6. Поняття та структура бізнес-плану виробничого підприємства.

Ремонтне господарство підприємства являє собою сукупність відділів і виробничих підрозділів, зайнятих аналізом технічного стану технологічного обладнання, наглядом за його станом, технічним обслуговуванням, ремонтом, розробкою заходів по заміні зношеного обладнання на більш нове й прогресивне, що володіє високими експлуатаційними показниками.

Виконання цих робіт має бути організовано з мінімальними простоями обладнання, в найкоротші терміни і своєчасно, якісно і з мінімальними витратами. Ефективність роботи ремонтного господарства багато в чому визначає собівартість продукції, що випускається, її якість і продуктивність праці на підприємстві, оскільки питома вага витрат на утримання і ремонт обладнання в собівартості продукції досягає 6 - 14%.

Основними завданнями ремонтного виробництва підприємства є:

• підтримання технологічного обладнання у постійній експлуатаційній готовності і його оновлення;

• збільшення терміну експлуатації обладнання без ремонту;

• удосконалення організації та підвищення якості ремонтного обладнання;

• зниження витрат на ремонт і технічне обслуговування технологічного обладнання.

Ці завдання вирішуються шляхом:

• розробки раціональної системи виробничого менеджменту з технічного обслуговування обладнання з метою попередження прогресуючого зносу і аварій;

• своєчасності якісного планово-попереджувального ремонту обладнання;

• модернізації застарілого обладнання;

• підвищення організаційно-технічного рівня ремонтного виробництва.

Організація ремонтного господарства великого підприємства включає виконання комплексу робіт:

1) аналіз виробничої та організаційної структури підприємства з точки зору забезпечення пропорційності, прямо точності, безперервності, паралельності і автоматичності виробничих процесів;

2) аналіз рівня спеціалізації, комбінування з метою оптимізації цих параметрів;

3) аналіз технологічного устаткування за такими показниками (факторів): необхідність даного обладнання; питома вага не встановленого обладнання; питома вага обладнання, що перебуває в ремонті; середній вік технологічного обладнання (по групах); питома вага фізично зношеного обладнання; коефіцієнт змінності роботи технологічного обладнання ; коефіцієнт використання устаткування за продуктивністю (по групах); коефіцієнт використання устаткування в часі (по групах); аналіз фондовіддачі; аналіз структури активної частини основних виробничих фондів; аналіз рівня автоматизації виробництва;

4) розробка пропозицій щодо вдосконалення форм організації виробництва, виробничої та організаційної структури підприємства;

5) розробка пропозицій щодо поліпшення використання устаткування (за видами);

6) розробка норм потреби в обладнанні для заміни його зношеної частини, технічного переозброєння та капітального будівництва;

7) розробка норм потреби в запасних частинах для технологічного обладнання;

8) розробка норм потреби в різних видах матеріалів та енергії для технологічного устаткування й інших елементів основних виробничих фондів (ВПФ);

9) розрахунок потреби у виробничих площах для ремонтного господарства;

10) розрахунок потреби в трудових ресурсах для ремонтного господарства та його фонду заробітної плати;

11) розрахунок показників планово-попереджувального ремонту (ППР) обладнання (за видами): аналіз дотримання графіка ППР на підприємстві; структура міжремонтного циклу за видами обладнання; тривалість міжремонтного періоду; трудомісткість ремонту устаткування (за видами ремонту та видами обладнання); потреба в ресурсах для різних видів ремонту; річний обсяг ремонтних робіт; параметри організації ППР обладнання підприємства в часі і просторі;

12) організація ремонтних робіт;

13) організація міжремонтного обслуговування;

14) організація матеріально-технічного забезпечення ремонтного господарства підприємства;

15) розроблення, контроль і стимулювання стратегічного плану підвищення ефективності роботи ремонтного господарства.

Основними напрямками вдосконалення ремонтного господарства та підвищення ефективності його функціонування можуть бути:

• в області організації виробництва - розвиток спеціалізації і кооперування;

• в області планування відтворення ВПФ - застосування наукових підходів та методів менеджменту;

• у галузі проектування та виготовлення запасних частин - уніфікація і стандартизація елементів запасних частин, застосування систем автоматизованого проектування і скорочення тривалості проектування;

• в області організації робіт - дотримання принципів раціональної організації виробництва (пропорційності, паралельності та ін), застосування мережевих методів і ЕОМ;

• в області технічного нагляду, обслуговування і ремонту ВПФ-розвиток предметної та функціональної спеціалізації робіт, підвищення технічного рівня ремонтно-механічного цеху, посилення мотивації підвищення якості праці та ін

Для ремонту складної техніки все ширше застосовується фірмове обслуговування, що беруть на себе спеціалізовані підрозділи підприємства-виробника. Вони здійснюють контроль за умовами експлуатації та режимом роботи устаткування, проводять всі види ремонту.

Фірмове обслуговування покращує якість ремонту, забезпечує підвищення надійності і безвідмовності роботи; скорочує простої устаткування в ремонті; спрощує планування, виробництво і розподіл запасних частин, скорочує їх складські запаси. Адміністративне управління централізованої ремонтно-механічного службою здійснює головний механік через свого заступника і начальника ремонтного виробництва.

Функціональне управління покладається на відділ головного механіка, до складу якого входять: планово-економічне бюро, бюро праці і заробітної плати, конструкторсько-технологічне бюро, виробничо-диспетчерського бюро, група планово-попереджувального ремонту.

Міжремонтне обслуговування включає поточний догляд за обладнанням, контроль за дотриманням правил експлуатації, промивку окремих вузлів і агрегатів, мастило і зміну масел, огляди і перевірку на точність. Воно попереджає передчасний вихід обладнання з ладу. Поточний догляд за обладнанням ведуть робочі під час перерв в роботі агрегатів. Він полягає в чищенні верстатів, мастило, підтриманні чистоти. Контролюють ці операції бригадири і майстер, служба головного механіка. Всі операції виконуються за заздалегідь складеним графіком.

Ремонтні роботи включають проведення поточного (малого), середнього та капітального ремонту. Ремонтні роботи проводяться по всіх видах основних фондів.

Поточним називається мінімальний за обсягом ремонт, при якому заміною або відновленням швидко зношується деталей і регулюванням механізмів досягається нормальна робота обладнання до чергового планового ремонту.

Середній ремонт складніше. Тут потрібно частково розібрати обладнання, замінити і відновити зношені деталі. Виконується він без зняття устаткування з фундаменту.

Капітальний ремонт - найбільший за обсягом і складності, вимагає повного демонтажу та ремонту всіх базових деталей, заміни зношених деталей і вузлів, відновлення частини деталей, перевірки їх на точність. При необхідності модернізації устаткування її сполучають із черговим капітальним ремонтом.

Організація робіт по інструментальному забезпеченню виробництва включає:

 технологічний контроль конструкторської документації на предмет технологічності конструкції, міжвидової і внутрішньовидової уніфікації виробів, їх складових частин та конструктивних елементів (лінійні розміри, радіуси, діаметри, фаски, різьблення, пази, матеріали, покриття і т. д.);

 спрощення кінематичної схеми виробів;

 розвиток предметної та технологічної спеціалізації і кооперування виробництва;

 типізація технологічних процесів;

 уніфікація технологічного оснащення та конструктивних елементів;

 розрахунок потреби в різних видах інструментів і оснащення;

 розрахунок запасів інструменту (експлуатаційний фонд, що знаходиться на центральному інструментальному складі);

 проектування приміщень, технічних засобів і організаційних проектів для зберігання і доставки до оснащення робочих місць;

 проектування і виготовлення спеціального оснащення;

 проведення маркетингових досліджень та укладання договорів на придбання технологічного оснащення з боку, організація її доставки на підприємство;

 вхідний контроль якості покупної технологічного оснащення та якості матеріалів для виготовлення універсальної та спеціального оснащення;

 організація зберігання оснащення;

 організація доставки до оснащення робочих місць;

 організація експлуатації оснащення;

 організація обліку і контролю використання оснащення;

 організація ремонту і відновлення оснащення;

 аналіз ефективності використання оснащення;

 розробка та економічне обгрунтування організаційно-технічних заходів щодо поліпшення використання технологічного оснащення;

 стимулювання поліпшення використання оснащення;

 налагодження зв'язків з постачальниками технологічного оснащення з метою подальшого підвищення її якості.

Основними напрямками вдосконалення інструментального господарства та підвищення ефективності його функціонування є:

1) в області проектування продукції та технології її виробництва - спрощення конструкції (структури) продукції, її уніфікація і стандартизація, типізація технологічних процесів, контроль технологічності конструкції, застосування при проектуванні продукції наукових підходів та методів оптимізації;

2) у галузі проектування та виробництва технологічного оснащення - уніфікація і стандартизація оснащення, її складових частин і конструктивних елементів, застосування систем автоматизованого проектування на основі класифікації кодування технологічного оснащення, скорочення тривалості розробки та виготовлення оснащення, концентрація виробництва на спеціалізованих підприємствах або в цехах;

3) в галузі менеджменту - застосування наукових підходів та методів, розвиток маркетингових досліджень, виявлення конкурентних переваг підприємства, вдосконалення обліку, контролю, аналізу та мотивації робіт;

4) у галузі експлуатації, ремонту і відновлення оснащення - забезпечення нормальних умов роботи центрального інструментального складу, інструментально-роздавальних коморах, організація забезпечення робочих місць, організація централізованої заточування інструменту, посилення технагляду, впорядкування парку, поліпшення оперативного обліку та витратних лімітів, підвищення ефективності ремонту і відновлення оснащення (вартість відновленого інструменту в порівнянні з новим становить близько 50%).

Тема № 8

“Менеджмент якості та управління продуктивністю

операційної діяльності”

1. Поняття якості та головних її характеристик.

2. Принципи роботи системи управління якісттю.

3. Еволюція систем управління якісттю.

4. Принципи міжнародних систем якості.

5. Сертифікація.

6. Функції служби контролю якості.

1. Поняття якості та головних її характеристик.

Під якістю розуміється сукупність властивостей продукції (конструктивних, естетичних, соціальних, економічних, психологічних), що дозволяють їй задовольняти певні потреби відповідно до функціонального призначення. Якість завжди співвідноситься з потребами й очікуваннями споживача, витратами на створення продукції (тому економічно повинно бути оптимально).

Якість продукту формується на всіх стадіях життєвого циклу (дослідження, розробки, проектування, виробництво), реалізується і оцінюється в споживанні

(експлуатації і утилізації). Його поліпшення надає благотворний вплив на багато сторін діяльності самого виробника.

Відповідальність за якість несе виробник продукції або його представник, наділений відповідними повноваженнями, а його перевірка здійснюється незалежними особами. Найбільш ефективно з пов ^ м справляється інститут представників замовника.

Якість товарів характеризується рядом параметрів, серед яких:

• функціональність (здатність виконувати базову та додаткову функції) - характеризує корисність продукції й області її застосування (для техніки це, наприклад, продуктивність, для продуктів харчування - смак і т. п.);

• надійність (безвідмовність, відсутність дефектів, захищеність від моральних ризиків);

• довговічність - властивість зберігати основні якості та працездатність до настання граничного терміну служби або зберігання при дотриманні встановленого порядку технічного обслуговування та ремонту;

• технічний рівень (відповідність стандартам або еталонним об'єктів);

• технологічність - показує, наскільки близько конструкція виробу враховує вимоги сучасного виробництва;

ергономічність - відображає відповідність об'єкта вимогам до зручності його використання;

• естетичність - характеризується ступенем позитивного впливу об'єкта на почуття людини;

• транспортабельність (легкість, компактність);

• патентно-правові показники (захищеність патентами, ліцензіями, авторськими правами);

• екологічність - характеризується легкістю утилізації, мінімумом відходів при використанні, ступенем негативного впливу на природу і людину (вмістом шкідливих домішок, радіоактивністю, рівнем шуму, вібрації та ін.);

• безпека (наприклад, міцність конструкції);

• цінові показники;

• експлуатаційні властивості (вантажопідйомність, швидкість);

• економічність (оптимальне співвідношення якості та витрат);

• сервіс (діапазон, швидкість, ефективність обслуговування);

• репутація, імідж;

• відповідність заявленому рівню стандартів, сертифікації.

Послуг якість надають, крім того:

• популярність і надійність фірми;

• її компетентність у своїй сфері діяльності, розуміння специфіки потреб

клієнта (готовність відповісти на нестандартні запити);

• доступність, здатність у будь-який момент обслужити клієнта; чуйність

персоналу, його зовнішній вигляд, оздоблення приміщень;

• забезпечення споживачів будь-який необхідною інформацією.

Якість управління визначається його культурою, професіоналізмом працівників,

розвиненістю інформаційних технологій, морально-психологічним кліматом.

Висока якість продукції та послуг приносить сьогодні як виробникам, так

і споживачам значний економічний ефект, тому йому приділяється пильна

увагу.

Але воно вимагає чималих витрат, до яких відносяться:

• попереджувальні витрати, пов'язані із забезпеченням бездефектного виробництва

(на планування, проектування, навчання працівників та ін.);

• інформаційні витрати (на нагляд, випробування, в умовах експлуатації;

лабораторний, операційний і приймальний контроль);

• витрати на усунення дефектів, виявлених на підприємстві (відбраковування,

ремонт) та у споживачів (повернення, переробка).

Разом з втратами від низького рівня якості вони складають ціну останнього, яка складається з ціни відповідності та ціни невідповідності.

Ціну відповідності визначають витрати, пов'язані із забезпеченням якості:

• щодо запобігання випуску недоброякісних виробів (на планування, вдосконалення гехніческіх засобів, навчання персоналу передовим методам роботи);

• з управління та контролю якості (на перевірку конструкцій виробів, вхідний контроль матеріалів і комплектуючих, лабораторні приймальні випробування, нагляд, випробування зразків готових виробів).

Ціну невідповідності формують витрати, пов'язані з незадовільною якістю:

• витрати у виробництві (на виправлення браку, переробку);

• витрати у сфері споживання (на ремонт у гарантійний період, заміну та ін.).

За рахунок підвищення якості частина цих витрат можна заощадити і збільшити тим самим частку прибутку в доходах. Але деяких уникнути не можна (на аудит, перевірку випробувального обладнання, навчання, контроль).

Для мінімізації витрат, пов'язаних із забезпеченням якості, потрібно:

• здійснювати раціоналізацію їх окремих статей;

• оптимізувати структуру (наприклад, збільшення витрат на попереджувальні заходи веде до їх зниження на усунення дефектів);

• забезпечити обгрунтований рівень співвідношення ціни та якості продукції (з урахуванням пріоритетності останнього і дотримання вимог, що пред'являються законодавством, споживачами, технічними умовами).