Ялівець звичайний-Juniperus communis l.
Ялівець - вічнозелений хвойний чагарник сімейства кипарисових (Cupressaceae), що досягає у висоту 1-3 м, або деревце з гіллястим стволом заввишки до 8-12 м.
Наймолодші гілки жовтуваті, кілька блискучі, тригранні. Кора темно-сіра або сірувато-бура, розтріскуються, що лущиться.
Листя (хвоя) завдовжки 4-16 мм, шириною 1-2 мм, колючі, жорсткі, лінійно-шіловідние, шіповідно-загострені, майже тригранні, сидячі, розташовані мутовчато.
Чоловічі шишки жовті, дрібні, майже сидячі, овальні, розташовані в значній кількості у кінців гілок в пазухах листків. Жіночі шишки складаються з нижніх криюче і трьох верхніх плодущих луски, на яких є по одній сім'ябруньці; вони численні, довгасто-яйцеподібні, блідо-зелені. Після запліднення три верхні плодущие луски розростаються, стають м'ясистими і соковитими. Краї луски зростаються разом з насінням і перетворюються на шишкоягід. На першому році шишкоягід зелена, яйцеподібна; на другому, після дозрівання - куляста, блискуча, чорна, з сизим восковим нальотом; на верхівці є трипроменевою шов.
Відновлюється ялівець насіннєвим шляхом.
Цвіте в травні; шишкоягоди дозрівають восени наступного року - з середини серпня до початку жовтня.
У медицині використовують плоди - шишкоягоди ялівцю.
Місця проживання і поширення ялівцю звичайного
Ялівець звичайний росте в лісостеповій та лісовій зонах європейської частини країн колишнього СРСР, Західного і Східного Сибіру, в Білорусії, Україні, на Кавказі. Він зустрічається в найрізноманітніших місцях проживання. Росте в підліску сухих соснових борів на піщаному грунті, на вершинах піщаних дюн, в ялинниках з надлишковим зволоженням, на верхових болотах, в ялицево-соснових трав'яних, чорничних і чорнично-брусничних лісах, на лісосіках і узліссях, іноді утворює зарості. Найкраще розвивається на помірно вологих грунтах на відкритих місцях. Морозостійкий. Може переносити затінення.
Ялівець горизонтальний, або розпростертий - Juniperus horizontalis Moench.
Опис: у природних умовах росте в Атлантичному регіоні Північної Америки. Росте в США і Канаді (від Ньюфаундленду до Британської Колумбії і на південь до Массачусетсу і Монтани), де зустрічається по піщаних берегах річок і озер, схилах пагорбів і в горах.
Близький до ялівцю козацького, притиснутий до землі стелеться чагарник до 1 м вис. з довгими гілками, густо вкритими синювато-зеленими чотиригранними пагонами. Хвоя зелена або сиза, на зиму буріє. На репродуктивних пагонах листя частіше ігловідние, подовжено-ланцетні, гострі, колючі, кілька віддалені від втечі, 3-5 мм дл., 0,8-1 мм шир., Шаблеподібно вигнуті, на спинці закруглені. Лускоподібний листя 1,5-2,2 мм дл., 1-1,5 мм шир., Довгасто-яйцевидні, коротко приостренной на верхівці і притиснуті до втеч, з невеликою смоляний залізякою. Шиш-коягоди 5-8 (-9) мм в діаметрі., Синювато-чорні, з блакитним нальотом, з 3-4 яйцевидними насінням.
Введено в культуру в 1840 році, в даний час поширений в ботанічних садах і арборетума, у садівників-аматорів зустрічається рідко, однак заслуговує більш широкого розповсюдження.
У ГБС з 1960 р. 3 зразка (22 екз.) Вирощені з насіння, надісланих з Торонто, морда (Канада), є зразки репродукції ГБС. Чагарник, в 15 років висота 0,5 м, діаметр крони 160 см. Вегетація з 12.V ± 7. Росте дуже повільно. Щорічний приріст 0,5 см в молодому віці, після 10 років приріст основних пагонів до 20 см. Не порошить. Зимостійкість висока. Вкорінюється 72% зимових живців без обробки.
Агротехніка: страждає від сухості повітря, маловимогливий до багатства грунту. Повільно зростає, особливо в перші роки життя. Пересадка краще навесні з обов'язковим збереженням земляного кома. Добре розвивається в умовах міста. Зимостійкий. Розмножується насінням і живцями. За своєю декоративності ні в чому не поступається іншим видам сланким цього роду.