35. Ліквідація політичної автономії України і проблеми її культурного розвитку.

Україна була інкорпорована Російською імперією, її автономний статус, неодноразово підтвердженний відповідними договорами, був ліквідований, український народ опинився у царській «тюрмі народів». Але попри всі несприятливі політичні обставини існування хай і обмеженої української державності дало можливість для створення роз­маїтої культурної спадщини, яка стала значним внеском у загальноєвро­пейський культурний процес. Царський уряд вперто відкидав усі прое­кти заснування університету в Україні, штучно консервуючи церковно-схоластичний характер освіти в Гетьманщині, тоді як у Росії утверджувалася світська школа. Слід відзначити, що наступ на політичну автономію супроводжувався імперською русифікаторською політикою в Україні. В 1765 р. у Києво-Могилянській академії запроваджено російську мову, яка стала викладовою для всіх дисциплін. Поступово славнозвісна академія була перетворена на звичайний церковний навчальний заклад.

36. Гайдамацькі рухи. Коліївщина, її наслідки, оцінка в історичній літературі.

Важливим фактором зміцнення зв’язків між обома частинами колишньої козацької держави було відродження на Правобережній Наддніпрянщині козацького устрою, закріплений заходами Мазепи всупереч спробам польської магнатерії знищити козацтво остаточно. Посилення соціального і національного гніту в результаті сваволі магнатів і шляхти на Правобережній Україні, де фактично не відчувалося присутності центральної влади, покликало до життя нову форму боротьби українського народу, яке дістало назву «гайдамаччина». Вона здійснюва­лася в умовах ліквідації козацтва на Правобережжі, полонізації вищих прошарків українського суспільства, коли українське селянство фактично залишилося сам на сам з новою хвилею шляхетсько-католицької експан­сії. Гайдамаки обєднувалися в загони і, спираючись на підтримку населення, вели активну партизанську боротьбу проти польської шляхти і магнатерії. Важливою опорою гайдамацького руху була Запорозька Січ, де нерідко формувалися гайдамацькі загони, яка постачала найбільш досвідчений і загартований прошарок вояцтва. Гайдамацтво знаходило підтримку й серед пра­вославного духовенства, незадоволеного поверненням уніатства, поси­ленням католицизму. До нього прилучалисz також міщани, рештки дрібної шляхти. Таким чином, гайдамацький рух значною мірою відбивав загаль­нонаціональні прагнення, спрямовані на ліквідацію польського панування на Правобережній Україні. У 1734 р. вибухнуло перше велике повстання гайдамаків. Дії гайдамаків тривали у 1737 р. і у 1750 р. Однак найбільш масштаб­ним було повстання гайдамаків у 1768 р. Воно відбулося в обстановці тиску на Польщу Катерини II, яка добилася обрання королем свого коханця Ст.Понятовського і змусила проголосити зрівняння в політичних правах православних і протестантів з католиками. Це викликало роздра­тування польської шляхти, яка утворила опозиційну конфедерацію й висунула гасла на захист католицизму, звільнення Польщі з-під впливу Росії та роз­почала «хрестовий похід», руйнуючи правоставні храми і знущаючись над українським населенням. Сподівання селянства одержати захист від російської армії прискорило загальний вибух. Повстання, що увійшло в істо­рію під назваю «Коліївщина», розпочалося на південній Київщині з виступу гайдамаків на чолі з запорожцем М.Залізняком. До повсталих приєднався сотник надвір­ної охорони київського воєводи С.Потоцького Іван Гонта. Об’єднані загони взяли Умань, де повсталими було знищено значну кількість польської шляхти та євреїв-орендарів. Це був кульмінаційний пункт повстання, до поразки якого спричинилися російські війська, дислоковані на Правобережжі. На­лякане розмахом гайдамацького виступу, його антикріпосницьким спряму­ванням, царське командування підступно захопило Залізняка, Гонту та інших. Разом із польською шляхтою російські війська розгромили основні сили повстанців і вчинили над ними жорстоку розправу. Гонта був закато­ваний поляками, а Залізняк був засланий до Сибіру. Тисячі селян зазнали кривавого суду польської шляхти.