5.2. Диференціація української лексики з погляду форм існування мови. Молодіжне комунікативне середовище. Молодіжний жаргон.

Кожне слово мови, реалізуючись у мовленні, функціонує в певній суспільній сфері. У зв’язку з цим його лексичне значення має додаткові нашарування, зумовлені різними формами існування національної мови.

Українська загальнонародна мова існує в таких формах: літературна мова, народно-розмовна мова, просторіччя, територіальні і соціальні діалекти, жаргон. Між ними наявні деякі фонетичні і граматичні відмінності, а також значні лексичні розбіжності. У зв’язку з цим лексика української загальнонародної мови поділяється на літературну, розмовну (або народно-розмовну), просторічну, діалектну і жаргонну.

Літературна лексика є унормованою, тобто охоплює слова, зафіксовані у відповідних словниках. Головною особливістю цього шару лексики є те, що він розподілений за різними функціональними стилями. Літературна лексика зорієнтована на мовно-художню практику і на стандарти мови засобів масової інформації. Її творцем є освічений, культурний соціум, еліта суспільства, яка цілеспрямовано, свідомо відбирає, опрацьовує слова. Важливу роль у цьому процесі відіграють також мовознавці.

Шар розмовної, або народно-розмовної, лексики функціонує в живому розмовному мовленні і характеризується фамільярністю, іронічністю, зневажливістю, пестливістю, оцінністю, лайливістю, вульгарністю. Розмовна лексика теж є значною мірою унормованою, але відрізняється від літературної усним функціонуванням. Наприклад: білявка (блондинка), очунювати (видужувати), сірома (бідняк); дилда (здоровило); багатознайко (розумний); базікати, бебехи (нутрощі), кваша (безхарактерна людина); їсточки, берізонька; лупцювати, дідуган; баньки (очі), бахур (залицяльник).

Просторічна лексика – це слова, характерні для мовлення малокультурних і малограмотних людей. Ознаками просторіччя є: не нормативність, стилістична не диференційованість, факультативність уживання, відсутність писемної форми. Наприклад: баба (жінка), получка (зарплата), рахувати (замість вважати), соше (замість шосе). Українському просторіччю, насамперед на території Східної та Південної України, властиве явище суржику – змішування української та російської мов, що найбільше проявляється на лексичному рівні. Наприклад: бомажка, да, долг, канєшно, сімя, обізатільно, первий, цвітний.

Шар діалектної лексики охоплює позанормативні слова, вживання яких обмежене певною територією. Наприклад: леґінь (парубок), файний (гарний), фіранки (занавіски), ватра (вогнище), шуркати (човгати). Діалектне слово, вжите в літературному тексті, називають діалектизмом.

Жаргонна лексика – це позанормативні слова, вживання яких обмежене певним соціальним середовищем (певною субкультурою) і які виникають у великих, переважно молодіжних, групах мовців. Молодіжне комунікативне середовище – це субкультура, представники якої об’єднані спільними інтересами (фахом, однаковими захопленнями чи уподобаннями, тривалим перебуванням у певному середовищі). Жаргонізми вирізняються високим ступенем експресивності.

Виокремлюють такі підгрупи жаргонної лексики:

1) молодіжний жаргон: адіки (кросівки фірми „Адідас”), бабло (гроші), викидайло (швейцар у ресторані), вирубитись (знепритомніти), вїжджати (розуміти), гальмо (людина з повільною реакцією), гоблін (агресивно налаштований підліток), двортер’єр (безпородний собака), кайф (емоційний стан, пов’язаний з приємними відчуттями), локшина (брехня), попса (популярна естрадна музика низького рівня), синяк (п’яниця), шизонутися (збожеволіти);

2) військовий жаргон: дембель (демобілізація), дід (солдат, який закінчує службу), салага (солдат-новачок), салага (матрос-новачок), сало (прапорщик), самоволка (самовільна відлучка з військової частини);

3) кримінальний жаргон: баланда (в’язнична юшка), вурка (професійний злочинець), гайка (масивний золотий перстень-печатка), колотися (давати свідчення), западло (непорядна людина), кореш (приятель), лафа (везіння, безтурботне життя), ничка (потаємне місце для зберігання крадених предметів), понт (хитрість, видимість чого-небудь), толя (телефон), хавати (їсти), шарага (злодійська компанія);

4) комп’ютерний жаргон: вінда (операційна система Windows), вінч (вінчестер), глючити (працювати з перебоями – про програму), комп (комп’ютер), чайник (новачок у комп’ютерній справі), юзер (користувач комп’ютера).

Отже, лексика української загальнонародної мови існує не тільки в літературній формі – уніфікованій і унормованій. Частина слів (розмовна, просторічна, діалектна, жаргонна лексика) не належить до літературної лексики і може використовуватися в живому усному мовленні. Функціонування різних шарів лексики зумовлене наявністю різних форм існування української мови.