19. Нормотворчість як вид регулювання державної діяльності

Нормотворча діяльність — це особлива форма діяльності компетентних суб’єктів нормотворчості з підготовки, розробки, прийняття та офіційного оприлюднення норм права, яка заснована на пізнанні об’єктивних соціальних потреб та інтересів суспільства

Види:

- нормотворча діяльність органів держави;

- санкціонована нормотворчість;

- народна нормотворчість

Зміст і значення нормотворчої діяльності полягає, передусім, у тому, щоб обрати такий варіант регулювання, юридичної регламентації, який би повною мірою відповідав поставленій меті. При цьому слід враховувати закономірності розвитку суспільства, сприятливі об’єктивні і суб’єктивні умови для прийняття нормативного акта, а також вибір оптимальної правової форми владного рішення (закон, указ, постанова, статут, регламент тощо).

З приводу цього необхідно розглянути поняття, види і принципи нормотворчої діяльності; причому особливо ґрунтовно слід опрацювати такий її вид як законодавчий процес, його поняття та відповідні стадії, оскільки в кожній демократичній, правовій і соціальній державі світу наявні відповідні законодавчі органи влади як загальнонародні, представницькі, виборні, колегіальні органи держави, уповноважені приймати особливі нормативно-правові акти — акти законодавчого характеру; законодавчий процес в кожній державі, маючи своєрідні характеристики, як правило, регламентується на найвищому — конституційному рівні, а також за допомогою спеціальних регламентів, які встановлюють порядок законотворчої діяльності, тощо.

Нормотворча діяльність як одна із головних ланок механізму правового регулювання суспільних відносин (у вузькому розумінні цього поняття) являє собою процес створення норм права компетентними інститутами держави та суспільства.

Нормотворчість державних органів — це діяльність щодо створення нормативно-правових актів органами державної влади й управління.

20. Показати місце правовідносин в загальній системі соціальних відносин. Ознаки правовідносин.

Правовідносини - це врегульоване нормами права суспільні відносини, учасники якого мають взаємні права й обов'язками, гарантованими державою.

Деякі суспільні відносини спочатку існують самі по собі і лише за певних умов перетворюються в правові відносини або виступають як одна з підстав їх виникнення тоді як інші суспільні відносини лише і можуть існувати як відносини правові, припиняючи своє існування разом і одночасно з тим, як вони втрачають юридичний характер.

Будь-яке суспільне відношення, як тільки воно стає правовим відношенням, набуває всіх властивих останньому ознак, закріплюється нормами права, якими воно регулюється і забезпечується всіма умовами необхідними для його реального здійснення.

Проте у більшості випадків відносини можуть існувати або як правовідношення, або як суспільне відношення, не врегульоване нормою права. Таким чином, не всі суспільні відносини обов'язково мають бути правовідносинами, а, отже, правовідношення не є ні обов'язковим, ні єдино можливим способом реалізації інших суспільних відносин.

Але навіть в тих випадках, коли суспільне відношення з потреби повинне набути правової форми, воно стає не взагалі правовідношенням, а відношенням, врегульованим певною галуззю права. Тому поряд із спільними ознаками будь-якого правовідношення, останнє набуває ряду специфічних рис, що зумовлюються характером тієї галузі права, до сфери регулювання якої воно належить. Такими специфічними рисами характеризується і цивільне правовідношення, які виявляються для того, щоб з цілої сукупності найрізноманітніших правових зв'язків виділити відносини врегульовані нормами цивільного права.

Основні ознаки правовідносин:

• Правовідносини являють собою вид соціального зв'язку (юридичний зв'язок) суб'єктів соціального спілкування;

• Правовідносини виникають на основі норм права, тобто правовідносини - це не всяке фактичне відношення, а тільки те яке врегульовано нормами права;

• Суб'єкти правовідносин мають взаємозалежними (взаємними) юридичні права й обов'язки;

• Правовідносини є двостороннім юридичним зв'язком, тобто здійснюється через взаємні юридичні права й обов'язки;

• Правовідносини існують остільки, оскільки учасники є носіями відповідних прав і обов'язків;

• Правовідносини є вольовим юридичним зв'язком, тобто є результатом волевиявлення обох сторін правовідносини, або однієї з його сторін;

• Правовідносини - індивідуалізований юридичний зв'язок, оскільки індивідуальні його суб'єкти, об'єкт.

• Правовідносини гарантуються державою: у випадках передбачених законом або договором, виконання невиконаних або неналежне виконаних обов'язків, захист, відновлення порушених прав суб'єктів правовідносини забезпечуються примусовими заходами.