1. Первіснообщинний лад на території України. Трипільська культура. Перші державні утворення.

найдавніший період історії України починається з раннього палеоліту, культура якого зафіксована рядом стоянок у нижньому Подніпров’ї, Приазов’ї, на Волині та інших регіонах. У період пізнього палеоліту (40000-15000 рр. до н.е.) фактично вся територія сучасної України була заселена людьми. У часи мезоліту (10000 – 7000 рр. до н.е.) почалось формування первіснообщинного ладу. Перша землеробська культура на території України дістала назву трипільської від назви перших її пам’ятників, розкопаних поблизу с. Трипілля на Київщині. Вона характеризувалася високим рівнем гончарного ремесла. Певного рівня досягла обробка заліза, міді, виробництво знарядь праці, зброї, прикрас та ін. Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, просо на родючих ґрунтах межиріччя Дніпра i Дністра. поряд з місцевими землеробськими племенами з’являються й інші племена різного походження, рівня культурного розвитку. 3 Х ст. до н.е. в південних причорноморських степах бачимо кіммерійців. У VII ст. до н.е. кіммерійці були витіснені кочовими племенами скифiв (іранського походження), якi опанували територією Північного Причорномор’я, а також частково Крим. Ім’я скіфів стало збірною назвою для різних племен, які заселяли територію між Доном і Дунаєм. Вони займалися орним землеробством, широко культивували пшеницю, ячмінь, жито, просо. У III ст. до н.е. в результаті занепаду військової могутності скіфів у Причорномор’ї та Приазов’ї з’являються іранскі племена сарматів. Зіткнувшись з місцевими землеробським населенням, вони досить швидко втратили свої етнічні ознаки й були асимільовані.

2. Розселення слов’ян у Східній Європі. Проблема походження, соціально-політичний устрій.

перші писемні згадки про давніх слов’ян, які виступають під іменем венедів, зустрічаємо у працях античних авторів І і II ст. н.е. Плінія Старшого, Тацита і Птолемея. Вони засвідчують, що слов’яни у I ст. н.е. займали величезну територію від лівобережжя Середнього Подніпров’я на сході до р. Ельба на заході. Наприкінці II ст. н.е. у чорноморських степах з’являються германські племена готів. Готи, які прийняли християнство, мали значний вплив на слов’янство, особливо в організації військової справи. Починаючи з IV ст. н.е. східнослов’янські племена – анти, які жили на території сучасної України, утворили своє державне об’єднання. На цей же період припадає початок великої міграції народів зі Сходу, яка проходить в основному через степову частину України – гуннів (IV ст.), болгар (V ст.), аварів (VI ст.) та ін. У кінці IV ст. у південних регіонах України формується гуннський союз племен, який, поглинувши готів, здійснював свою експансію далеко на захід. Розпад гуннського союзу після смерті його вождя Атіли в середині V ст. посилив полiтичну й військову активнiсть слов’ян, які просунулись далеко на захід і південь. Їхні колонізаційні потоки дійшли до узбережжя Балтики та земель по Віслi, Одеру й Ельбі, закарпатських і дунайських земель, звідти пробилися на Балкани, влилися в чорноморські степи. 3 цим розселенням слов’ян пов’язаний також процес утворення груп південних, західних та східних слов’ян, який завершився у другій половині І тис. н.е. Східні слов’яни зайняли територію від оз.Ільмень до берегів Чорного моря на півдні, західні – від берегів Вісли до р. Ельби, її притоки Заале і Середнього Дунаю, південні – на Балканському півострові. слов’яни відігравали дедалі активнішу роль в європейській історії, вступаючи у боротьбу з Візантією і водночас зазнаючи її культурного впливу, тісно контактуючи із західноєвропейським етносом (готи, кельти та ін.).