2.3. Церковна школа у замочку

Віддавна при Володимирській кафедрі була школа, у якій готували майбутніх священиків для Волині та інших українських земель. Її історія нерозривно пов'язана з історією древнього храму, з долею міста. Вважають, що школа була заснована ще першими єпископами. В XI столітті у Володимирі вже було декілька училищ. У 1097 році інспектувати училища міста приїжджав преподобний Нестор-літописець, про що він сам і засвідчив.

Головним завданням училищ при єпископській кафедрі була підготовка достойних пастирів церкви, які б добре знали і розуміли книжне писання. Протягом століть напрямок їх освітньої діяльності мав чисто церковний характер. Архівні книги зберегли записи, що ще в 1586 році учителем був священик соборної церкви.

У той час володимирським старостою був відомий поборник Православ'я і освіти на Волині князь Костянтин Острозький. Він заснував у місті Острозі греко-слов'яно-латинську колегію, яку ще називали академією. Стараннями князя Володимирська школа в 1588 році одержала деякі кошти, за які при ній мали можливість утримувати двох бакалаврів (учителів), один з яких викладав грецьку, а другий – церковнослов'янську мови. Гроші на ці потреби збиралися з людей, що проживали в селах, підданих єпископії і соборній церкві.

Князь також настояв, щоб єпископ Феодосій Лозовський віддав під школу мурований будиночок в замочку, а для вчителів дерев'яну хату.

Школа особливо почала розвиватися за часів Іпатія Потія. Відразу після свого приходу на Володимирську єпархію, будучи ще православним єпископом, Потій випросив у 1595 році для школи у короля Сигизмунда III привілей - на неї призначалися доходи з монастиря Святого Спаса і його земель. Єпископ записав у 1609 році на потреби школи 3,5 тисячі злотих щорічно і 350 злотих вчителеві. Документи про це, які ввійшли до міських книг, підписані також протопопом Іваном Вербицьким.

Одним із перших ректорів школи, яку поновив Іпатій Потій, був Федір Мелешко, котрий 1626 року став єпископом Холмським.

Після запровадження унії єпископи і митрополити докладали багато зусиль для розвитку школи. Жертвували гроші, віддавали доходи з монастирів, вишукували інші джерела фінансування, щоб утримувати хороших вчителів. Іпатій Потій у 1609 році пожертвував для потреб школи 2500 злотих. При уніатському єпископі Іоакимі Мороховському школа стала яскраво вираженим римо-католицьким єзуїтським закладом. Навчалися у ній переважно діти заможних людей-міщан і шляхти, яких виховували у католицькому дусі. Титулувалися вони вже студентами і відзначали лише католицькі свята, співали на латині, дотримувалися єзуїтських звичаїв і обрядів.

При королі Владиславові IV православні володимирські міщани повернули собі декілька міських церков і при одній з них, а саме П'ятницькій, відкрили церковно-слов'янську школу. На погості тієї церкви збудували шкільний будинок і утримували одного бакалавра (учителя). Тут навчалося не менше учнів, ніж у кафедральній католицькій школі, і крім міщанських та шляхетських дітей були й діти бідняків. Окрім загальної грамоти тут навчали співу у церковному хорі і готували учнів для прислуги у церкві. Як довго проіснувала та школа, немає ніяких даних.

Деякий час була православна школа і при Василівській церкві. Про це свідчать документи за 1695 рік. У них згадується церковний будинок, в якому розміщувалися школа і госпіталь.

У другій половині XVII століття володимирська кафедральна школа іменується уже колегіумом. До кінця свого існування вона була у розпорядженні отців василіан. Тоді студенти навчалися по три, чотири і навіть п'ять років. Викладачі мали звання професорів, а керівники навчального закладу – ректорів. В основному викладали у школі впливові церковні діячі, настоятелі місцевих уніатських монастирів, як, наприклад, Маркіян Кульчицький – доктор богослов'я, ігумен Зимненського монастиря (у 1695 році), Іаннурій Огурцевич – архімандрит Дерманського монастиря (у 1708 році) та інші.

1784 року у василіанській школі навчалося 380 учнів. Але приміщення її було вже старим. Через два роки школа перейшла у хороші кам'яні будинки, споруджені у 1755 році поміщиком Ігнатієм Садовським для монастиря і костелу єзуїтів. 3 1773 року, після вигнання єзуїтів, ці будівлі пустували. В них і розмістився колегіум, який досяг у той час найбільшого розквіту. Він став шестикласним. Навчання вели шість професорів. Тут викладали не лише французьку й німецьку, а й італійську та англійську мови. Август III 1746 року підтвердив усі привілеї надані колегіуму. У грамоті польського короля зазначалося: "взнав від рідних панів, що велебні василіани литовської провінції уже здавна утримують в м. Володимирі школи і учать в них шляхетну молодь добре, старанно і з немалою користю, і дозволив надалі утримувати в м. Володимирі школи і публічно вчити в них включно до класу філософії; разом з тим заборонив всякому іншому духовенству як в самому Володимирі, так і в його околицях, на віддалі п’яти миль, влаштовувати будь-які нові школи на противагу вельможним василіанам Володимирського колегіуму".[44, с. 34 – 45].

Після повернення Волині в Росію колегіум був перейменований у п'ятикласне училище. 3 1803 року воно перейшло у підпорядкування Віденського навчального округу і під керівництво відомого полонізатора Фадея Чацького. Викладання велося лише польською мовою. Багато учнів були католиками. Вони мали сильний вплив на дітей, які походили з православних сімей. Польський заколот 1831 року поклав кінець існуванню василіанського училища.

Впродовж 38 років у Володимирі зовсім не було училища. І лише у 1869 році відкрили двокласне. У запустінні перебував Мстиславів храм. Поділяла його сумну долю і школа, яка протягом віків діяла при ньому.

Коли постало питання про відбудову храму, то разом загово­рили і про відновлення церковної школи, 3 ініціативи голови по­вітового відділення єпархіальної училищної ради, протоієрея Климента Андрієвського було створено двокласну церковно-приходську школу. Її відкриття 11 травня 1892 року стало справжнім святом для жителів міста. Почався новий період відродження духовності і оcвіти.