- •1.Предмет курсу історія вчень про державу і право
- •2.Державно правові погляди Конфуція
- •3.Погляди на державу і право Лао Дзи
- •4.Погляди на державу і право Мао-Цзи
- •5.Політично правові вчення школи китайських юристів
- •6.Державно правові погляди брахманізму
- •7.Державно правові погляди буддистів
- •8.Вчення грецьких софістів про державу і право
- •9.Політично правові погляди Сократа
- •10.Арістотель про державу і право
- •11.Проект ідеальної держави у діалозі Платона
- •12.Платон про державу і право у діалозі Закон
- •13.Класифікація форм держави у діалогах Платона:Політика, Закон, Держава
- •14.Державно правові погляди Полібія
- •15.Політико правові погляди грецьких стоїків
- •16.Вчення Ціцерона про державу та право
- •17.Політико правові погляди школи римських стоїків
- •18.Римські юристи про право і його види
- •19.Політико правові ідеї раннього християнства
- •20.Августин Аврелій про державу і право
- •21.Проблема держави і права у працях Фоми Аквінського
- •22.Марсилій Падуанський про державу і право
20.Августин Аврелій про державу і право
Однією з перших системних християнських державно-правових концепцій було вчення гіппонського єпископа Аврелія Августина ("Про град божий" ). Він проголошував, що всі соціальні й державні інститути, а також правові норми є наслідком гріховності людей. Бог наділив людину незалежною волею, і якщо вона користується нею не за приписами СвятогоПисьма, а відповідно до своїх інтересів, то стає схожою на диявола. Свобода ніби спонукає людину до скоєння гріха. З цього Августин зробив висновок, що можливістю жити за законами Бога можуть скористатися лише окремі, обрані люди. Всі інші повинні страждати.Загалом Августин у своєму вченні робив спробу:по-перше, обстояти ідею про те, що пізнати сутність держави й права, свободи і справедливості, закону й порядку можна тільки з допомогою Святого Письма;по-друге, наголосити, що держава з її законами не відповідає та не сприяє істинній справедливості, їй відповідають тільки приписи Закону Божого Перегодом зміст учень про державу і право зазнав деяких змін. Цьому сприяло те, що в суспільному житті на противагу державі з'явився й посів чільне місце ще один соціальний інститут — церква з її жорсткою централізацією. Між ними почалася боротьба за вплив на суспільство, з'ясування питання: яка влада є головною — світська чи духовна.
21.Проблема держави і права у працях Фоми Аквінського
Фома Аквінський (1225-1274 рр.) торкається питань держави, права і закону в аспекті відношення церкви і держави, влади і суспільства, істини і справедливості. Його твори «Сума істини католицької віри проти язичників», «Сума теології», «Про правління можновладців». Усі ці твори спрямовані проти арістотелевсько-аверроїстичного вчення, яке набуло поширення в Західній Європі у XI—ХП ст. і порушувало засади християнсько-католицького світу.
Згідно із його вченням держава - це форма людської єдності і співробітництва, яка виникає у відповідь на потреби природи і розуму. Однак, природа держави - це реалізація законів провидіння. Ф. Аквінський здійснив класифікацію форм держав на основі критерію морального правління. З огляду загального блага як мети суспільства він поділяє правління на справедливе і несправедливе. За цим же критерієм теолог розрізняє владу політичну і владу деспотичну. Політична влада - це дотримання законів, оскільки функція світського правителя полягає в опікуванні обороною, судочинством, усуненні зловживань, закладенні підвити людського щастя шляхом підтримання миру у державі. Деспотична влада - це ніким і нічим не обмежене правління за принципом «повелитель-раб». Засуджуючи деспотичне правління, Фома підкреслював, що правитель мусить керуватися вимогами божественної справедливості і дотримуватися приписів закону, спонукуючи до такої ж поведінки і своїх підданих.
Торкаючись питань права, Аквінський керувався вченням Арістотеля і римських юристів про природне право, якому підпорядковується людина в своєму житті, а правову концепцію створив спираючись на категорію «справедливість». Отже, згідно із вченням Аквінського право - це дія божественної справедливості у божественному порядку людського життя. Його джерелом є вічний закон.