7.4. Орфографічні норми української мови.

Орфографія – система передачі звукової мови на письмі. Українська орфографія ґрунтується на трьох принципах: фонетичному, морфологічному та історичному, або традиційному.

Суть фонетичного принципу полягає в тому, що слова пишуться так, як вимовляються за нормами орфоепії. За фонетичним принципом пишуться префікс с- перед к, п, т, ф, х (скинути, спитати, створити, сформувати, схопити), прикметникові суфікси -ськ-, -зьк-, -цьк- (бухгалтерський, запорізький, викладацький), іменникові суфікси -ств-, -зтв-, -цтв- (студентство, боягузтво, свідоцтво); позначаються групи приголосних, утворені внаслідок спрощення (пристрасний, проїзний, тижневий), чергування приголосних [г], [к], [х] – [ж], [ч], [ш] – [з’], [ц’], [с’] (дорога – дорожній – на дорозі; рік – річний – у році; свекруха – свекрушин – свекрусі) і т. ін.

Морфологічний принцип вимагає, щоб морфеми (префікси, корені, суфікси, закінчення) в усіх споріднених словах передавалися однаково незалежно від вимови. Відповідно до цієї вимоги в українському письмі позначаються ненаголошені голосні [е], [и] та [о], якщо їх можна перевірити наголосом (возвеличити – велич, подивитися – дивиться, робити – робить), приголосні і подвоєні звуки на межі морфем (безтурботний, відкрити; осінній, цінник, беззаконня, донісся).

Історичний, або традиційний, принцип виявляється в тому, що написання пов’язане з усталеною традицією і не залежить ні від вимови, ні від морфологічної будови слова. Саме традицією пояснюється вживання в українському письмі м’якого знака (дзьоб, місяць, приходьте), букви щ (щезнути, борщ, вищий), букви ї (приїхати, мої, їжак), букв я, ю, є (калюжа, ялинка, б’є), подвоєння букв у словах іншомовного походження (тонна, ванна, вілла) і т. ін.

7.5. Чергування голосних і приголосних в українській мові.

Відповідно до орфографічних норм української літературної мови відбувається чергування голосних і приголосних звуків, тобто постійна і закономірна зміна їх у коренях і афіксах етимологічно споріднених слів та форм.

Характерною фонетичною рисою української мови є ікання, тобто вимова і на місці о та е в закритих складах; причому у відкритих зберігаються давні звуки о й е. Як відомо, закритий склад закінчується на приголосний звук, а відкритий – на голосний. Правило це, за нечисленними винятками поширюється на всі українські слова: сіль – солі, піч – печі, села – сіл, колір – кольору, Антін – Антона, шість – шостий, шести. Новіша лексика іншомовного походження вживається без такого чергування: балкон, футбол, телефон, кіоскер, режисер тощо.

При творенні нових українських слів треба орієнтуватися не на згадані нечисленні винятки, а на правило. Порівняно нові, але вже широко використовувані лексеми кросівки (від крос), вітрівка (від вітер) виникли за зразком мандрівка, щедрівка.

Чергування голосних звуків:

[е] / [о] везти – возити, нести – носити, воліти – веліти;

[і] / [а] сідати – садити, лізти – лазити;

[о] / [а] ломити – ламати, допомогти – допомагати, схопити – хапати;

[е] / [і] гребти – вигрібати, плести – заплітати, мести – вимітати;

[и] / [і] сито – сіяти;

[у] / [а] трусити – трясти;

[о], [е] випадні сон – сну, кінець – кінця, праведний – правда;

[е] / [о] після шиплячих та [й] пшениця – пшоно, четверо – чотири;

[о], [е] / [і] (в позиції закритий / відкритий склад) стіл – стола, ніч – ночі, сільський – село;

[о] / [и] кров – кривавий.

Про українську мову кажуть, що вона евфонічна, тобто милозвучна, приємна на слух. Але милозвучність нашої мови створюється багатьма компонентами, вона потребує належної фонетичної організації. Милозвучність вимагає свідомого уникнення незграбності в поєднанні звуків, послідовного й неухильного дотримання норм правильної вимови. Цьому сприяє послідовне чергування голосних і приголосних звуків при використанні прийменників і префіксів у – в, сполучників і – й. (В Україні тривають економічні реформи. У Криму закінчується оксамитовий сезон).

Порушення правил чергування спричинює нагромадження неприродних для нашої мови звукосполучень і зводить нанівець її милозвучність (З’їзд екологів проходив в Криму (ввкр)).

Чергування приголосних звуків відбувається при словозміні (при відмінюванні слів):

1. Чергування г, к, х – ж, ч, ш:

– у Кл. відмінку (друг — друже, козак — козаче, пастух — пастуше);

– при словотворенні (берег — узбережжя, парубок — парубочий, міх — мішок);

– у дієсловах (берегти — бережу, кликати — кличу, колихати — колишу);

2. Чергування г, к, х – з, ц, с:

– при відмінюванні (нога — нозі, рука — руці, муха — мусі);

– при словотворенні (друг — друзі, грек — грецький, волох — волоський);

3. Чергування в коренях дієслів:

– д/дж (садити – саджу, радити – раджу, бродити – броджу);

– з/ж (возити – вожу, мазати – мажу, казати – кажу);

– зд/ждж (їздити – проїжджати);

– ст/щ (мостити – мощу, ростити – рощу);

– с/ш (косити – кошу, носити – ношу, писати – пишу);

– т / ч (платити – плачу, світити – свічу, крутити – кручу);

– к/ч (плакати – плачу, скакати – скачу);

– г/ж (стерегти – стережу, берегти – бережу);

– х/ш (махати – машу, колихати – колишу);

– м/мл (гриміти – гримлю, стомитися – стомлюся);

– п/пл (купити – куплю, топити – топлю);

– ф/фл (графити – графлю);

– б/бл (любити – люблю, робити – роблю);

– в/вл (ловити – ловлю, мовити – мовлю).

Чергування приголосних звуків відбувається при словотворенні (утворенні нових):

Зміни приголосних перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) відбуваються при творенні прикметників від іменникових основ, які закінчуються на [г], [ж], [з], [к], [ч], [ц], [х], [ш], [с], та іменників, утворених від прикметників.

1. Приголосні [г], [ж], [з] + суфікси -ськ(ий), -ств(о) → дають -зьк(ий), -зтв(о): Париж – паризький, Буг – бузький, кравець – кравецький, водолаз – водо лазький, убогий – убозтво.

2. Приголосні [к], [ч], [ц] + суфікси -ськ(ий), -ств(о) → дають -цьк(ий), -цтв(о): козак – козацький, свідок – свідоцтво, ткач – ткацтво, половець – половецький, молодець – молодецтво.

3. Приголосні [х], [ш], [с] + суфікси -ськ(ий), -ств(о) → дають -ськ(ий), -ств(о): товариш – товариський, чех – чеський, казах – казахський, Полісся – поліський.

Якщо основи іменників закінчуються на інші приголосні, то ці зміни на письмі не передаються (проте зберігаються у вимові): кандидат – кандидатський, парламент – парламентський, люд – людство, людський, гуртожиток – гуртожитський.

У частині слів іншомовного походження зміна приголосних [г], [ж], [з], [к], [ч], [ц], [х], [ш], [с] перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) не відбувається: казах – казахський, тюрк – тюркський, Мекка – меккський.

При творенні вищого ступеня порівняння прикметників і прислівників кінцеві приголосні основи [г], [ж], [з] перед суфіксом -ш(ий) змінюються на жч: дорогий – дорожчий – дорожче, важкий – важчий – важче, вузький – вужчий – вужче.

Кінцевий приголосний кореня [с] і суфікс -ш(ий) змінюється на щ: високий – вищий.

Група приголосних -цьк- при творенні іменників із суфіксом -ин(а) змінюється на -чч-: дрогобицький – Дрогобиччина, донецький – Донеччина, турецький – Туреччина, козацький – козаччина, але: галицький – Галичина.

Групи приголосних -ск-, -ськ-, -шк- при творенні прикметників із суфіксом -ан- (-ян-) змінюються на щ: віск – вощаний, одеський – Одещина, дошка – дощаний, пісок – піщаний