- •1.Дати характеристику основ права, предмет, методологія.
- •2.Визначити місце і роль права. Його функції
- •4.З*ясувати і проаналізувати загальні підходи до розуміння права.
- •7.Сутність права. Його ознаки
- •8. Дати розуміння принципів права та їх сутності
- •9. Розкрити поняття зміст і механізм правового регулювання.
- •10. Дати розуміння предмету і методу правового регулювання
- •11. З’ясувати поняття «джерело» (форма) права і їх особливості та види.
- •12. Розкрити поняття «норма права» , зробивши при цьому їх класифікацію.
- •13. Дати розуміння структури норми права.
- •14. Показати правоутворення як процес самоорганізації права, його види та суб’єкти.
- •15. Показати спільне і відмінне в поняттях "правоутворення" і "правотворчість".
- •16. Дати розуміння системи права, основних структурних елементів і критеріїв їх розуміння
- •17. Дати розуміння системи законодавства, її структури і перспективи її розвитку в Україні
- •18. Розкрити тенденції системи права і системи законодавства в Україні
- •19. Нормотворчість як вид регулювання державної діяльності
- •20. Показати місце правовідносин в загальній системі соціальних відносин. Ознаки правовідносин.
- •21. Дати розуміння правовідносин в широкому і вузькому розумінні.
- •29. Дати характеристику актам тлумачення юридичних норм
- •30. Дати розуміння правової поведінки, основних рис і видів правомірної поведінки.
- •31. Правопорушення.Встановлення відповідальності за правопорушення.
- •32.Дати розуміння категорії «конституційне право» і розкрити його предмет.
- •33.Зробити аналіз основ суспільного ладу і політики України.За Конституцією України.
- •34.Дати характеристику національно-державного устрію України за Конституцією.
- •35.Зясувати основні права і свободи громадян України за к.У. Та іншими законами і їх реалізації на практиці.
- •39. Предмет цивільного права
- •42. Ава 4. Адміністративно-правові (управлінські) методи і форми 4.1. Методи державного управління
- •43. Значення юридичних актів управління як прояву управління
- •44. Проаналізувати категорію «адміністративне правопорушення» як підставу притягнення до адміністративної відповідальності.
- •45. Зясувати прояви адміністративної відповідальності і їх закріплення в кодексі про адміністративні правопорушення.
- •46. Зясувати предмет цивільного права України і його інститути.
- •47. Охарактеризувати зміст цивільного кодексу України і вказати які відносини він регулює.
- •48. Зясувати призначення норм цивільного права.
- •49. Охарактезувати структура цивільних правовідносин.
- •50.Поняття позовної давності
- •Загальна позовна давність
- •Спеціальна позовна давність
- •51.Загальна характеристика Кримінального кодексу України
- •52Поняття кримінального права
- •53.Поняття злочину та його ознаки
- •Поняття покарання
- •54.Конституційно-правовий статус Верховної Ради України
- •55Види джерел конституційного права України
- •56.Конституційно-правовий статус Президента України
- •58. Форми державного правління і державного устрою
- •63.Дати визначення конституцйно-правового статусу органів виконавчої влади
- •65. 1.Поняття функцій держави.
- •2. Види державних функцій.
- •3. Форми і методи здійснення функцій держави.
- •66.Поняття і форми власності в Україні
- •67. Порядок прийняття на роботу
- •78. Поняття держави та її ознаки
- •79. Поняття й структура норм права
- •80. Особисті й майнові права та обов'язки батьків і дітей
- •81. Адміністративне право України: поняття і предмет правового регулювання
- •82. Обставини, які виключають кримінальну відповідальність
31. Правопорушення.Встановлення відповідальності за правопорушення.
Правопорушення —це суспільне небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.
Правопорушенню властиві такі ознаки:
1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;
2) є суспільна шкідливим (наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) - основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків або перешкоді їх виконанню, матеріальний - у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;
3) виражається в поведінці — протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;
4) має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);
5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина - це
психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).
6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.
Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.
32.Дати розуміння категорії «конституційне право» і розкрити його предмет.
Конституційне право України - провідна галузь права України. Вона являє собою систему правових норм, що регулюють відносини народовладдя. Через них забезпечується організаційна й функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні. Отож, предметом галузі конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні - державної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме; стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; виступають як базові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства. Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета галузі конституційного права України складають: відносини політичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою); найважливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності і механізмів її захисту); відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов'язки та ступінь їх гарантованості з боку держави); відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з державно-територіальним устроєм України; відносини щодо організації та діяльності державного апарату України; відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування. Отже, конституційно-правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками, згідно з котрими вони повинні функціонувати. Виходячи з цього, а також із викладеного вище, можна стверджувати, що вони: мають специфічний, тільки їм притаманний, зміст; характеризуються особливими суб'єктами, тобто певні їх учасники не можуть вступати в деякі інші види правовідносин. Під принципами конституційно-правового регулювання розуміють найзагальніші нормативно-регулятивні правила поведінки, у яких відображаються сутність і соціальне призначення конституційного регулювання суспільних відносин. До них відносять принципи: верховенства права; верховенства і прямої дії Конституції та законів у системі нормативно-правових актів; загальної демократії; політичного, економічного та ідеологічного плюралізму; поділу влади; гуманізму; пріоритетності норм і принципів міжнародного права порівняно з вітчизняним законодавством; державного та іншого гарантування прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, народовладдя, захисту суверенітету й територіальної цілісності України і т. д. Конституційно-правова норма - загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання та охорони певних суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. Їхніми специфічними ознаками є те, що вони: - регулюють особливе, з огляду на його важливість, коло суспільних відносин, що безпосередньо стосується здійснення народовладдя; - встановлюють порядок створення інших правових норм, який є обов'язковим для інших галузей права; - мають вищу юридичну силу щодо інших правових норм; - відрізняються особливою структурою в тому розумінні, що для них не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція та санкція).