20. Педагогічний процес. Суть педагогічного процесу.

Термін процес (від лат. processus - просування) означає рух уперед, послідовну зміну станів, стадій розвитку; сукуп­ність послідовних дій з метою досягнення якогось результа­ту. Словосполучення педагогічний процес означає виховний рух, проходження, просування вперед.

Хто ж рухається в педагогічному процесі? Педагог ставить завдання виховання і прагне їх реалізувати. Вихованець, сприймаючи виховний вплив, проявляє власну активність, впливає на педагога й самого себе. Взаємна активність вихо­вателів і вихованців у педагогіці позначається термінами пе­дагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогіч­не партнерство. Взаємодія - це своєрідне втілення зв'язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні завдання, вза-ємовпливають, доповнюють один одного і досягають успіху в розв'язанні поставлених завдань. Природно, що змін зазнають і суб'єкти, і ті об'єкти, на які спрямована взаємодія. Разом -означає не сумарно, а взаємодоповнюючи.

Педагогічний процес — це динамічна взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на досягнення поставленої виховної мети.

Педагогічна взаємодія своєрідна: її зміст та способи ви­значаються завданнями виховання і навчання людей. Завдан­ня заздалегідь передбачають зміну стану, перетворення влас­тивостей і якостей вихованців. Тому можна констатувати, що

педагогічний процес є процесом, у якому соціальні ідеї пере­творюються в якості особистості.

У педагогічній практиці та педагогічній літературі попе­редніх років вживається поняття «навчально-виховний про­цес». В основному терміни «навчально-виховний процес» і «педагогічний процес» тотожні. Однак, поняття «навчально-виховний процес не відображає, як показали дослідження П. Ф. Каптерева, А. П. Пінкевича, Ю. К. Бабанського, М. М. Скаткіна та інших педагогів, усієї складності процесу і, найперше, його найважливіших рис - цілісності та спільності. Головна ж суть педагогічного процесу - єдність навчання, виховання та розвитку на основі цілісності й спільності.

21. Рушійні сили педагогічного процесу.

Педагогічний процес не є нерозривним ланцюгом розви­ваючих взаємодій вихователів і вихованців. В одному випад­ку в формуванні взаємин між ними виявляється позитивна тенденція, в іншому - виникають перешкоди, конфлікти. Так само суперечливо і нерівномірно відбувається розвиток вихо­ванця. Він може добре опанувати необхідний обсяг наукових знань, але не зробити світоглядних і моральних ви-сновків, що випливають з них. Він прагне поводити себе відповідно до вимог загальнолюдської моральної норми, проте йому не вистачає сили волі й відповідних навичок.

Отже, суперечності є неодмінною умовою педагогічного процесу. Як же вирішити їх? Педагог не може і не повинен йти шляхом «зняття» протилежностей (мал. 4). Такі спроби, як переконує життя, залишаються безрезультатними.

Сьогодні збільшився обсяг знань людства про закони роз­витку природи і суспільства. В основу еволюційних теорій, як ми вже зазначали, покладена концепція додатковості видат­ного датського фізика Нільса Бора. Домінуючим у цій кон­цепції є принцип комплементарності (лат. complementum -доповнення, фр. compliment - втішне зауваження на чиюсь адресу, похвала), відповідно до якого протилежності зника-

ють не шляхом зняття, а за рахунок поєднання, взаємодопов-нення, компромісу.

Тому педагог повинен уміти розпізнавати особливості й основні причини протилежностей, знаходити компроміс по­єднувати інтереси, будувати партнерство з вихованцем (мал. 5). Лише за умов взаємоповаги, бажання та уміння віри­ти одне одному взаємодія педагога і вихованця стає досяж­ною. Це є найбільш надійним «соціальним клеєм» (А. С. Ма­каренко), людською основою педагогічного процесу, якщо він прагне бути людським.

Протилежність І ^ Протилежність II

р>- .щ

Протилежність І

виховання

"► Мета

Рис.4. Зняття протилежності

Рис. 5. Дія принципу комплементарності

Мета виховання