5. Ідеалізація ролі держави у політичному процесі. Моральний позитивізм г. Гегеля.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831 рр.)

З 1829 р. – був ректором Берлінського університету і 2 останні 2 роки життя вважався офіційним філософом Пруської держави.

Велика творча спадщина. Перше видання, яке побачило світ у 1834-1845 рр. містило 18 томів.

Гегель у жодній своїй праці не використав поняття “політична філософія”, однак багато його праць можна вважати саме такими. Зокрема, мова йде про працю “Філософія права” та “філософія історії”. Ця наука наприкінці 18 ст. виникла саме у Німеччині, де традиційно сильними були юридичні школи.

Основні ідеї:

1. Кожен народ має внутрішнє інтелектуальне обдарування, специфіку, яку можна назвати духом. Національний дух (розум) є виявом світового розуму на певній стадії його історичного розвитку.

Основні ступені духу, що розвивається:

А. Субєктивний дух (антропологія, психологія)

Б. Обєктивний (право, мораль)

В. абсолютний (мистецтво, релігія, філософія).

2.«Суть права полягає в тому, що існуюче буття взагалі є існуючим буттям свободної волі. Тобто право це свобода втілена у ідеї». Право і закон є тією основою, навколо якого виникають інші абстракції: політика, суверенітет, універсальність, безособовість. Саме ці ознаки характризують світ політичного та державного, які можна протиставити світу громадянського як сфери приватного, індивідуального, партикулярного;

3. концепція громадянського суспільства і його зв’язку з державою. Громадянське суспільство – це особлива стадія у діалектичному русі від сімї до держави ,які відбулося під час історичної трансформації від середньовіччя до Нового часу.

4. Гегель критикує природнє школу права за те, що вона змішувала етичний світ сімї, соціальне життя громадянського суспільства від публічного життя держави.

5. Громадянське суспільство – це комплекс приватних осіб, класів, груп, корпорацій, станів, інститутів, відносини між якими регулюються за допомогою громадянського права і не залежать від держави. Гегель критикує Французьку революцію за те, що вона зводила суспільні функціональеі можливості людей лише до абстрактного вдеалу рівності і через це їх ставлення до держави стає справою приватного інтересу. Насправід, притватні інтереси повинні бути розчинені у структурах громадянського суспільства, а, вже потім, на вищому рівні – прзентовані державі. Людинає суспільною істотою, котра потребує для вияву своєї моральної значущості відігравання певної ролі в житті громадянського суспільства. Найвищою з людських потреб є потреба активної причетності.

6. Елементи громадянського суспільства розвиваються у постійній ворожнечі один з одним, приватні інтереси постійно зіштовхуються і тому надмірний розвиток одних елементів ГС може привести до занепаду інших. Тому суспільство не може залишатися «громадянським» до того часу, поки не управляється політично під наглядом держави. Лише верховна публічна влада тобто конституційна держава може ефективно вирішити всі його несправедливості і синезувати приватні інтереси в універсальну політичну цілісність.

7. у ставленні до приватного права, сімї, громадянського суспільства в цілому держава є, одночасно, зовнішньою необхідністю і іманентною метою. У державі в абстрактних термінах відновлюється ідея божественності, морального абсолюту. «Держава є духом, який перебуває у світі, і реалізує себе свідомо». Держава обєднує елементи громадянського суспільства і таким чином, перетворює етичне життя сімє, соціальне життя суспільства у єдність більш високого порядку. Держава представляє суспільство у його єдності. Держава є виявом національної єдності та здатності до самоврядування. Держава є морально вищою аніж суспільство. Суттю держави є те, що загальне має бути пов’язане з цілковитою свободою її членів та з особистим добробутом.

8. Суть свободи полягає у пристосуванні нахилу та індивідуальної здатності до виконання суспільно значущої роботи, у знаходженні «мого становища й моїх обовязків».