34. Предмет дидактики. Основні завдання дидактики.

Оскільки в основі кожної взаємодії є конкретний зміст освіти, відповідні методи і форми організації навчально-пізнавальної ді­яльності учнів, можна вважати предметом дидактики зміст, фо­рми і методи взаємодії викладання і учіння на різних етапах на­вчального процесу¹.

Дидактика розглядає змістову і процесуальну сторони навчан­ня в їх єдності. Наприклад, знання вивчаються не ізольовано, не самі по собі, а разом із методами it передачі і засвоєння.

Крім завдання описувати і пояснювати процес навчання й умо­ви його реалізації, завданням дидактики також є перетворення та удосконалення практики. Дидактика розробляє більш досконалу організацію процесу навчання, нові навчальні системи і технології навчання.

Дидактика, як загальна педагогічна теорія навчання, розглядає загальні положення й закономірності, властиві навчанню всіх пре­дметів. Ці закономірності знаходять відображення у викладанні

конкретних навчальних дисциплін. Водночас викладання кожного предмета має свою, надзвичайно суттєву специфіку. Так, вивчен­ня біології, хімії, фізики, математики докорінно відрізняється від навчальної роботи з таких предметів, як історія і література. Ще більш специфічним є вивчення музики чи проведення навчальних занять з фізичної культури і праці. На цій підставі виділяються окремі дидактики або предметні методики.

Дидактика і конкретні методики різняться сферою дослідження. Дидактика займається розробкою загальнотеоретичних основ про­цесу навчання, а конкретні методики - дослідженням організації навчання з окремих дисциплін, використовуючи при цьому теоре­тичні ідеї дидактики. Природно, що дидактика і методика тісно взаємопов'язані і взаємозалежні. Дидактика спирається на практи­ку викладання окремих навчальних предметів, вивчає передовий досвід, цікаві знахідки вчителів, аналізує й осмислює їх із загаль-нопедагогічних позицій, розробляє наукові основи організації практичної педагогічної діяльності: визначає зміст, оновлює і роз­виває форми та методи навчальної роботи, конструює педагогічні технології, збагачує і поширює передовий досвід навчання. Вста­новлені дидактикою закономірності, висновки та рекомендації використовуються предметними методиками для поліпшення процесу навчання.

Отже, дидактика виконує дві головні функції: 1) теоретичну (головним чином, діагностичну, прогностичну) і 2) практичну (нормативну, інструментальну).

35. Поняття про дидактичні технології. Сучасні технології навчання.

36. Поняття про зміст освіти. Фактори, що впливають на формування змісту освіти.

Зміст освіти є конкретною відповіддю дидактики на пи­тання "Що вчити?".

У традиційній педагогіці зміст освіти визначається як су­купність систематизованих знань, умінь і навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил і практичної підготовки, що досягається в результаті навчально-виховної роботи¹. Він зорієнтований головним чином на знання як відображення духовного багатства людства, накопиченого протягом історичного розвитку. Знаннєво орієнтований зміст освіти сприяє входженню людини у соціальне середовище, її пристосуванню до культурних, психологічних, соціологічних факторів, забезпеченню її життєдіяльності.

Однак, у теорії і практиці навчання і виховання знання стали абсолютною цінністю і заступили собою саму людину. Це призвело до ідеологізації наукового ядра знань, їх академізму, ігнорування освітніх, духовних, культурних, життєвих потреб людини, її природної активності, через яку особистість зберігає і розвиває тенденцію до самовираження, самоствердження, фо­рмування власної позиції, неповторної індивідуальності. Саме ця тенденція забезпечує розвиток не тільки особистості, а й су­спільства.

Протягом останнього десятиліття все більше утверджуєть­ся особистісно орієнтований підхід до виявлення суті змісту освіти, який визначає абсолютною цінністю змісту освіти не відчужені від людини знання, а саму людину.

Особистісно орієнтований зміст освіти спрямований на розвиток цілісної особистлсті: її природних особливостей (здо­ров'я, здібностей відчувати, мислити, діяти), соціальних власти­востей (бути громадянином, сім'янином, трудівником), власти­востей суб'єкта культури (свободи, гуманності, духовності, творчості). При цьому розвитку природних, соціальних і куль­турних начал слугує зміст освіти, який має загальнолюдську, національну і регіональну цінність.

Концепції цілісного розвитку особистості вперше з'явилися в епоху Від­родження (XVHI-ХГХ століття) у зв'язку з утвердженням ідей гуманізму. В орга­нізації навчання у нових школах Франції, Швейцарії, елітних школах у США, Німеччині, Австрії реалізувалися: теорія В. де Фельтре, яка надавала дитині мож-ЛИЙеть вільного фізичного і розумового розвитку; теорія вільного виховання Ж.-Ж. Руссо, який пропонував у розвитку дитини йти за спонтанними проявами її досконалої природи; ідея И.Г.Песталоцці про повний розвиток усіх сил людини шляхом залучення її до активної життєдіяльності. Ця теоретична основа дала змогу пов'язати навчання і виховання дитини з її природою, вільним розвитком, самореалізацією і самоствердженням. Ідея розвитку цілісної особистості, що має загальнолюдський смисл, поступово стала в педагогіці домінуючою. Сьогодні вона визначає зміст сучасної освіти.