21. Утворення і розвиток української козацької держави (1648-1657).

З початком визвольної війни почала формуватись українська національна державність. Її основні форми поступово склалися на Запорозькій Січі, свого дальшого розвитку набули при гетьмані П.Сагайдачному. За часів його гетьманування устрій Запоріжжя був частково поширений на «волость», або в «городи», де розміщалися козацькі полки. Тут козацькiй старшині фактично пiдлягало й не козацьке населення, яке не бажало коритися польській адмiністрації. У ходi боротьби з Польщею козацький державний апарат поширився на звiльнену територiю України і став основою державного будівництва. Формально найвищим органом була загальна рада усього війська, яка мала розв’язувати найважливiші вiйськовi й політичні питання. Однак скликалася вона дедалі рідше і її функції поступово почала виконувати рада старшин, яка прагнула впливати на вирішення основних внутрішніх, військових і зовнiшньо-політичних справ. Фактично вся вища адмiнiстративно-політична, військова і судова влада належала гетьману, яка на час воєнних дій була необмеженою. Усі тогочасні джерела свідчили про надзвичайно високий авторитет Б.Хмельницького в різних верствах населення. Гетьману допомагала керувати усіма справами генеральна старшина, яка, крiм вирішення військових завдань, виконувала функції центрального апарату управлiння. Під час визвольної війни до її складу входили писар, обозний, два осавули, два судді; згодом вона поповнилась урядами хорунжого, бунчужного та підскарбія. Державний апарат на місцях уявляв собою своєрiдне переплетення військових та адміністративно-полiтичних функцій. Вся звільнена територiя України поділялася на полки (у 1648 р. - 40 полкiв), сотні, які були адмiністративно-територiальними одиницями з відповідним апаратом управління й одночасно – основними військовими підрозділами козацької армії. У містах і містечках діяли органи місцевого самоврядування, які фактично теж підпорядковувалися козацькій адміністрації. Межі нової держави (її офіційна назва - Військо Запорозьке) в основному визначались землями трьох воєводств – Київського, Чернігівського і Брацлавського. Столицею стало давнє козацьке місто Чигирин, що підкреслювало визначальне місце в державі козацького стану.

22. Переяславська рада та її наслідки.

На кінець 1653 р. ставало ясно, що звільнитися остаточно від польсько-шляхетського ярма лише своїми силами Україна не взмозі. Молода українська козацька держава, яка мала трохи більше мільйона мешканців, не могла завдати вирішального удару Польщі з її шестимільйонним населенням і далеко не вичерпаним воєнним потенціалом Невизначеності ситуації сприяла підступна тактика союзника України кримського хана, який не був зацікавлений у її зміцненні і кожного разу фактично зводив нанівець її воєнні перемоги. Вихiд із становища полягав в одержанні Україною надійної мілітарної допомоги, яка могла б забезпечити Українi перелом у воєнних діях і остаточний розрив з Польщею. Такою силою, на думку Хмельницького, мала бути Московська держава. Після ради всiх станів у Переяславi 8 січня 1654 р., а також двотижневих переговорiв козацьких представників у Москві з російським урядом були прийняті т.зв. «Статтi Богдана Хмельницького» (21 березня 1654 р.), а також були видані царськi грамоти з привілеями Війську Запорізькому, українській шляхті та духовенству. Ці документи мали регулювати взаємовідносини України з Російською державою. За козацтвом зберігалося право виборів гетьмана з подальшим затвердженням царем. Гетьман мав право зносин з іноземними урядами (польським королем і турецьким султаном за згодою царя). Податки мали збиратися місцевими урядовцями і передаватися царським властям. З цих коштів мали виплачуватися суми на старшинські посади, артилерію тощо. Мiста значно мірою зберігали самоврядування. У Києві мав бути російський воєвода, якому належали в основному представницькі функції. Весною цар мав розпочати воєнні дії проти Польщі. Таким чином, Україна як державний організм зберігала право вільних виборів голови держави (гетьмана), свою адміністрацію, армію, фінанси, дипломатiю, права і привiлеї окремих станів. Це були надзвичайно важливі на той час здобутки всього українського народу. Україна вступала у договірні стосунки з Москвою як вільна і незалежна сторона. Величезна частина українського селянства, а також міщанства продовжувала вважати себе козаками, тобто вiльними від феодальної залежності. Царський уряд був змушений рахуватися з реальним існуванням української державності та тими соціальними зрушеннями, що сталися в Україні в зв’язку з масовим покозаченням селянства.