1. Предмет і завдання фізики. 4 типи взаємодії.

Фізика-це природнична наука, яка вивчає види, форми існування, структуру, фундаментальні взаємодії і основні закони найзагал форми руху матерії. У фіз є 4 типи взаємодії: гравітаційна, слабка, електромагнітна, сильна. Особлив гравітац вза-дії: мала інтенсивність, однобічне притягання будь якої об’єктів, ненасичування. Інтенсивність гравіт взаємодії ха-ся гравіт сталом G. F=G·m₁·m₂/r². ЕМ взає-дія відбу-ся через ЕМ-не поле. Ознаки: необмежений радіус її дії, звязок інтенсивності цієї взаємодії з тонкої структури і елемен зарядом. Сильна вза-я – взаємодіють елементарні частинки. Проявлення в звязках нуклонів в ядрах, термоядерний синтез...? Особливості: найбільш інтенсивна серед інших взаємодії, обмеж радіус дії r<10^‑13 м. Слабка вз-дія Особливості: малий радіус дії, мала імовірність слабких процесів – на багатьох порядків менша, ніж сильних і ЕМ-них, незабезпечення ізотопічного спіну. Завдання фізики полягає в тому, щоб створити у наші уяві таку картину фіз світу, яка відтворює властивості світу і забезпечує такі самі співвідношення ніж елементами ? і елементами зов світу.

2. Принцип суперпозиції. Інтерференція світла. Експериментальне вивчення інтерференції світла.

Пр суперпозиції – коли в однорід середовищі однаково пошир ряд хвиль, які описуються скалярними (___і векторними (А₁ А₂ А₃) потенціалами то результуюча хвиля ? потенціал  і А котрі сумам відповід потенціалів складов хвиль _i A=A_i При цьому кожна хвиля поширюється в певному середовищі незал. від інших. Згідно принц чуперпозиції результуючі векторні параметри складової хвилі =- векторні сумі відповідних параметрів складових хвиль. Принц супер-ції стосується чк акустичних так і ЕМ-них хвиль, але він справедливийдоти, доки шв хвилі незал від їх інтенсивності,, доки середовище залишається „лінійним”. Окремим випадком суперпозиції хвиль є їх інтерференція. Інтерференція – накладання когерентних хвиль приякому вони стабільно підсильнюються або послаблюються. Інтерферувати можуть тільки когерентні хвильі, тобто хвильі які задовільняють умові: мають однакову частоту, стабільну різницю фаз. Інтерференцуія світла може здійснюватися: 1. метод Юнга, 2. метод Френеля (з біпризмою і дзеркалкми), 3. метод кілець Нютона. Метод Юнга по шляху сфер хфиль, яка йде від точкового джерела в однорід середовище встановлене екран Е₁ з 2-х отворами А і Б а за ними екран Е₂ для розгяду інтерференційної картини.

3. Експериментальні методи визначення швидкості газових молекул. Методи визначення числа Авогадро.

БІЛЕТ 24

1. Експерименталльне і математичне формулювання фундаментальних законів механіки.

Матерія-це філософське основа, яка озн єдину основу світу. Це об’єктивна реальність, яка проявляється в усій різноманітності, багатократності об’єктів, явищ мікро і макро світу. Рух-спосіб існування матерії. Це будь яка зміна у матер світі. Рух захоплює всі внутрішні процеси і стани об’єктів, так і їхні взаємодії. Простір і час – об’єктивні форми існування матерії. Через простір координується взаємне положення тіл і їхні розміри, через час – послідовність і тривалість станів, подій, явищ. Сис-ма відліку – це сукуп сис коор. і годинника, міцно звязана з умовно нерухомими тілам відліку, і призначена для ? ручу. Швидкість – це кінематична характеристика руху матер точки або механічного стану тіла. Миттеве значення: v=dr/dt, де r-рад вектор точки. Шв є вектор вел яка направлена по дотичній у розглядуваній точці траекторії. Прискорення – векторна вел, яка хар зміну вектора швидкості з часом і = 1-й похідні від шв-ті по часу: а=dv/dt. І закон динаміки: Існують інерціа сист відліку, відносно чких тіло, що рухається поступально зберігає свою шв сталою, якщо на нього не діють інші тіла, або дія інших сил скомпенсовано. ІІ. закон Newton-на F=mdv/dt.

ІІІ. З-н Newton-на: 2 тіла діють одне на одне силамі які напрямлені вздовж однізї прямої, рівними за абсол вел і протилежними за напрямком F₁₂= - F₂₁.