3. Сутність податкової системи, принципи її побудови, види податків і джерела їх сплати

Основним джерелом існування держави і виконання нею своїх функцій є податки.

Сукупність діючих у державі податків і податкових платежів являє собою податкову систему. Сукупність форм і методів стягнення частини доходу юридичних і фізичних осіб до доходу бюджету являє собою систему оподаткування.

Податкова система коленої країни повинна будуватися відповідно до її соціально-економічного стану. І для того щоб ця система давала позитивні результати, потрібне її наукове обґрунтування, що включає системність, встановлення визначальної основи системи оподатку­вання, а також формування правової бази і вихідних принципів. При цьому системність полягає в тому, що податки, які встановлюють­ся, повинні бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, давати можливість реалізації обох функцій податків, тобто забезпечувати гарантоване і стабільне надходження доходів до бюджету за допомогою фіскальної функції і давати змогу здійснюва­ти вплив на всі сторони соціально-економічного життя суспільства за допомогою регулюючої функції.

Очевидно, що податкова система має містити широке коло подат­ків різного напряму, тому що за рахунок одного податку практично неможливо створити фінансову базу держави, яка б забезпечувала її функціонування. З іншого боку, платників податків цікавить не стільки кількість податків, які вони сплачують, скільки їх сума і част­ка в отриманому доході. В цьому розумінні вельми істотною є подат­кова основа, відповідно до якої будується система оподаткування.

Визначальною основою побудови податкової системи є обсяг ви­трат бюджету. Види податків і їх обсяг у державі встановлюються з метою покриття його витрат. З огляду на це податки є вторинними щодо витрат бюджету. Збалансування обсягу податків і податкових платежів, що надходять до бюджету, з обсягом бюджетних витрат держави — основне завдання державних фінансових органів. Бюджет як фінансовий план держави повинен бути обов'язково балансом до­ходів і витрат. Однак не слід знімати і проблему бюджетного дефі­циту. Він є в розвинених країнах, є й в Україні. Різниця полягає лише в тому, які розміри цього дефіциту, його причини, джерела покриття і канали використання в тих чи інших країнах. Світова практика показує, що нормальним явищем в економіці є такий стан, коли розмір дефіциту бюджету становить 2—3% від ВВП.

Правову основу податкової системи складають відносини власнос­ті. Форма власності — державна чи приватна — визначає право дер­жави на доходи. При державній власності все майно підприємств і доходи, що створюються ними, належать державі. Держава вирішує, яку частку доходів підприємств централізувати до бюджету й до інших централізованих фондів, а яку залишити трудовим колекти­вам. Що стосується приватних і колективних підприємств, то держа­ва може централізувати до бюджету лише ту частину доходів, яка потрібна на загальнодержавні потреби.

До вихідних принципів побудови податкової системи належать:

• формування доходів бюджету в процесі перерозподілу ВВП;

• встанов­лення однакових обов'язків і відповідальності перед бюджетом для господарюючих суб'єктів усіх форм власності;

• встановлення опти­мального співвідношення між величиною доходу, що стягується з підприємств, і що залишається у них на власний розвиток вироб­ництва, соціальної сфери і матеріального стимулювання працівників.

Розглянемо зміст цих принципів. Формування доходів бюджету здійснюється в процесі перерозподілу, або вторинного розподілу ВВП. На стадії його первинного розподілу формуються доходи юри­дичних і фізичних осіб. Перерозподіл доходів відбувається через їх оподаткування з метою централізації визначеної частки до бюджету Для подальшого використання на виконання загальнодержавних зав­дань. Таким чином, держава відокремлена від первинного розподілу Доходів господарюючих суб'єктів і тим самим не порушує право їх власності на ці доходи.

Необхідність встановлення однакових обов'язків і відповідальності перед бюджетом господарюючих суб'єктів усіх форм власності визна­чається необхідністю оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб у визнано однакових умовах. У процесі ж подальшої господар­чої діяльності, безперечно, буде відбуватися диференціація доходів, відповідно, і частина стягнень до бюджету.

Величина доходу, що стягується з господарюючого суб'єкта до бюджету через податки, і сума, що залишається у нього на власні потреби, повинні бути економічно обґрунтовані і забезпечувати як формування бюджету в необхідному обсязі, так і розвиток самих під­приємств. Необхідність розширення виробництва і зміцнення еконо­міки підприємств потребують установлення таких пропорцій.

Основними ж принципами функціонування податкової системи мають бути:

• одноразове оподаткування одного і того ж об'єкта;

• сума сплаченого податку має дорівнювати вартості отриманих від держави благ та послуг;

• кожен податок повинен мати цільове призначення, тобто бути спрямованим на покриття конкретних видів витрат бюд­жету;

• застосування нових податків має відбуватися лише для покрит­тя нових витрат держави, а не для покриття дефіциту бюджету;

• умо­ви оподаткування мають бути прості й зрозумілі для платників по­датків;

• стягнення податків має відбуватися в зручний для платника час і зрозумілим для нього методом;

• звітування уряду про викорис­тання податків.

Основними критеріями системи оподаткування повинні бути її економічна ефективність і соціальна спрямованість. У зв'язку з цим податки мають забезпечувати, з одного боку, стійку і в потрібному обсязі фінансову базу держави, а з іншого — залишати господарюю­чим суб'єктам стільки коштів, щоб їм вистачало на власний розвиток і на підвищення матеріальної зацікавленості робітників і службовців у результатах праці.

Загалом існуюча в Україні система оподаткування досить склад­на, важкодоступна і багато в чому не зрозуміла платникам подат­ків. Це стосується, насамперед, розрахунку податку на прибу­ток. Закон про цей податок — розмитий, неконкретний, викладе­ний у ньому порядок розрахунку оподаткованого прибутку супере­чить існуючій практиці розрахунку прибутку в бухгалтерському об­ліку і т. д.

Види податків, їх платники, об'єкт оподаткування, ставка, порядок розрахунку і сплати встановлюються державою і місцевими органами влади. Наразі в Україні існує більше десяти видів податків і подат­кових платежів, а з урахуванням різноманітних зборів і обов'язкових платежів їх більше 30 видів.

Існуюча система податків і податкових платежів має свою класи­фікацію, в основу якої покладені такі ознаки: форма оподаткування; економічний зміст об'єкта оподаткування; рівень державних струк­тур, які встановлюють податки; напрям використання.

Залежно від форми оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі податки — це податки, які встановлюються безпосередньо доходи і майно платників і сплачуються ними з власних надходжень грошових коштів. До них належать: податок на прибуток, на транспортні засоби, на землю, прибутковий податок з доходів грома­дян та ін. Ці податки встановлюються безпосередньо на дохід або майно платника, і їх розмір залежить від обсягу об'єкта оподаткуван­ня. Чим більший об'єкт оподаткування, тим, при однаковій ставці, більша сума податку, і навпаки.

Непрямі податки — це податки, що встановлюються на товари і послуги і оплачуються покупцем в їх цінах або тарифах, а до бюдже­ту сплачуються продавцями товарів і послуг. У цьому випадку поку­пець сплачує податки продавцеві в цінах на товари і послуги, які у нього купує, а продавець згодом перераховує їх державі. Зв'язок тут між платником податку (споживачем товару) і державою опосеред­кований — через об'єкт оподаткування. До непрямих податків нале­жать податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори. Розмір цих податків, при постійних ставках (тарифах), залежить від кількос­ті і вартості товарів (послуг), що купуються.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділя­ються на: податки на доходи; податки на споживання; податки на майно.

Податки на доходи — це податки, що стягуються за встановлени­ми ставками з доходів фізичних і юридичних осіб. До них належать податок на прибуток, прибутковий податок з доходів громадян.

Податки на споживання — це податки, що стягуються з покупців У цінах на товари та послуги, які купуються. До цих податків нале­жать податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори.

Податок на майно — це податок, що встановлюється на конкрет­не майно юридичних і фізичних осіб. Наприклад, податок на транс­портні засоби та інші самохідні машини та механізми.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки — це податки, що встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території країни. До них належать: податок на додану вартість, податок на прибуток, по­даток на землю, податок на транспортні засоби й інші самохідні ма­йни та механізми, податок на промисел, прибутковий податок з доходів громадян та ін.

Місцеві податки — це податки, які встановлюють місцеві органи влади, і вони є обов'язковими для сплати на даній території. До міс­цевих податків належать: комунальний податок, податок з реклами, а також низка зборів: готельний, ринковий, курортний, збір за видачу ордера на квартиру та ін.

Залежно від напряму використання податки поділяються на за­гальні та цільові (спеціальні).

Загальні податки — це податки, які не мають цільового призна­чення і використовуються державою на загальнодержавні заходи (ут­римання органів управління, оборону країни та ін.). До них можна віднести податок на прибуток, податок на додану вартість, прибутко­вий податок з доходів громадян, акцизний збір тощо.

Цільові (спеціальні) податки — це податки, які встановлюють для фінансування спеціальних заходів. Так, податок на землю вико­ристовується для фінансування витрат, пов'язаних з раціональним використанням та охороною земель, підвищенням їх родючості, вве­денням державного земельного кадастру, землевпорядкуванням та ін.

Кожний вид податку повинен мати відповідне джерело його сплати.

Джерела сплати податків і податкових платежів — це дохід їх платника, з якого сплачуються відповідні податки і платежі. Джерело може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування (на­приклад, коли оподатковується сам дохід — прибуток, то об'єкт опо­даткування та джерело збігаються), а може й не мати відношення до об'єкта оподаткування (наприклад, податок на транспортні засоби нараховуються з обсягу циліндрів двигуна автомобіля, а сплачується з доходу). Формування джерел сплати податків пов'язане з вироб­ництвом і розподілом національного доходу. Під час розподілу ви­робленого національного доходу формується фонд оплати праці пра­цівників і чистий дохід підприємства, які є джерелом сплати подат­ків. На сьогодні розрізняють чотири види доходів: рента, процент, заробітна плата, підприємницький дохід.

Рента — це доход господарюючих суб'єктів, отримання якого обу­мовлено чинниками, що не залежать від їх діяльності. Цей дохід при­носить, як правило, такий чинник виробництва, як земля, що вклю­чає всі її природні ресурси (ліси, водні ресурси, родовища корисних копалин і т. д.). Джерела створення ренти різноманітні. Наприклад, у добувних галузях вона створюється на підприємствах, що розташо­вані в більш сприятливих умовах виробництва (менша глибина по­кладу й більша товща шару, близьке розташування споживачів тощо), які дозволяють добувати дешевшу продукцію в порівнянні з аналогічними підприємствами, які знаходяться в гірших умовах. Рен­та, яку отримує господарюючий суб'єкт як дохід, вноситься ним Д° бюджету у вигляді відповідного платежу.

Процент — це дохід на вкладений капітал або інвестовані ресурси (кошти виробництва та ін.). Цей дохід можуть отримувати як юридичні, так і фізичні особи. Таким чином, він може бути джерелом сплати як прямих, так і непрямих податків.

Заробітна плата — дохід, якій сплачується працівникам за використання їх праці (робочої сили). Вона є часткою національного до­ходу, який надходить до особистого споживання. Цей дохід може бути джерелом сплати також як прямих (прибуткового податку), так і непрямих (ПДВ, акцизу) податків.

Підприємницький дохід — це дохід, отриманий у результаті під­приємницької діяльності, він є джерелом сплати прямих податків підприємців — податку на прибуток та ін.

Аналізуючи джерела платежів щодо доходів юридичних та фізич­них осіб і безпосередньо платників податків, слід відзначити, що як­що джерелом сплати прямих податків (податку на прибуток та ін.) в юридичних осіб є безпосередньо їх прибуток, а джерелом непрямих (ПДВ, акцизного збору тощо) — у кінцевому підсумку також прибу­ток (бо віднесення їх на збільшення собівартості проданої продукції і послуг зменшує на відповідну величину прибуток), то сплачу­ються вони до бюджету безпосередньо з виручки. Що стосується фі­зичних осіб, то утримані з їхніх доходів (як джерела податків) прямі податки (прибутковий податок) сплачуються до бюджету з виручки господарюючих суб'єктів. Непрямі ж податки (ПДВ, акцизний збір) стягуються з фізичних осіб через ціни товарів і послуг, що продають­ся, а перераховуються до бюджету продавцями товарів і послуг із отриманої виручки. Таким чином, якщо джерела сплати податків у юридичних і фізичних осіб різні, то сплачуються вони до бюджету господарюючими суб'єктами з виручки.