5. Формальна та матеріальна свобода. К. Маркс та ф. Енгельс можливість звільнення особи від держави та політики. Карл Маркс (1818-1883 рр.)

В університетські роки улюбленим філософом був Гегель, член гуртка младогегельянців.

“До критки гегелівської філософії права”

“Філсоофсько-економічні рукописи”

Фрідріх Енгельс (1820-1895 рр.)

Народився у сімї текстильного фабриканта.

Основні спільні праці: “Німецька ідеологія”, “Маніфест Комуністичної партії”, “Капітал” (ІІІ том роботи Маркса був дописаний Енгельсом).

Основні ідеї:

1. Маркс розпочинає з критики Гегеля: нерозумність прусського державного і правового устрою, його невідповідності самій сутності держави, що потребує заміни на державу ідеальну – демократичну. Чинне законодавство Пруссії не є втіленням свободи та розуму, а становить собою свавілля у формі закону. Маркс також спростовує думку Гегеля, що держава стоїть над приватною власністю. Дослідження держави та права повинно спиратися на аналіз економічних відносин, які складаються у суспільстві. Однак, погоджується, що сімя та громадянське суспільство складають передумови держави.

2. подібно до соціалістів-утопістів (Фур’є та Оуен) основним питанням філософської рефлексії є людина. Світова історія – це історія виробництва людини, одночасно, це історія відчудження людини від себе. Цей процес відбувається як у сфері економіки, де над людиною панують матеріальні відносини, так і у сфері політики, де над ним панують власні відчуджені сили в особі держави; “Політична емансипація є лише етапом загальної емансипації людини”;б

3. Людині, щоб стати вільною, треба перетворитися із суб’єкта обставин у об’єкта обставин, тобто звільнитися не лише від політичного гноблення з боку держави, але й підпорядкувати своєму контролю процес виробництва матеріальних благ, таким чином звільнившись від влади речей та обставин;

4. головною метою розвитку людини є досягнення гармонії між людиною і людиною, людиною і природою. Головною цінністю майбутнього суспільства стане “повний та вільний розвиток кожної особи”, во, в свою чергу, є передумовою вільного розвитку всіх людей;

5. звільнення людини, набуття матеріальної свободи, повинно відбутися у сфері економіки. При капіталізмі процес самовідчудження людини досяг найвищої точки, оскільки її фізичні сили стали товаром і він перетворився у річ. Робітничий клас як найбільш відчуджений клас повинен здійснити процес людської емансипації взагалі. Звільняючи себе, він звільнить все суспільство. Звільнення повинно відбутися у сфері економіки, його результатом повинна стати соціалізація засобів виробництва, во приведе до відміни “найманого” характеру праці і перетворення праці у потребу здорового людського організму.

6. у сфері політики повинно відбутися звільнення людини і набуття нею формальної свободи. Звільнення людини відбудеться лише тоді, коли зникне держава. Однак, досягти цю ціль можна буде лише після того, як робітничий клас завоює політичну владу і змінить характер держави. Захоплення державної влади робітничим класом є запорукою політичного звільнення особи. Це може відбутися лише революційним, насильницьким шляхом.

7. наприкінці 80-х-початку 90-х рр.. Енгельс змінює позицію, про доцільність лише революційної зміни суті держави. Енгельс був свідком розширення виборчого права, запровадження системи обов’язкової початкової освіти, соціального страхування. І тому робить висновок, во буржуазія може самостійно поділитися політичним пануванняи з “союзниками”. Однак. Енгельс не називає цих союзників. Ця ідея надалі активно використовувалася соціал-демократами. У 1895 р. Енгельс пише про “іронію історії”, яка перевернула все “вверх ногами”. Змінено історичні умови, в яких пролетаріату приходиться ввести боротьбу. На відміну від 1848 р., більше успіху можна досягти за допомогою легальних засобів. Фактично, Енгельс відмовився від ідеї Маркса про потребу знищення держави (“18 брюмера Луї Бонапарта”). Це можуть дозволити робити лише анархісти. Марксисти повинні скористатися державою для звільнення робітничого класу.