2. Відродження й освячення відновленого храму

Після детального вивчення і дослідження залишків колишнього собору було прийнято рішення відновити його у первісному вигляді. Звичайно, повної точності гарантувати ніхто не міг. Але будівничі мали зразки численних церковних споруд часів Київської Русі. Професор А.В. Прахов склав проект відбудови. Він пропонував залишити прибудовану пізніше із заходу паперть. Собор, за його задумом, мав бути п'ятиглавим. Головний купол повинен бути зроблений у вигляді митри, а решта – у вигляді скуфії. У пояснювальній записці вчений писав, що за основу він брав греко-руські форми XII століття. При обговоренні проекту відзначалося, що будівля недостат­ньо вивчена і було прийнято рішення провести нове археологічне і технічне дослідження. У 1891 році Успенський собор обстежив М.Т. Преображенський, а 1893 року Імперською археологічною комісією у Володимир-Волинський були командировані академіки Г.І. Котов і В.В. Суслов. Вони підготували детальний звіт, на основі якого голова комісії граф Бобринський направив лист Київському генерал-губернатору з проханням вирішити питання, на кого покласти складання проекту і кошторису відбудови храму. Вже до початку 1896 року було створено ескіз храму в оновленому вигляді. 17 січня архієпископ Волинський і Житомирський Модест представив ескіз великому князю Костянтину Костянтиновичу, який його схвалив. Котов з помічниками став пра­цювати над проектом відбудови. Невдовзі проект надійшов на розгляд археологічної комісії, а після цього на затвердження Святійшого Синоду.

Новий проект відзначався не лише вищим професійним рівнем, але й був набагато детальнішим. Він підкреслював необхідність зняття усіх пізніших прибудов та нашарувань і передбачав відтворення первісної форми собору. Проект був затверджений у 1896 році археологічною комісією при участі представників Академії мистецтв, технічно-будівельного комітету міністерства внутрішніх справ і запрошених спеціалістів будівельної справи. Святійшим Синодом реставрацію храму було доручено академіку архітектури Григорію Івановичу Котову.

У приміщенні Волинського губернатора відбулося засідання представників місцевого духовенства і влади, які доручили губернському інженеру А.І. Щигельському скласти кошторис відбудови. Було складено два кошториси. Один – для будівництва однокупольного храму на 59051 руб. 47 коп. І другий – для будівництва п'ятикупольного храму на 68295 руб. 7 коп. Обидва були затверджені будівельним відділенням Волинського губернського управління.

Православне братство почало збір коштів на відродження головного храму міста. Щоб підняти авторитет братства його почесними членами обиралися впливові царські чиновники та багаті люди. Окрім Волинського губернатора генерал-лейтенанта В.В. Фон Валя почесним членом став Київський, Волинський і Подільський генерал-губернатор, командуючий військами Київського військового округу, генерал-ад'ютант, генерал від інфантерії М.І. Драгоманов, які зробили свої внески на відбудову.

Головним опікуном братства був архієпископ Волинський і Житомирський Модест. Він писав: "Треба бачити натовпи селян богомольців, які приходять з дальніх міст Волині, Холмщини і Галичини на поклоні­ння своїй древній святині і чути їх промови... Ніхто з них навіть не допускає припущення, що ця святиня може бути закинута назавжди і забута, вірять в її найскоріше оновлення і дають слово допомагати своїми трудами і скромними пожертвуваннями. Це високе благоговіння до Мстиславового храму найбільше утверджується на вірі народній, основаній на переказах, що в цьому храмі почивають мощі святого Стефана, єпископа Володимир-Волинського, перенесені з древнішого хра­му, залишки якого збереглися в урочищі "Стара катедра" [42, с. 45 – 56].

На прохання і листи владики Модеста звернули увагу обер-прокурор Святійшого Синоду К.П. Побєдоносцев, Київський генерал-губернатор А.П. Ігнатьєв, міністр внутрішніх справ І.Н. Дурнов, міністр фінансів С.Ю. Вітте. Успіх відбудови був гарантований. Сам імператор Микола II взяв цю справу під свою опіку. Для відбудови храму "по височайшему повелінню" було виділено 30 тисяч рублів з державної казни, а пізніше у 1898 році надійшло особисте пожертвування від "августійших осіб імператорського дому" в сумі 12725 рублів.

Надходили гроші і від Волинської духовної консисторії, від багатьох церковних парафій краю. Члени братства ставили в місті і в селах вистави і виручені кошти здавали на відбудову, відбувалися численні виступи духовного хору із збором пожертвувань. Було опубліковано матеріали про історію храму, його релігійну і суспільну значимість у багатьох російських виданнях, видрукувано брошури і листівки, написані помічни­ком редактора "Церковного вісника" Іваном Соколовим, які роздавалися людям, щоб зацікавити їх. Відбудова древньої святині стала всенародною справою. В день Успіння Богоматері відбувався збір коштів на відбудову у всіх церквах Російської імперії. Гроші надходили протягом кількох років. Велика і відповідальна робота по відновленню храму у тому вигляді, яким він "вийшов із рук його будівничого", вимагала величезних затрат. У загальному на відбудову і відновлення собору було зібрано 127 тисяч 550 рублів.

Храм стали оберігати від дальшого руйнування. Було зміцнено його стіни. На кошти, пожертвувані Київською археографічною комісією в сумі 350 рублів, які зібрали за підпискою, було зведено тимчасовий дах з дощок над вівтарною частиною. Це дало змогу відправляти в руїнах храму, окрім зимового часу, літії по похованих тут князях і православних єпископах, проводити богослужіння. Церковні речі і книги зберігалися у кам'яній будівлі, яка прилягала до собору.

У фондах Волинського краєзнавчого музею є документи, які розповідають про початок відбудови. Роботи розпочалися під керівництвом помічників Г.І. Котова – архітектора В.М. Андросова і художника-архітектора Н.П. Козлова. Провели розкопки навколо фундаменту. Спорудження риштування і винесення поховань було покладено на настоятеля храму протоієрея Климента Андрієвського. Розібрали прибудову до собору. На риштування із церковного лісу вирубали 1000 дерев діаметром внизу не менше 5 – 6 вершків. Багато селян із навколишніх сіл, жителів міста безплатно трудилися на цих роботах.

Закладання каменя, який свідчив про початок відбудови соборного храму, стало визначною подією у житті міста Володимира. Братство виділило на це святкування 300 рублів із зібраних коштів. Сце­нарій свята доручили розробити протоієрею Андрієвському. Така підготовка проводилася не випадково, на закладан­ня відбудови Мстиславового храму прибули височайші особи – великий князь Костянтин Костянтинович із дружиною, великою княгинею Єлизаветою Маврикіївною, а також товариш обер-прокурора Святійшого Синоду В.К. Саблер та багато інших високоіменитих осіб. 15 вересня 1896 року архієпископ Волинський і Житомирський Модест у співслужінні з єпископом Володимир-Волинським Паїсієм, у присутності величезної кількості віруючих людей, здійснили урочисте закладання відновлення Мстиславового храму. Була зроблена спеціальна металева таблиця з написом року і дати освячення початку відновлення храму і приготовлена ніша в східній вівтарній частині, в яку високі особи і їхня свита поклали золоті і срібні монети. Потім архієпископ Модест заклав у нішу освячений наріжний камінь. До місця закладання підійшли великий князь з княгинею і поклали власноручно на розчин на наріжному камені по цеглині, після чого наступні цеглини клали всі імениті гості [29, с. 45 – 56].

Величності цьому торжеству надавав і той факт, що воно відбулося відразу після загальноцерковних урочистостей з нагоди відкриття чесних мощей святителя і чудотворця Феодосія Чернігівського.

Будівельні роботи по відновленню храму проводилися дуже старанно. Спеціально для відбудови було налагоджено виробництво такої плитчастої цегли, яка б повторювала форму старовинної плінфи. Підбиралися спеціальні розчини для її укладки. На будівництві трудилися сотні справжніх майстрів.

Детальні відомості про відновлення храму, про саму його будову після вивчення креслень Г.І. Котова, на яких окремо позна­чені деталі старовинного собору, що збереглися, і ті, що були добудовані в процесі реставрації подає російський дослідник Павло Раппопорт у статті "Мстиславів храм у Володимирі-Волинському", опублікованій у журналі "Зограф". Вчений також проаналізував археологічні записки А.В. Прахова, пояснювальні записки і доповіді В.В. Суслова та Г.І. Котова, описи храму, зроблені О.І Левицьким та О.М. Дверницьким, знімки фрагментів споруди, зроблені у процесі реставрації, які зберігаються у фотоархівах Санкт-Петербурзького відділення археології АН Росії, та інші документи.[29, с. 50 – 59].

На основі цих матеріалів П.А. Раппопорт описує відбудований Успенський собор. Це – великий трьохнефний храм із шістьма колонами. Загальна зовнішня довжина будови – 34,7 метра, а ширина – 20,6 метра. Величина підкупольного простору вздовж – 8, а в поперек – 7,45 метра. Висота храму до верху центральної закомари біля 18,5 метра. Товщина стін сягає півтора, а в деяких місцях 1,7 метра. Після реставрації собор увінчаний одним ма­сивним куполом.

Досліджена документація дозволяє стверджувати, що за архітектурними формами будівлю вдалося відтворити такою, якою вона була за княжих часів. Лише за новими кресленнями зведена глава храму, оскільки вона не збереглася. З чисто практичних міркувань було зроблено покриття фасаду штукатуркою. Цілком ймовірно, що в древні часи собор не був обштукатурений.

На початку 1900 року відбудову храму закінчили. Залишилося тільки виконати внутрішнє оздоблення і добудувати дзвіницю. Ці роботи були довершені влітку.

Підготовка до освячення собору розпочалася ще в серпні 1900 року. У матеріалах "Волинських єпархіальних відомостей" того часу є чимало цікавих повідомлень і статей про підготовку і проведення урочистостей з нагоди відбудови Мстиславового храму. Було складено детальний план і одержано дозвіл Святійшого Синоду для перенесення на дні святкування у Володимир-Волинський чудотворної ікони Богоматері з Почаївської Лаври.

Напередодні, 3 вересня, в урочистій обстановці на куполі оновленого храму встановили великий позолочений хрест.

9 вересня з Почаєва вирушила багатолюдна процесія з іконою Божої Матері. У придорожніх селах і містах святиню зустрічали сотні і тисячі жителів, встеляли дорогу квітами і полотном, при­падали до землі, поклоняючись їй. 15 вересня поблизу Володимира-Волинського ікону зустріли козаки 11-го Донського полку, які вишикувалися на конях з обох боків і супруводжували хід далі, невдовзі до них приєдналася сотня музикантів і хористів драгунів, які виконали гімн "Коль славен". Під вечір хресний хід наблизився до Зимненського Святогорського жіночого монасти­ря, куди ікона була внесена для молебеня, після якого продовжила свою подорож.

Назустріч святині вийшли хресні ходи з усіх церков міста, які очолив намісник Володимир-Волинського Хресто-Воздвиженського монастиря архімандрит Аркадій. По дорозі до них приєднувалися все нові і нові люди. І ось два хресних ходи зустрілися. Опустилися хоругви. Багатотисячний натовп впав на коліна перед святинею, чулися лише схвильовані вигуки: "Пресвятая Бо­городице, спаси нас!"[1, с. 36 – 45].

Коли вже зовсім стемніло, хресний хід з іконою вступив у місто. У Різдво-Христовому монастирському храмі в цей час відбувалося вечірнє богослужіння. На величне торжество прибули архієпископ Волинський і Житомирський Модест, єпископи: Гродненський і Брестський Іоаким, Острозький Серафим, товариш обер-прокурора Святійшого Синоду В.К. Саблер, багато інших високих духовних і світських осіб. Ікону внесли в монас­тирський храм. Володимир-Волинський архієпископ Паїсій разом з прибулим духовенством здійснив Божественну літургію.

На світанку 16 вересня з усіх навколишніх сіл у Володимир-Волинський рушили хресні ходи. До 11-ї години на площі перед монастирською огорожею вишикувалася грандіозна процесія. Усі церкви міста, вулиці і майдани були заповнені народом.

Задзвонили дзвони в усіх церквах. Почалось урочисте пере­несення ікони Богоматері у Мстиславів храм. Процесія, яка поділялася на три частини, повільно рушила до Успенського собору. Сотні хоругв сяяли своїм різнобарвям, сонми духовенства, маси народу, архієрейський хор, сотні дітей – вихованців церковних і міністерських шкіл із співом проводжали святу ікону до оновленого храму. Ціла верениця селянських дівчат у білих і виши­тих сорочках, у хустках з яскравими візерунками, з вінками із квітів на головах несла ікони своїх сільських храмів.

У Мстиславовому храмі ікону встановили перед царськими вратами. Рівно ополудні почалася панахида по померлих творцях храму, благодійниках і тих, хто трудився тут, тлінні останки яких покояться у його стінах. Богослужіння здійснювали чотири святителі в оточенні величезного сонму білого і чорного духовенства.

Після панахиди сотні людей ішли на поклін до ікони Почаївської Богоматері. Мимоволі кожен надовго зупиняв свій зір, щоб замилуватися оновленим собором. "Велич храму так і приковує увагу кожного, – писав у "Волинських єпархіаль­них відомостях" священик Костянтин Левицький, - не хочеться і покидати, на що не глянеш, все так і манить і полонить. Іконостас кам'яний з червоного пісковика, низький, масивний. Царські північні і південні врата різьблені, дерев'яні, позолочені. Вівтар та іконостас – точне подобіє вівтаря Києво-Софіївського собору. Зображення Божої Матері – Нерушима Стіна і фігури апостолів на рисунку ті ж, що і в Софії. Підлога з харківських кам'яних плит, красивого за кольорами по­єднання, в алтарі – паркетна. Опалення храму – водяне, за системою професора Лукашевича... Світла і простору багато, всюди смак, гармонія ліній, чіткість архітектурного рисунку, краса!"[28, с. 78 – 85].

Та головна подія була попереду. На освячення мав прибути член царського дому Романових, покровитель Православного Свято-Володимирського братства, великий князь Костянтин Костянтинович. Місто на честь його приїзду святково прикрасили прапорами.

Великий князь прибув поїздом до Ковеля, де його зустрічало і вітало багато жителів міста. По дорозі у Володимир-Волинський князівський екіпаж зупинявся майже в кожному селі і містечку, де його чекав народ.

У Володимир-Волинський князь прибув на початку шостої години вечора. Біля спорудженої арки його вітала депутація представників міста із хлібом-сіллю на дерев'яній різьбленій тарелі. З монастирського храму в оточенні численного духовенства назустріч князю вийшов архієпископ Модест з хрестом і водою. Князеві засвідчували свою повагу місцеві чиновники, поміщи­ки, навкруги стояло багато народу. Владика Модест звернувся до його імператорської високості з вітальною промовою. Було відправлено коротку літію з проголошенням многоліття царствуючому дому.

Після цього великий князь Костянтин Костянтинович у супроводі губернатора рушив до Мстиславового храму, де вислухав пояснення архітекторів. На площі перед храмом великий князь прийняв почесну варту драгунського полку і церемоніальний марш драгунів. Квартиру високому гостю було виділено у покоях церковного дому протоієрея Климента Андрієвського.

О шостій годині вдарили в усі дзвони церков міста і оновленого храму. В собор у супроводі духовенства прибув владика Модест. Перед вівтарем уже стояв стіл з усім необхідним для освячення престолу. На лівому крилосі возвишувалася чудотворна ікона Почаївська [1, с. 45 – 56].

Всеношну з благословіння архіпастиря розпочав архімандрит Лаврентій. На правому крилосі співав архієрейський хор, на лівому – учні місцевої двокласної школи. Сотні голосів зливалися в один могутній і урочистий, возносячи хвалу Всевишньому.

Стало поволі темніти. Включили ліхтарі. Яскраво освітлений храм було далеко видно серед нічної темряви, а з відкритих дверей линули богослужебні співи.

Тільки закінчилася всеношна, зблиснуло небо, загуркотів грім і через деякий час полив дощ.

З самого ранку 17 вересня по омитих дощем вулицях міста з усіх сторін до храму йшов люд. О восьмій годині з собору вирушив хресний хід до річки Луги на освячення води, за яким на пагорбі спостерігали тисячі людей. На протилежному березі річки стояли гармати 13-ї кінної батареї. І кожен раз, коли святий хрест занурювався у воду, лунали залпи салюту.

Через годину на площі перед храмом стали шикуватися війська у парадній формі. Хресний хід із свяченою водою рушив у храм, переповнений народом. З почесних гостей на площі перед храмом були присутні: Волинський губернатор камергер Дунін-Борковський і колишній Волинський губернатор генерал-лейтенант Фон Валь, попечитель Київського учбового округу Вельямінов-Зернов, начальник військово-учбових закладів генерал-майор Бутовський, губернський предводитель дворянства гофмейстер Уваров, голова Свято-Володимирського братства Дверницький, начальник 7-ї кавалерійської дивізії генерал-лейтенант Роговський, командир 1-ї бригадної дивізії генерал-майор Прожевальський, академік архітектури Котов, архітектор Суслов, місцеві чиновники і поміщики.

Великий князь Костянтин Костянтинович прибув у супроводі сенатора Саблера. Він обійшов військо, привітався з високими гостями та солдатами і ввійшов у храм.

Архієпископ Модест разом з трьома єпископами розпочав освячення. У богослужінні брали участь ректор Волинської духовної семінарії архімандрит Феодосій, намісник Почаївської Лаври архімандрит Амвросій, настоятель Загорівського монастиря архімандрит Олексій, настоятель Милецького монастиря архімандрит Модест, настоятель Загаєцького монастиря архімандрит Лаврентій, намісник Володимир-Волинського монастиря архімандрит Аркадій, кафедральний протоієрей Микола Трипольський, протоієрей Климент Андрієвський, возведений в сан протоієрея благочинний Матвій Квасницький, ключник кафедрального собору священик Наркис Прокопович, єпархіальний наглядач церковних шкіл священик Костянтин Левицький і єпархіальний місіонер священик Мануїл Нємечек [1, с. 56 – 59].

Після освячення престолу із храму вийшов хресний хід на чолі з архієпископом Модестом у супроводі великого князя для з'єднання з процесіями віруючих інших церков, з якими єпископи Паїсій і Серафим несли з монастиря святі мощі для освячення собору. Сотні людей, ліс хоругв і хрестів рухалися до Мстиславового храму. У воротах владика Модест прийняв святі мощі. З молитвами і співами було здійснено хресний хід навколо собору. Після цього процесія на чолі із святителями ввійшла у храм.

Закінчилося освячення. Чотири архієреї разом з іншим численним духовенством здійснили першу Літургію в оновленому Мстиславовому храмі.

Великий князь вийшов до військ. Зазвучали сурми і на площі церемоніальним маршем під звуки духового оркестру з високо піднятими знаменами рівними рядами пройшли драгуни, козаки, артилеристи і строкаті – у синіх, червоних і сірих сорочках ратники. Парад військ вніс піднесення у настрій присутніх.

Потім князь посадив на церковному погості дві американські ялини. Йому представили усіх знатних гостей святкування і духовних осіб. З кожним князь мав коротку бесіду, а потім, вийшовши на балкон своєї квартири, щедро роздавав цукерки дітям – учням церковних шкіл, які брали участь у святкуванні.

На церковному погості були накриті столи з їжею для народу. А в будівлі «замочку» готувався обід для іменитих гостей на 130 персон. Біля кожного столового набору разом з меню лежала невелика брошура "Мстиславів храм Успіння Богоматері у місті Володимирі-Волинському". Як і годиться, за обідом лунали тости за царя, за великого князя, за присутніх тут чиновників і в кінці за будівничих, які відновили стародавній храм. Трапеза закінчилася о п'ятій годині.

Невдовзі великий князь відбув у Ковель. На станції Турійськ йому була вручена телеграма Миколи II, яка надійшла у відповідь на телеграму, надіслану напередодні імператору в Севастополь. У посланні царя говорилося: "Щасливий, що освячення відновленого Мстиславового храму відбулося. Дякую Тобі і всім, хто потрудився при цьому святому ділі. Миколай"[30, с. 45 – 48].

На адресу владики Модеста надійшли численні вітання у зв'язку з освяченням Мстиславового храму. Єпископ Київський, вікарій Київської митрополії Сильвестр разом з вітанням пере­дав ікону Святого Миколая. Намісник Києво-Печерської Успенської Лаври архімандрит Антоній, щоб висловити радісні почуття, препровадив через лаврського монаха Димитрія в дар і благословіння від Успенської Києво-Печерської Лаври оновленому Володимир-Волинському собору освячену ікону Успіння Пресвятої Богородиці з частинкою святих мощей у ній преподобного Спиридона просфорника Печерського.

Закінчилося свято поверненням чудотворної ікони Богоматері у Почаївську Лавру. Воно залишило глибокий слід у пам'яті всіх, хто був присутній на цих величних торжествах. А за скромними підрахунками в урочистостях з нагоди освячення Мстиславового храму взяло участь понад 25000 людей [30, с. 60 – 62].

Останнім штрихом, який доповнював усе зроблене по відродженню собору, було освячення у правій апсиді вівтаря "на честь і в пам'ять Святого Рівноапостольного князя Володимира", яке відбулося 25 вересня 1902 року. Чин освячення і Божественну літургію здійснив уже новий Володимир-Волинський єпископ Арсеній (Тимофіїв) разом з собором священиків.