16. Історія українського шкільництва і педагогіки.

В Україні відбувалися ті самі процеси народження педаго­гіки в надрах філософської думки. З часів Київської Русі до нашого часу дійшли настановні твори з виховання: збірник законів «Руська правда» Ярослава Мудрого і «Правда» Яро-славичів (його синів), «Повчання Володимира Мономаха», «Житіє Євдокії Полоцької», «Повчання дітям ченця Ксено-фонта», низка уривків з часописів та листів, де подаються описи народних традицій виховання дітей у сім'ях, ставлення батьків до своїх нащадків, моральні сентенції поведінки лю­дини в товаристві.

Вершиною української народної педагогіки сучасні до­слідники вважають козацьку педагогіку, яка втілює в собі «національну психологію, характер, правосвідомість, мораль та інші компоненти національної свідомості, духовності на­роду»¹. Основою виховання дітей змалку були провідні ідеї козацького руху (свобода і незалежність України, непоруш­ність прав людини і народу, суверенність особи, народовлад­дя). У малечий період, а далі - на родинно-шкільному ступені провідне значення мали культ Батька і Матері, Бабусі й Діду­ся, Роду і Народу.

Серед видатних просвітителів ХУЇІІ століття, які збагати­ли вітчизняну педагогіку, почесне місце належить Григорію Савичу Сковороді (1722-1794). Він перший в українській пе­дагогіці в центрі уваги поставив дитину - її почуття, стосунки зі світом, її справи, нахили і обдарування; визначив мету гу­маністичного процесу - формування "істинної" людини: мис­лячої, чуйної, освіченої, зі світлим розумом, гарячими почут­тями, підготовленої до праці задля її щастя і блага народу.

Розвиток педагогічної думки в Україні тісно пов'язаний з прогресивними течіями в російському та українському со­ціальному житті, що зумовлено історичними причинами.

Великий внесок у розвиток наукової педагогіки зробив ви­значний вітчизняний педагог Костянтин Дмитрович Ушинсь-кий (1824- 1870), автор стрункої й оригінальної педагогічної

системи, що охоплювала основні проблеми виховання і на­вчання. Основною ідеєю цієї системи була народність, яку він розумів як своєрідність кожного народу, обумовлену його історичним розвитком, соціальними умовами життя, геогра­фічними особливостями. Найголовнішими рисами народності педагог вважав любов до батьківщини, рідну мову, віру в мо­гутні сили народу. Основною метою виховання повинна бути підготовка всебічно розвиненої людини, а наріжним каменем теорії виховання - вчення про трудове виховання, що ствер­джує: в трудовій діяльності розвивається і формується люди­на.

Навчання повинно здійснюватися з урахуванням вікових і психічних особливостей розвитку дитини, організовуватися на основі принципів посильності та послідовності, наступно­сті й систематичності, наочності та емоційності. Методи ви­кладання повинні сприяти розвитку й активізації пізнавальної діяльності учнів, їхнього мислення і мовлення в процесі на­вчання.

Керівна роль у вихованні належить педагогу. Все базуєть­ся на його особистості. Вчитель повинен любити свою про­фесію, бути високоосвіченою людиною, володіти педагогіч­ною майстерністю і педагогічним тактом.

Ушинський вимагав повної перебудови системи освіти на основі новітніх наукових досягнень: «...Педагогічна практика без теорії-те саме, що і знахарство в медицині».

Ґрунтовні праці педагога «Педагогічна антропологія», «Про камеральну освіту», «Три елементи школи» та інші, а також навчальні книги для дітей початкових класів витрима­ли безліч видань.