4.3. Усна народна творчість.

Народна творчість – сукупність творчої діяльності народу, яка виявляється в різних видах мистецтва: в усній словесній поезії, музичних вокально-інструментальних творах, танцях, народній архітектурі, малярській, декоративно-ужитковій творчості.

Поняття „народна творчість” має термінологічний відповідник – слово англійського походження „фольклор” (англ. folk-lore – народні знання народна мудрість).

Найдавніші види усної словесності розвивалися разом з історичним поступом мови, матеріальної і духовної сфер діяльності людини. Вони акумулювали життєвий досвід народу, його філософію і мораль, релігійні уявлення, характер родинних і суспільних взаємин, історичну пам’ять. З появою письма на ґрунті усної словесності постала писемна форма словесності, яка на певній стадії розвитку вирізнилася в окремий вид мистецтва – літературу. Зв’язок між усною і писемною словесністю проходив різні фази розвитку, але протягом багатьох століть у всіх народів перевагу мав фольклорний тип поетичного мислення. Літературна творчість має визначене авторство, неповторність творчої індивідуальності. У фольклорі один і той же твір може мати десятки варіантів. Найстійкішу форму мають пісенні жанри, пов’язані з обрядовими діями (колядки, веснянки, весільні пісні тощо).

Фольклоризм – наявність фольклорних елементів у літературному творі. Проявляється на різних функціональних зрізах: запозичення сюжетів, мотивів, образів, символів. Для давньої літератури характерне випадкове використання в оригінальному тексті фольклорного мотиву чи образу. В період романтизму відбулося зближення фольклорної та літературної традицій, що виражалося у стилізації текстів під народні зразки, запозиченні фольклорних сюжетів і символів (Т. Шевченко). У ХХ столітті зростає інтерес до народнопоетичної символіки та міфології, домінує тенденція переосмислення фольклорного джерела (Леся Українка). У сучасній поезії фольклор проявляється переважно через поетично трансформований міфологічний символ, що здобуває нову соціально-філософську конкретизацію (І. Драч, П. Мовчан, І. Калинець). У прозових творах фольклор спричиняє синтез різних форм використання народного джерела, що передбачає власну літературно-психологічну інтерпретацію (В. Земляк, П. Загребельний, В, Дрозд).

Фольклоризми широко використовуються в художньому і розмовному стилях, менше в публіцистичному. Вони є засобами образності, синонімії, антонімії, омонімії, паронімії. Виразне фольклорне походження мають словосполучення типу: орел сизокрилий, червона калина, чорнії очі, карії брови. В науковому та офіційно-діловому стилях (особливо в писемному мовленні) не допускається виростання фольклоризмів.

4.4. Ономастика, імена та прізвища в українській мовній традиції. Правопис і відмінювання українських прізвищ та імен по батькові.

Ономастика (грец. onomastike – мистецтво давати імена) – розділ лексикології, що вивчає будову, системну організацію, походження, функціонування і розвиток власних назв.

Власні назви поділяються на такі групи:

1. антропоніми – власні назви людей (імена, прізвища, імена по батькові, прізвиська, псевдоніми): Олег, Марія, Коваленко, Тарасюк, Торба, Федь-шабля, Леся Українка);

2. топоніми – власні назви географічних об’єктів. До цієї групи належать такі підгрупи:

   • гідроніми: назви водних об’єктів – річок, морів, озер, лиманів, ставків, водосховищ: Дніпро Південний Буг, Чорне море, озеро Балхаш, ставок Довгий, Печенізьке водосховище;

   • ороніми: назви рельєфу – гір, височин, низовин, могил тощо: Говерла, Ай-Петрі, Донецький кряж, Подільська височина, Полтавська рівнина, Причорноморська низовина, Чорна могила;

   • ойконіми: назви населених пунктів – Київ, Харків, Покровка, Великі Сорочинці, Чугуїв;

   • урбоніми: назви внутрішньоміських об’єктів – Бурсацький узвіз, Соснова гірка, Лісопарк;

3. космоніми – власні назви об’єктів космічного простору (зірок, сузір’їв, планет, комет, астероїдів, галактик): Вега, Стожари, Чумацький Шлях, Місяць, Венера, комета Галлея, туманність Андромеди;

4. теоніми (міфоніми) – власні назви божеств і міфологічних істот: Зевс, Ра, Перун, Лада;

5. зооніми – власні назви (клички) тварин, як правило, домашніх: Сірко, Гнідко, Мурчик;

6. ергоніми – власні назви організацій, установ, закладів, підприємств тощо: санаторій „Кришталевий”, фірма „Арго”, гурт „Океан Ельзи”, ресторан „Національ”, готель „Інтурист”;

7. хрононіми – власні назви, пов’язані з часовими періодами: Ренесанс, Гетьманщина, Друга світова війна;

8. хрематоніми – власні назви предметів матеріальної культури (музичних інструментів, ювелірних виробів, кораблів, космічних станцій тощо): скрипка Страдиварі, алмаз Султан, космічна станція Салют, корабель Південна зоря, ураган Вікторія;

9. ідеоніми – власні назви понять духовної культури (заголовки художніх творів, кінофільмів, музичних творів тощо): збірка „Кобзар”, роман „Собор”, телепрограма „Ключовий момент”, концерт „Пісня року”.

У сучасному мовознавстві найбільше уваги приділяється дослідженню антропонімів і топонімів.

Відтопонімічні назви (тобто найменування мешканців міст, сіл, селищ), як і інші слова, іноді мають синоніми. Це пов’язано з тим, що деякі з них виникли історично, а деякі є новоутвореннями, напр.: Лубни – лубенчанин, лубенчанка, лубенчани; лубенець, лубенка, лубенці. Якому з них віддати перевагу?

Звуковий комплекс –чан уживається тоді, коли звук ч, що стоїть перед суфіксом –ан, належить не до суфікса, а до кореня. Донецьк – донеччани, Вінниця – вінничани (відбувається чергування цьк, ц з чч, ч). назва мешканців Лисичанська – лисичанин, лисичанка, лисичани утворилася тоді, коли цей топонім мав форму Лисиче (згадаймо В. Сосюру: „Лисиче над Дінцем, де висне дим заводу...”). Тому варіантові лисичани треба віддати перевагу перед синонімічним лисичанці.

Крім –ч перед суфіксом –ан може стояти звук й: Львів – львів’янин, львів’янка, львів’яни; Харків – харків’янин, харків’янка, харків’яни. Варіант Суми – сумчанин, сумчанка, сумчани безперечно є запозиченням з російської мови.

Викладене вище дозволяє зробити вибір із двох синонімічних назв: полтавці чи полтавчани, луганці чи луганчани. Оскільки при творенні похідних від Полтава і Луганськ підстав для виникнення –ч перед суфіксом –ан на українському ґрунті немає, то назви полтавчани й луганчани слід уважати за такі, що виникли під упливом російської мови. Тому перевагу потрібно віддати формам полтавці, луганці.

Мешканці Києва звуться киянин, киянка, кияни, бо назва міста походить від імені легендарного засновника Кия, яке в свою чергу походить від слова „кий” – бойовий молот, посох, палиця.

В українській мові є також правила правопису прізвищ, які відповідають загальним нормам українського правопису. Проте ряд прізвищ слов’янського походження мають деякі особливості:

1) російська буква ё в українській мові передається сполученням йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних, якщо ё у вимові відповідає сполученню йо, напр.: Йотов, Йоржик, Майоров, Водойомов, Муравйов, Соловйов, Воробйов;

2) якщо буква ё позначає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо, напр.: Синьов, Дегтярьов, Пушкарьов, Лавреньов, Треньов;

3) під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц завжди пишеться о, напр.: Чижов, Свящов, Балашов, Лихачов, Лобачов, Кольцов. У ненаголошеній позиції пишеться е, напр.: Горячев, Чебишев, Коришев, Солнцев, Кривенцев, Плющев, Лещев;

4) російська буква ё в українській мові передається як е у прізвищах, утворених від імен, спільних для російської і української мов, напр.: Федоров, Семенов, Артемов;

5) російська буква е після приголосних передається в українській мові літерою е, напр.: Мельник, Вербицький, Александров, Демидов, Шевцов, Кобзаревич, Леонов, Мошек, Сапек, Гашек, Луспекаєв, Білевич.

6) на початку і в середині слів після букв на позначення голосних, апострофа і м’якого знака російська літера е передається українською є, напр.: Ємельянов, Єршов, Санаєв, Аляб’єв, Прокоф’єв, Власьєв, Ананьєв;

7) буква е в російських прізвищах, що відповідає українському і, передається буквою є, напр.: Бєлкін (білка), Бєляєв (білий), Сєров (сірий), Пєшковський (пішки), Лєтов (літо), Мєстківський (місце);

8) російські суфікси -ев, -еев передаються українськими -єв, -єєв після всіх приголосних, крім ж, ч, ш, щ, ц та р, напр.: Матвєєв, Федосєєв, Євсєєв, Патрикєєв, Веденєєв; Лаптєв, Медвєдєв, Каменєв; в усіх інших випадках маємо суфікси -ев, -еєв, напр.: Бестужев, Тютчев, Плещеєв, Андреєв, Пахарев, Гундарев, Жихарев, Малишев, Зайцев;

9) російська літера и на початку слова та після приголосних, крім ж, ч, ш, щ, передається літерою і, напр.: Іващенко, Івко, Ісаєнко, Іллєнко, Нікітін, Ніколаєв, Фірсова, Бірюков, Лісний,Філіпов;.

10) після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц перед буквами на позначення приголосних завжди пишеться и, напр.: Шишков, Жиловенко, Жигалюк, Чирва, Рощин, Тучин, Щипачов, Циркунов;

11) російська літера и передається українською и у прізвищах, утворених від назв та імен, спільних для російської і української мов, напр.: Куликов, Гаврилін, Пивоваров, Сидоров, Михайлик, Виноградов, Тихонов, Максимов, Данилов;

12) у суфіксах -ич, -ик, -ник, -иц, -ищ, -ович, -вич пишеться и, напр.: Пашкевич, Зінкевич, Мазуркевич, Базилевич, Зозулевич; Перепелятник, Рудик, Дудник, Малик, Антосик, Фендрик, Сосницин, Воблаєвич, Батищев;

13) у префіксі при- завжди пишеться и, напр.: Приходько, Присяжнюк, Прилуцький, Привалов, Придніпровський, Приймаков, Прийденко, Придорожний;

14) російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї, напр.: Руїн, Воїнов, Мар'їн, Захар'їнов, Ільїн, Абраїмов;

15) російська літера ы завжди передається українською и, напр.: Бистряков, Черниш, Малишевський, Циганенко, Бєлих, Куцих;

16) російська літера э завжди передається українською е, напр.: Елькіс, Ешпаєв, Ентін;

17) слов'янські прізвища, незалежно від походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк, напр.: Вишневецький, Новицький, Липовицький, Іваницький, Жванецький, Корецький, Залюбовський, Зелінський, Петровський, Водо лазький;

18) в українських прізвищах чоловічого і жіночого роду, що закінчуються на р та губний приголосний, м’який знак, на відміну від російської мови, не ставимо, напр.: Бондар, Козир, Пузир, Голуб;

19) прізвища прикметникового типу, які в російській мові закінчуються на -ая, в українській мові мають закінчення -а, напр.: Белая (рос.) – Бєла (укр.), Часовская (рос.) – Часовська (укр.), Христовая (рос.) – Христова (укр.).

При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович, напр.:

Руслонович, Сергійович, Іванович, Ігорович, Юрійович, Максимович, Євгенович, Богданович, Андрійович, Маркіянович, Васильович, Семенович.

При творенні жінових імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних -ївн(а), напр.: Миколаївна, Іванівна, Юліанівна, Лук'янівна, Ярославівна, Артемівна, Владиславівна, Василівна, Бориславівна, Романівна, Олександрівна, Сергіївна.

Написання деяких з імен по батькові не відповідає загальним правилам. Їх слід пам’ятати, напр.:

Григорій - Григорович, Григорівна

Сава - Савич (-ович), Савівна

Ілля – Ілліч (-ьович), Іллівна

Яків - Якович (-левич), Яківна (-лівна)

Лука - Лукич, Луківна.

У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають лише закінчення -івн(и), -ївн(и), у давальному – -івн(і), -ївн(і), напр.: Людмили Миколаївни, Вікторії Володимирівни – Р.в., Людмилі Миколаївні, Вікторії Володимирівні – Д.в.

У сучасній українській мові нормативними слід вважати такі варіанти відмінювання чоловічих і жіночих прізвищ.

Жіночі прізвища		Чоловічі прізвища
Н.	Людмила Макарова	Олександр Макаров
Р.	Людмили Макарової	Олександра Макарова
Д.	Людмилі Макаровій	Олександрові (-у) Макарову
З.	Людмилу Макарову	Олександра Макарова
О.	Людмилою Макаровою	Олександром Макаровим
М.	(на) Людмилі Макаровій	(на) Олександрові (-у) Макарову

Аналогічно відміюються і прізвища на -ишин: Дмитришин, Ковалишин, Іванишин, Миколишин, Федоришин та ін. Але слід мати на увазі, що форма жіночих прізвищ цього типу може бути невідмінюваною. Таке написання теж вважається нормативним.

Жіночі прізвища
Н.	Ольга Бондаришин	Ольга Бондаришин
Р.	Ольги Бондаришин	Ольги Бондаришиної
Д.	Ользі Бондаришин	Ользі Бондаришиній
З.	Ольгу Бондаришин	Ольгу бондаришину
О.	Ольгою Бондаришин	Ольгою Бондаришиною
М.	(на) Ользі Бондаришин	(на) Ользі Бондаришиній

Усі чоловічі прізвища на приголосний відмінюються за зразком:

Чоловічі прізвища
Н.	Микола Білоус	Олег Коваль
Р.	Миколи Білоуса	Олега Коваля
Д.	Миколі Білоусу (-ові)	Олегу (-ові) Ковалю (-еві)
З.	Миколу Білоуса	Олега Коваля
О.	Миколою Білоусом	Олегом Ковалем
М.	(на) Миколі Білоусу (-ові)	(на) Олегу (-ові) Ковалю (-еві)

До складних випадків відмінювання належать чоловічі прізвища типу: Іваньо, Руньо, Пильо, Барзьо, Маньо та ін., напр.: Пильо – Пиля, Пильові (Пилю), Пиля, Пилем, (на) Пилеві (Пилю, Пилі).

Жіночі прізвища на -о, -й та приголосний в українській мові перебувають поза відмінами, напр.: Пансо Тетяна, Охтаро Людмила, Бурдо Анастасія, Мандро Ліля, Тягнирядно Надія; Гай Дар’я, Гордій Галина, Тугай Лідія, Тужій Марина, Соловей Інна, Суховій Уляна, Бородай Неля; Трьомсин Ганна, Білаш Катерина, Брус Жанна, Стас Зінаїда, Голуб Юлія, Шевчук Світлана, Назарчук Ніна, Кравчук Варвара; Кравець Марія, Швець Софія, Микитась Павлина, Кришталь Євгенія, Кавунець Олександра.

Не відмінюються й жіночі українські прізвища, що закінчуються на -ко, -енко, -ук (-юк), -ло, напр.: Покотило Василина, Позивайло Дарина, Манойло Ніла, Гуцало Валерія, Прохватило Ксенія, Фугало Карина, Несвітайло Діана, Бондаренко Неля, Москаленко Віра, Коваленко Олеся, Боженко Валентина, Панасенко Юлія, Федоренко Тетяна, Паращенко Антоніна, Юхименко Алла, Усенко Ліза, Козенко Христина, Біленко Леся, Василенко Тамара, Малько Любов, Власенко Вікторія, Крутько Олена, Дацько Марія, Покрищук Олександра, Тарасюк Оксана та ін.

Завжди незмінними є жіночі прізвища, утворені від назв народів, напр.: Русин, Турчин, Сербин, Угрин тощо.

Окрему групу прізвищ в українській мові становлять прізвища „спільного роду”. Це українські прізвища на -а типу: Коляда, Білобаба, Сирота, Воєвода, Діброва, Сіромаха, Дубинка, Лобода, Писанка, Левинця та прізвища іншомовного походження. Рід таких прізвищ визначається синтаксично, залежно від того, особі якої статі (чоловічої чи жіночої) належать ці прізвища, напр.: Руслана Писанка і Олег Писанка, Зорина Левинця і Андрій Левинця, Роман Сирота і Олена Сирота; Хосе Каррерас і Лючія Каррерас, Джон Мейджер і Діана Мейджер. Лючано Поваротті і Маріанна Поваротті та ін.

Чоловічі прізвища		Жіночі прізвища
Н.	Андрій Лагода	Марія Лагода
Р.	Андрія Лагоди	Марії Лагоди
Д.	Андрієві (-ю) Лагоді	Марії Лагоді
З.	Андрія Лагоду	Марію Лагоду
О.	Андрієм Лагодою	Марією Лагодою
М.	(на) Андрію (-єві) Лагоді	(на) Марії Лагоді