4. Концепція “правової держави” і. Канта. Зародження теорії суспільної та політичної солідарності.

І. Кант (1724-180 4рр.)

Прожив все життя у Кенігсберзі. Працював приватним вчителем, з 1755 р. – зайняв посаду приват-доцента Кенігсберзького університету, лише у 1960 р. – захистив дисертацію і отримав підвищення на посаду професора логіки та метафізики.

Педантизм (жителі Кенігсберга звіряли по ньому годинники).

“До вічного миру” (1793 р.), “Метафізичні начала вчення про право” (1797 р.), “Вчення про право”.

Основні тези:

1. дотримувався телеологічного погляду на історію, яку не можна зрозуміти без усвідомлення мети людського роду, а нею є розширення людської свободи.

2. Держава це обєднання людей, які підпорядковуються одним й тим самим нормам права – саме на цьому базується їх суспільна та політична солідарність. Ці норми права не визначаються якимось законодавством, а є необхідними апріорно тобто випливають із самого поняття права. Мета держави – не щастя громадян, а торжество ідеї права; утворення держави є вимогою категоричного імперативу. Суть категоричного імперативу полягає у постулаті про абсолютну цінність кожної особи. Людина не може бути засобом для досягнення будь-якої мети, навіть якщо вона є благородною. Апріорний закон: “Дія так, щоб максима твоєї поведінки могла стати принципом всезагального законодавства”.

3. Кант погоджується з твердженням Русо, що люди були більш щасливими у природньому стані, але, водночас, подібно до Гобса, розуміє цей стан як війну всіх проти всіх. Людини мають певна риси зла у своїй натурі, хоча насилля не можна вважати їх основним психологічним станом. Існування постійної небезпеки та нестабільності у природному стані приводить до усвідомлення утворення держави.

4. Держава виникає як результат угоди, за якої всі відмовляються від природної свободи, щоб користуватися свободою вже як члени суспільства. Ця угода є не історичним фактом, а апріорною ідеєю, яка пояснює те, що не може пояснити історична наука.

5. Кант вважає джерелом будь-якої влади у суспільстві – народ. Водночас, підтримує ідею Монтеск’є про поділ. Влади. Гілки влади не є рівноправними, пріоритет належить законодавчій. Завдяки трьом гілкам влади, держава володіє автономією тобто саме себе створює і підтримує у відповідності із законами свободи. Законодавча влада виражає єдину волю громадян і, таким чином, забезпечує їх свободу, рівність і незалежність (суспільна і політична солідарність). Водночас, громадяни поділяються на активних та пасивних (робітники, ремісники, жінки тобто ті люди, які не мають власної політичної думки, а виконують розпорядження активних громадян). Однак, за показником громадянських прав всі люди є рівними і ніхто не заважає пасивним людям піднятися до рівня активних.

6. Класифікація форм державного правління за двома ознаками: чисельністю законодавчих осіб і характером здійснення принципу розподілу влади.

За першою ознакою держави поділяються на:

1. автократичні;

2. аристократичні;

3. демократичні.

За другою ознакою встановлюються форми правління:

1. республіканські;

2. деспотичні.

Таким чином, одно порядковими за якістю є конституційна монархія та республіка, автократія і безпосередня демократія (не має розподілу влади).

Найкращою формою правління є найбільш проста тобто автократія, яка ототожнються з абсолютною монархією. Однак, монарх повинен строго дотримуватися законності і управляти державою на засадах права.

7. був противником активного опору влади, але визнавав пасивний – він походить не від народу, а від його представників у парламенті. Однак, якщо відбулася революція і з’явилася нова влада, то народ повинен підпорядковуватися їй.

8. власність у державі повинна бути лише приватна, тому во надається можливість її законного придбання.