1.Предмет курсу історія вчень про державу і право

Об'єктом наукового пізнання «Історії вчень про держа­ву і право» власне є не держава і право як соціальні інсти­туції, а форми їх теоретичного пізнання й осмислення: ідеї концепції, теорії, доктрини.Предметом «Історії вчень про державу і право» є тео­ретично обґрунтовані і концептуально виважені знання людства про державу і право в їх історичному розвитку.Кожне окреме вчення про державу і право має відносно сталу структуру: програмні й оціночні засади, ме­тодологічну основу, теоретичний зміст.Програмні й оціночні засади — це політична оцінка існуючої держави та права, визначення їх мети та завдання. У цій частині вчення, як правило, відображаються інтереси та іде­али окремих соціальних груп, їх ставлення до держави і пра­ва. Змістом державно-правових вчень є намагання з допомо­гою впровадження нового понятійно-категоріального апара­ту з'ясувати питання походження держави і права, осмисли­ти правові форми, основні принципи побудови державного устрою та права, визначити соціальне призначення держави і права, встановити співвідношення права й держави, права й закону, держави й індивіда. Методологічною основою вчення - є логіко-теоретичні (наукові), філософські або релігійні засади. Історичний розвиток державно-правової думки підпо­рядкований певним закономірностям. Історія вчень про державу і право, вивчаючи ці закономірності, дає підстави для узагальнення знань про природу і зміст понять «право», «держава», «закон»; про роль держави і права в регулюван­ні суспільних відносин; з'ясуванні напрямку еволюції дер­жавно-правової думки людства з урахуванням історичних тенденцій його розвитку.

2.Державно правові погляди Конфуція

Засновником давньокитайської філософії і навіть “творцем” духовного обличчя китайця був Жун-ні, або Кун Фуцзи, що став відомим у Європі через два тисячоліття після своєї смерті як Конфуціус (укр. – Конфуцій). У “Історичних записках” давньокитайського історика Сима Цяня говориться, що Кун Фуцзи народився у царстві Лу у двадцять другому році правління Сун Гуна (тобто у 551 р. до нашої ери), коли батько його, що правив у Лу повітом Цзоу, був дуже старий, а мати молода; вмер він у 479 р. до н.е. (прожив 72 роки). Роблячи спробу з'ясувати сутність цих суспільних феноменів, прибічники означеної концепції порівню­вали державу з великою сім'єю, де влада імператора розглядалась як влада голови сімейства, а відносини правлячих і підлеглих — як сімейні відносини, осно­вою яких є підкорення молодших старшим "благо­родним мужам".Державна влада здійснювалася імператором одно­особово, як у сім'ї, і ніхто не міг утручатися в цей процес.Позитивні закони мислитель і його учні розгля­дали як похідні від держави, але їхня роль у регулю­ванні суспільних відносин уважалася недостатньою. Вони гадали, що ухвалені державою закони, з огляду на їхню імперативність і жорстокість покарання за порушення, не могли сприяти злагоді в суспільстві.Ефективнішим регулятором суспільних відносин, на їхню думку, була б система моральних норм і принципів, звичаїв і правил поведінки. Ба більше — цей широкий комплекс морально-етичних норм мав би врегульовувати не лише відносини між людьми, а й владні відносини і політичне життя в цілому.