10. Дати розуміння предмету і методу правового регулювання

Предмет правового регулювання — це сукуп­ність суспільних відносин, урегульованих правом.

Властивості предмета правового регулювання:

вольовий («ідеологічний») характер суспіль­них відносин;

здатність суспільних відносин бути об'єктом зовнішнього контролю;

істотне значення суспільних відносин для функціонування і розвитку держави.

Метод правового регулювання — це специфіч­ний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, котрий здійснюється за допомогою юри­дичних засобів.

Метод правового регулювання характеризується:

колом суб'єктів, яких держава визнає право­здатними і дієздатними;

змістом та обсягом правового статусу суб'єк­тів певних відносин;

порядком формування, встановлення юри­дичних прав і обов'язків суб'єктів;

ступенем визначеності змісту юридичних прав і обов'язків;

співвідношенням основних регулятивних за­собів впливу на поведінку — повноважень (дозво­лів), обов'язків та заборон;

порядком (процедурою) здійснення юридич­них прав та обов'язків;

способами примусового забезпечення прав і обов'язків.

11. З’ясувати поняття «джерело» (форма) права і їх особливості та види.

Джерела (форми) права - це офіційні способи зовнішнього вираження й закріплення норм права. 

Види основних джерел (форм) права:

а) нормативно-правовий акт;

б) нормативно-правовий договір;

в) правовий звичай;

г) правовий прецедент.

Нормативно-правовий акт - це вихідний, як правило, від компетентного органа держави акт-документ, що містить норми права.

У сучасних державах нормативно-правовий акт являє собою найпоширеніше джерело права. Він установлює, змінює, скасовує норми права, уводить їх у дію. Основними суб'єктами права, які приймають і видають нормативно-правові акти, є відповідні правотворческие органи держави. Вони приймають і видають нормативно-правові акти на основі й у межах своєї компетенції.

Нормативно-правовий договір - це добровільна угода двох і більше сторін, що містить норми права. 

Нормативно-правовий договір - основне джерело права в міжнародному праві.

Правовий звичай - це санкціонований державою звичай, що здобуває в чинність цього загальнообов'язкове значення.

Санкціонування того або іншого звичаю державою означає визнання їм певного звичаю як загальнообов'язкове правило поводження, адресованого відповідним суб'єктам права. Підставою санкціонування державою звичаїв є відповідність спрямованості їхнього регулятивного впливу на суспільні відносини цілям, завданням, інтересам держави. Санкціонування державою звичаю обумовлює придбання їм таких ознак як загальобов'язковість, охорона державою від порушень. Ці ознаки правових звичаїв властиві й нормам права безпосередньо встановлених державою

Правові звичаї як джерело права з'явилися давно. Про це свідчать, наприклад, закони XІІ. таблиць (Древній Рим V в. до, н.е.). Закони Драконта (Афіни VII в. до н.е.) і інші юридичні пам'ятники. Один зі шляхів виникнення права- поява так званого звичаєвого права, що складає із правових звичаїв.

Правовий прецедент - це рішення державного органа (судового, адміністративного) по конкретній юридичній справі, що являє загальнообов'язковий приклад рішення наступних аналогічних справ.

Види правових прецедентів:

а) судовий;

б) адміністративний.

Розходження цих прецедентів пов'язане з існуванням у механізмі держави судових і адміністративних органів.

В Україні судовий прецедент не є джерелом права, оскільки суди не ставляться до числа правотворческих органів.