Тема 8. Граматичні засоби мови в різностильових текстах

8.1. Словотворчі норми української мови.

8.2. Нормативні аспекти граматичних категорій іменника (рід, число, відмінок).

8.3. Правопис закінчень родового відмінка іменників чоловічого роду ІІ відміни.

8.4. Власні й загальні назви.

8.5. Прикметник у професійному мовленні.

8.6. Написання складних іменників і прикметників.

8.7. Нормативність уживання граматичних форм числівника.

8.8. Займенник у діловому мовленні.

8.9. Дієслово в діловому мовленні. Зауваження щодо вживання та написання дієприкметників і дієприслівників.

8.10. Правопис прислівників в українській мові.

8.1. Словотворчі норми української мови.

Словотвір – розділ граматики, що вивчає закони утворення похідних слів та їх будову.

Усі слова нашої мови можна поділити на слова з непохідними основами (від яких утворюються інші слова) та слова з похідними основами. Основою називається частина слова без закінчення, тобто слово, що має нульове закінчення (колір□). Непохідні основи мають у своєму складі лише корінь, похідні – ще хоча б один словотворчий афікс (префікс, суфікс, постфікс). До слів з непохідними основами належать, наприклад: ліс, сад, море, літо, синій, п’ю; до слів з похідними основами – перелісок, працівник, закордонний, літній, дописати тощо.

Префікси, корені, суфікси, закінчення (флексії) та постфікси називаються значущими частинами слова, або морфемами.

Префікс – значуща частина слова, що стоїть перед коренем і служить для творення нових слів чи нових форм (казати – сказати, накати, переказати, підказати, вказати; сумнівний – безсумнівний; миліший – наймиліший).

Корінь – це спільна частина споріднених слів. Наприклад, для споріднених слів ходити, заходити, перехід, вхід, вихід, входини спільною є частина хід- (ход- у відкритому складі).

Суфікс – значуща частина слова, яка стоїть після кореня і служить для творення нових слів чи нових форм (годинник, звітність, вищий, виконавець). Суфікси допомагають розрізняти частини мови. Для дієслів типовими є суфікси -ува-, -а-, -і-, -ну-; іменників - -ість-, -ств-о-, -от-а-, -ин-а, -ник-, -ик-; прикметників - -н-, -ськ-, -зьк-, -цьк-, -ов-, -ан- . Наприклад, іменникові суфікси -ник-, -івник-, -к- розрізняють назви осіб за професією, посадою, званням та ін., як правило, утворюють паралельні форми чоловічого і жіночого роду: учитель – учителька, робітник – робітниця, працівник – працівниця.

Закінчення – це змінна морфема, яка стоїть після суфікса чи після кореня (у непохідних основах) і служить для зв’язку злів між собою: студента, студенту (-ові), студентом, (на) студенті.

Постфікс – значуща частина, що стоїть після закінчення і служить для творення нових слів чи форм: бити – битися, скажи – скажи-но.

Словниковий склад української мови безперервно змінюється, поповнюється новими словами. Вирішальну роль у розвитку і збагаченні лексичного складу мови відіграє утворення нових слів на базі вже існуючих. Слово, від якого утворюється нове, називається твірним. Наприклад, для іменника правдивість твірним словом є прикметник правдивий, а для нього –іменник правда.

Твірною основою є частина слова, від якої утворюється нове (похідне) слово (при цьому флексія до уваги не береться). Наприклад: вік → вічний → вічність; чорний → чорніти → почорніти → почорніння; газета → газетяр → газетярство. Ряд спільнокореневих слів, розташованих відповідно до послідовності їх творення називається словотворчим гніздом.

Словотворення в цілому тісно пов’язане з морфологією (розділом граматики, в якому вивчаються граматичні властивості слів). Взаємозв’язок двох суміжних мовних рівнів виявляється, зокрема, в тому, що кожна частина мови характеризується своїми власними словотворчими засобами, які, утворюючи нове слово, виконують виразну граматичну (класифікаційну) функцію. Словотворчі функції виконують префікси, суфікси і постфікси.

В українській мові виділяють морфологічні й неморфологічні способи творення слів. Морфологічний спосіб є основним. До морфологічного способу творення слів належать такі типи творення: афіксальний (префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, постфіксальний), безафіксний, осново- та словоскладання, абревіація.

1. Префіксальний спосіб – це утворення нового слова додаванням до твірної основи префікса: порядок – безпорядок, хто – ніхто, добрий – предобрий, дід – прадід, скільки – аніскільки, питати – запитати. Доконаний вид дієслів у ділових текстах ширше, ніж у будь-яких інших, твориться за рахунок префіксації: актувати – заактувати; візувати – завізувати; проектувати – запроектувати, дебетувати – задебетувати). Такі новоутворені слова не повинні розглядатися як порушення норм літературної мови (якщо це не жаргонні слова типу залозунгувати).

2. Суфіксальний спосіб – це утворення нового слова додаванням до твірної основи суфікса: добрий – доброта, читати – читання, молодий – молодість, вітер – вітерець.

3. Суфіксально-префіксальний спосіб – це утворення нового слова додаванням до твірної основи префікса і суфікса: свічка – підсвічник, звук – надзвуковий, межа – безмежний, тиша – затишок, при дорозі – придорожній.

4. Постфіксальний спосіб – це утворення нового слова додаванням до твірної основи постфікса: додержувати – додержуватися, вчити – вчитися.

5. Безафіксний спосіб – це утворення нового слова від твірної основи без додавання суфіксів і префіксів: відходити – відхід, зелений – зелень, великий – велич, бігти – біг. Тобто відбувається усічення твірного слова.

6. Основоскладання – це такий спосіб творення слів, при якому дві і більше основи об’єднуються в одне слово: ощадбанк, виконком, синьо-жовтий. Твірні основи можуть бути повними (сонцесяйний) і скороченими (мінфін). Повні основи можуть поєднуватися за допомогою сполучних голосних о (після твердих приголосних), е (після м’яких приголосних) та є (якщо основа закінчується на й): світогляд, праворуч, зорепад, землеустрій, краєвид, боєздатність.

7. Абревіація – спосіб творення, що є різновидом складних слів, тобто абревіатури – це складноскорочені слова: медсестра, нардеп, УТН, ДЕК, облвно, СУ-15.

У процесі словотворення можуть поєднуватися декілька способів одночасно, наприклад, складання основ і суфіксація – справочинство, діловодство.

До неморфологічних способів творення належать:

1. Утворення нового слова шляхом набуття ним нового значення: супутник (людина) – супутник (літальний апарат); корінь (частина рослини) – корінь (у математиці, мовознавстві).

2. Утворення нового слова шляхом злиття цілого словосполучення: сьогодні (цього дня), нісенітниця (ні се ні те), добраніч (добра ніч).

3. Утворення нового слова внаслідок переходу однієї частини мови в іншу: операційна (перехід прикметника в іменник), завідуючий (перехід дієприкметника в іменник), коло хати (перехід іменника в прийменник).

При словотворенні на стику частин слова можуть відбуватися зміни приголосних, також можливі чергування голосних (про це див. у Темі 7).

При словотворенні може відбуватися подвоєння букв на позначення подовження і збігу приголосних. Такі процеси спостерігаються на межі префікса й кореня (інновація, беззахисний), кореня або основи і суфіксів (ранній, щоденник), основи дієслова і постфікса -ся ( пронісся, розрісся), у прикметникових суфіксах -енн-, -анн-, а також у похідних іменниках із суфіксом -ість- і прислівниках (непримиренний, непримиренність, непримиренно, старанний, старанність, старанно), у складноскорочених словах (заввідділом, військкомат).