 Історія — вчителька життя (лат.).
- •3. Первинний експлананс поєднує значну кількість ідей та гіпотез, які висувають науковці для пояснення явищ і процесів у міжнародному середовищі.
- •4. Вторинний експлананс у теорії міжнародних відносин містить досить велику кількість наукових концепцій та парадигм. Тобто цей компонент поєднує окремі теорії, що намага-
- •1 Цьіганков п.А. Международньїе отношения. — м., 1996. — с. 75.
- •1 Козаченко і. В. Загальна теорія статистики. — к., 1975. — с. 4.
- •1 Саати т.Л. Математические модели конфликтньїх ситуаций. — м., 1977.— с. 12.
- •2.2.2. Загальнонаукові (інструментальні) поняття і категорії
- •1 Тобто стала ситуація.
- •3.1. Сутність міжнародних відносин
- •3.2. Найважливіші особливості міжнародних відносин
- •1 НайДж. С, Кохзн р. О. Транснациональньїе отношения и мировая поли-тика / Теория международньїх отношений: Хрестоматия / Под ред. П. А. Цм-ганкова. — м., 2002. — с. 154.
- •3.3.2. Типологія та функціональні особливості суб'єктів міжнародних відносин
- •1. Психологічний підхід поєднує погляди науковців, що визначають інтерес як суб'єктивне явище, пов'язане зі свідомістю людей. Тобто йдеться про сприйняття особами, що приймають
- •2. За критерієм значущості інтереси поділяють на екзистен-ційні, операційні, тактичні та стратегічні.
- •4.1. Видова структура міжнародних відносин
- •4.1.1. Зовнішньополітичні відносини
- •3. Інвестиційні відносини полягають у стосунках між державними та недержавними інституціями, що передбачають вкладення валютних інвестицій у розвиток господарства інших країн.
- •4.1.3. Міжнародні відносини у сфері культури
- •4.1.4. Міжнародні відносини у сфері інформації
- •1 Тоффлер е. Третя хвиля. — к., 2000. — с. 151.
- •4.2. Форми міжнародних відносин
- •5.2. Принципи класичної школи теорії міжнародних відносин
- •1 Теорії класичної школи називають також традиціоналізмом, хоч у деяких наукових працях ця назва стосується лише політичного реалізму.
- •1 Платон. Держава. — к., 2000. — с. 44.
- •1 Говард м. Війна в європейській історії. — к., 2000. — с. 11.
- •X. Ґроцій (1583—1645) сформулював концепцію гармонійних та безконфліктних міжнародних відносин за допомогою створення та впровадження системи міжнародного права.
- •2 Тобто сформульованих державами за взаємною згодою.
- •5.4. Політичний реалізм
- •1 GabisT. Powrot geopolityki // Stariczyk. — 1991. — 1 (24). — s. 17. 1 Киссинджер г. Дипломатия. — м., 1994. — с. 13.
- •1 Волтц к. Человек, Государотво и Война: теоретический анализ / Теория международньїх отношений: Хрестоматия / Под ред. П. А. Цьіганкова. — м.» 2002. — с. 93.
- •6.1. "Біхевіористична революція" та принципи модернізму
- •1 Короткий оксфордський політологічний словник / За ред. І. Макліна та а. Макмілана. — к., 2005. — с. 63.
- •6.3. Теорії зв'язку (linkage theories)
- •6.4. Факторні теорії ("теорії поля")
- •1 Кзрролл с. Дж., Зерилли л. М. Тендерная реконструкция политических систем. — сПб., 2004. — с. 879.
- •7.1. Теорії географічного детермінізму та геополітика
- •1 Маккиндер х.Дж. Географическая ось истории / Классика геополітики. XX век. — м., 2003. — с. 10.
- •1 Захарченко м. В., Погорілий о. І. Історія соціології. — к., 1993. — с. 168.
- •7.3. Марксизм і неомарксизм
- •1 Бердяєв н.А. Истоки и смьісл русского коммунизма. — м., 1990. — с. 80.
- •1 Тюшкевич с.А. Война и современность. — м., 1977. — с. 12.
- •1 Ленін в. І. Імперіялізм як найвища стадія капіталізму. — X.; к., 1931. — с. 85.
- •1 Бердяєв н.А. Истоки и смьісл русского коммунизма. — м., 1990. — с. 83.
- •1 Валлерстайн и. После либерализма. — м., 2003. — с. 18.
- •1 Деякі автори відносять структуралізм до окремого наукового напряму міжнародної політекономії.
- •1 Валлерстайн и. После либерализма. — м., 2003. — с. 249.
- •8.2. Ієрархія міжнародних систем та її найважливіші закономірності
- •1 Маккиндер х.Дж. Географическая ось истории / Классика геополітики. XX век. — м., 2003. — с. 29.
- •1 Вони традиційно вважаються засновниками теорії ігор.
- •8.4. Особливості та закономірності еволюції міжнародних систем
- •9.1. Проблеми дефініювання міжнародних конфліктів
- •1 Назаретян а. П. Цивилизационньїе кризисьі в контексте Универсаль-ной истории. — м., 2001. — с. 6.
- •1 Конфлікт ологія / За ред. Л. М. Герасіної та м. І. Пайова. — к., 2002. С. 11.
- •9.3. Фази міжнародних конфліктів
- •1 Введвние в теорию международньїх отношений / Под ред. С. П. Карпо-ва. — м., 2001. — с. 183.
- •9.4. Проблеми розв'язання воєнних конфліктів
- •3. У фазі загострення (кризи) мирне розв'язання конфлікту малоймовірне, через те, що обидві сторони, сподіваючись на перемогу, мало зацікавлені у будь-якому іншому розв'язанні.
- •9.5. Національна та міжнародна безпека
- •1 Припинення дії договору та відповідна заява уряду ініціатора цієї дії.
- •10.2. Найважливіші форми міжнародної співпраці
- •1 Циганков п.А. Международньїе отношения. — м., 1996. — с. 263.
1 Назаретян а. П. Цивилизационньїе кризисьі в контексте Универсаль-ной истории. — м., 2001. — с. 6.
ліктом завжди є зіткнення протилежних сторін — учасників міжнародних відносин, зміст розбіжностей переважно зводиться до проблеми розмежування понять явищ конфлікту і конфронтації. Йдеться про те, що вважати конфліктом — чи протиставлення сторін із наслідками, які з цього випливають, чи, власне, безпосереднє зіткнення. Тобто у підсумку однією з найважливіших проблем сучасної конфліктології є труднощі розмежування та розуміння понять "криза" і "конфлікт".
На думку К. Боулдінга, це "ситуація суперництва, в якій сторони визнають несумісність можливих позицій, і кожна сторона намагається посісти положення, несумісне з тим, яке намагається зайняти інша"1. Звідси, очевидно, конфлікт варто визначати як явище, що відбувається між появою суперечності у стосунках сторін та її остаточним розв'язанням. Тоді конфлікт має активні та пасивні періоди, а не є лише низкою ворожих дій і протидій конфліктуючих сторін. Таке визначення широко застосовується у сучасній теорії конфліктів. Німецький соціолог Р. Дарендорф надає поняттю конфлікт значення суперечок, конкуренції, тертя і зіткнення. Приблизно так само визначають міжнародний конфлікт Дж. Догерті і Р. Пфальцґраф, які стверджують, що "термін "конфлікт", зазвичай, стосується ситуації, коли якась визначена група людей (плем'я, етнічна чи будь-яка лінгвістична група) перебувають у свідомій опозиції до однієї чи більше груп людей, оскільки ці групи переслідують несумісні цілі (справжні чи уявні)"2.
Водночас, К. Райт вважав, що конфлікт у міжнародних відносинах є проявом прихованої раніше ворожості сторін. На його думку, варто принципово розрізняти ситуації конфлікту і конкуренції (у політичній сфері конкуренцію потрібно окреслювати як суперництво. — Прим, авт.), оскільки конфлікт — це "протистояння соціальних одиниць, спрямованих одна проти одної, на відміну від конкуренції як протистояння соціальних одиниць, що незалежно одна від одної докладають зусиль до того, досягнення чого неоднаковою мірою задовольнить усіх. Конфлікт, таким чином, характеризується взаємним втручанням
1Boulding К. Conflict and Defens. A General Theory. — New York, 1962. — P. 61.
2Dougherty J., Pfaltzgraff R. Contending Theories of International Relations. — New York, 1981. — P. 182.
сторін, а їхня конкуренція — паралельною спрямованістю"1. На думку К. Райта, конфлікт розпочинається з моменту якісного переходу від протиставлення та ескалації напруженості у стосунках між потенційними противниками до прямого зіткнення та активного протиборства між ними.
К. Дойч стверджував, що будь-який конфлікт може виникнути лише тоді, коли очевидні несумісні дії двох чи більше сторін. За твердженням американського соціолога Л. Козера, конфлікт — це "зіткнення між колективними акторами з приводу цінностей, статусу, влади, у деяких випадках ресурсів, у якому цілі кожної сторони полягають у тому, щоб послабити або знищити суперників"2.
Розглядаючи конфлікт у найбільш спрощеному варіанті, наприклад, між гіпотетичними сторонами А і В, можна стверджувати, що у будь-якому випадку їх боротьба випливає з усвідомлення неможливості одночасної реалізації власних життєво важливих, або принаймні принципових, інтересів. Тобто якщо сторона А досягає мети, то сторона В не може її досягти. Така ситуація спричинює активність обох сторін, спрямовану на реалізацію власних інтересів та блокування можливості впливати на цей процес з боку протилежної сторони. Оскільки інша сторона, активніше чи пасивніше, опирається, то між ними розпочинається боротьба.
Н. Дороніна окреслює такі характерні для американської соціології визначення критеріїв конфлікту:
"1. Наявність принаймні двох сторін, які контактують одна з одною.
2. Взаємозаперечні чи несумісні інтереси через нестачу ресурсів.
3. Поведінка, спрямована на знищення планів, намірів... сторони чи сторін, а також такі взаємовідносини, за яких одна сторона може щось отримати за рахунок іншої.
4. Ворожі дії, спрямовані проти іншої сторони, у відповідь.
1Wright Q. The Study of International Relations. — New York, 1955. — P. 251.
2Dougherty J., Pfaltzgraff R. Contending Theories of International Relations. — New York, 1990. — P. 187.
5. Спроби силою добитися контролю над ресурсами, яких бракує тощо.''1
Наведені вище критерії стосуються, передусім, ситуації зіткнення сторін щодо контролю за ресурсами, що, на наш погляд, суттєво звужує реальний зміст міжнародних конфліктів, хоча зміст запропонованих ознак цього явища має істотне значення для його дефініювання та наукового дослідження.
Водночас конфлікт не треба трактувати вузько, оскільки поза увагою дослідника опиняються його витоки та генезис, що робить вивчення такого істотного явища занадто спрощеним, а можливості його прогнозування — гіпотетичними.
Однією з найближчих до істини є дефініція міжнародного конфлікту як "...стану дуже серйозного погіршення (загострення) стосунків між учасниками міжнародного життя, які з метою розв'язання між ними суперечки загрожують один одному застосуванням збройних сил або безпосередньо їх застосовують"2. Основним недоліком наведеного визначення, на нашу думку, є звуження поняття конфлікту до погроз або застосування ворогуючими сторонами збройної сили. Очевидно, що збройні конфлікти є найбільш небезпечною формою розв'язання міжнародних суперечностей, але конфліктуючі сторони завжди мають у своєму арсеналі також дипломатичні демарші, економічний тиск, активну пропагандистську кампанію, найрізноманітніші форми підривної діяльності. Конфліктуючі сторони (у тому випадку, якщо йдеться про держави) переважно враховують можливість застосування збройної сили як остаточного засобу розв'язання суперечки між ними. Як зауважив свого часу Р. Арон, міжнародні відносини завжди відбуваються в тіні війни, яка є найдієвішим аргументом у політиці.
З огляду на сказане вище, конфліктом можна вважати ситуацію активної чи пасивної боротьби двох учасників (або груп) міжнародних відносин за можливість реалізації своїх життєво важливих (або принципових) інтересів.
Підсумовуючи погляди вчених, Л. Герасіна визначила два найважливіші усталені розуміння конфлікту:
1 Доронина Н. И. Международньїй конфликт. — М., 1981. — С. 35.
1 Maty slownik stosunkow mi<;dzynarodowych. — Warszawa, 1999. — S. 37.
1) "...зіткнення протилежних чи несумісних інтересів, дій, поглядів і цілей окремих осіб, соціальних груп або спільнот, політичних партій чи організацій, держав або їх спілок, різних соціальних (політичних чи економічних) систем (соціолітична інтерпретація)";
2)"...найбільш гострий спосіб розв'язання значних суперечностей, що виникають у процесі взаємодії, який полягає у протидії між суб'єктами конфлікту..."1.
9.2. Типи міжнародних конфліктів
Жоден із міжнародних конфліктів у світовій історії не був точною копією іншого, що відбувався раніше. Кожний конфлікт мав певні особливості як щодо причини виникнення, засобів, складу конфліктуючих сторін, так і за специфікою перебігу подій. Власне тому будь-які типологізаційні схеми, очевидно, є доволі штучними та узагальненими моделями реальних ситуацій. М. Вебер ще в XIX ст. стверджував, що будь-яка типоло-гізація призводить до створення т. зв. ідеальних типів явищ, які лише у загальних рисах відображають реальність.
Справедливість цього твердження, однак, не заперечує необхідність у типологізації яка має важливе значення для глибокого наукового дослідження. Порівняльна характеристика міжнародних конфліктів, причин, особливостей і рушійних сил дає змогу вивчати їх більш точно та науково аргументовано, фіксуючи спільні й відмінні риси. Не менш важливим є дидактичний аспект, пов'язаний з формуванням чітких знань і уявлень про природу та особливості конфліктів, з їхньою аналогізацією, що дає змогу екстраполювати розвиток сучасних конфліктів на основі їх зіставлення з тими, що відбувалися у минулому. Крім цього, характеристика конфлікту за низкою цілеспрямовано обраних критеріїв дає змогу означувати їх найбільш коротко та