47. Посилення соціального і національного гніту на Україні в умовах миколаївської реакції.

Виступ декабристів налякав нового царя Миколу I, який заходився змінювати самодержавно-поліцейський режим і владу поміщиків в країні. Російське самодержавство тримало під поліцейським наглядом всю країну, придушувало усі прояви інакодумства. Над усіма друкованими виданнями була встановлена найсуворіша цензура. Деспотичний царський режим включав в себе зосередження усієї влади в руках царя, усунення усіх суспільних верст від участі в політичному житті, недопущення будь-яких форм самоврядування, натомість – панування бюрократії в усіх сферах життя. Миколаївська реакція тяжко позначилась на становищі українського народу. Найгостріших форм гноблення зазнавало кріпосне селянство. Селяни фактично повністю були безправні і відбували панщину. Дещо кращими було становище державних селян, які вважалися вільними. Проте й ця категорія хліборобів терпіла знущання від державних урядовців та поміщиків, були надзвичайно обтяжені податками, рекрутською, шляховою та іншими повинностями. Яскравою сторінкою визвольної боротьби були виступи селянства Поділля, пов’язані з ім’ям Устима Кармалюка. Подібні до Кармалюкових се­лянські повстанські загони створювались й у інших регіонах України. Під впливом революційних подій 1848 р. прокотилася нова хвиля селянських виступів на Правобережній Україні, де уряд змушений був запровадити надзвичайний стан. У цих тяжких для українського народу умовах частина запорізького козацтва не залишила надій повернутися на Україну. Коли розпочалась війна Росії з Туреччиною, кошовий Задунайської Січі Гладкий з кількома сотнями козаків перейшов на бік російської армії. Однак більшість задунайського козацтва залишилось у Туреччині і зазнала жорстоких репресій, з боку турецьких властей, які ліквідували Задунайську Січ. Ліквідація Задунайської Січі означало кінець існуванню останньої самостійної української політичної організації. Але незважаючи на національне поневолення і кріпосницьке рабство, в якому опинився український народ, він не втратив прагнення до сво­боди і незалежного політичного існування.

48. Кримська війна. Посилення селянського руху на Україні. Київська козаччина.

У 50-ті роки посилилися селянські рухи в Україні, які увінчалися масо­вим повстанням селян на Київщині - «Київська козаччина» (1855). Цей ви­ступ, що охопив регіони, де зберігалися живі спомини про козацтво, став яскравим свідченням піднесення антикріпосницького руху в Україні. У зв’язку з початком Кримської війни уряд видав маніфест, який закликав усі стани добровільно формувати ополчення. Селяни Київщини, де був надзвичайно сприятливий грунт для реанімації козаччини, розпочали масово організуватись на козацький взірець , відмовляючись від панщини, вимагали від священиків, щоб вони записували їх у козаки. Ніякі погрози поміщиків й чиновників, роз’яснення священиків не могли запобігти зростанню антикріпосницьких настроїв. У багатьох місцях стихійно виникало селянське самоврядування, висувались ватажки, які закликали до збройного опору царським військам. На придушення руху уряд кинув значну силу карателів, які жорстоко розправлялися із повсталими. Однак й після придушення «Київської козаччини» виступи не припинялися. Між селянами й військами відбулось кілька збройних сутичок. Зрештою й цей селянський виступ було ліквідовано.