6. КРИТЕРІЇ ТА ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ І УМІНЬ СТУДЕНТІВ

Контроль знань і умінь студентів (поточний і підсумковий) з дисципліни здійснюють згідно з кредитно-модульною системою організації навчального процесу.

Поточний - під час виконання практичних (семінарських), лабораторних робіт, індивідуальних завдань (описових робіт (ОР), розрахунково-графічних робіт (РГР), розрахункових робіт (РР), написання рефератів), контроль за засвоєння певного модуля (модульний контроль). Форму проведення поточного контролю і систему оцінювання визначає відповідна кафедра.

Підсумковий - включає диференційований залік і екзамен. Якщо навчальна дисципліна складається з 3-4 модулів, то кожен модуль може оцінюватись в умовних балах пропорційно обсягу часу, відведеному на засвоєння матеріалу цього модуля. Максимально можлива кількість умовних балів за навчальні заняття студента становить 70% (коефіцієнт 0,7) і 30% (коефіцієнт 0,3) припадає на екзамен (або диференційований залік), від загальної кількості умовних балів.

Рішенням кафедри за виконання робіт, які не передбачені навчальним планом, але сприяють підвищенню рівня знань та умінь студентів з навчальної дисципліни (доповідь на студентській конференції, здобуття призового місця на олімпіадах, виготовлення макетів, підготовка наочних посібників тощо) може надаватись до 10% від загальної кількості умовних балів з навчальної дисципліни.

Конспект лекцій з курсу: "Фінансовий аналіз"

Модуль 1

Тема 1. Теоретичні основи організації фінансового аналізу

Діяльності підприємств

Сутність, історія та завдання фінансового аналізу

Види фінансового аналізу і його користувачі

Метод фінансового аналізу

Основні типи моделей, що використовуються у фінансовому аналізі

Інформаційна база фінансового аналізу. Етапи фінансово-аналітичної роботи

1. Сутність, історія та завдання фінансового аналізу

У сучасних умовах реформування бухгалтерського обліку аналіз фінансово-господарської діяльності поділяється на фінансовий та управлінський.

Економічний (управлінськ ий) аналіз

Схема розподілу аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства

Фінансовий аналіз являє собою систему способів накопичення, опрацювання, трансформації та використання інформації фінансового характеру з метою забезпечення життєдіяльності господарюючого суб'єкта в умовах дії ринку та панування конкурентного середовища.

Предметом науки "фінансовий аналіз" є фінансові відносини, фінансові ресурси та їх потоки в єдиному виробничо-торговельному процесі. Основними завданнями фінансового аналізу є:

Історичні витоки та генезис фінансового аналізу. Родоначальником систематизованого аналізу на рівні підприємства як складової частини бухгалтерського обліку (тобто в сутності внутрішнього фінансового аналізу) вважають французького вченого Жака Саварі (1622 - 1690), який увів поняття синтетичного і аналітичного обліку [3,с.43]. Безумовно, становлення і використання елементів економічного аналізу спостерігалось у той час і в інших країнах, в тому числі в Італії. Так, Анжело де Піетро пропагував методологію порівняння послідовних бюджетних асигнувань з фактичними затратами; Бастіано Вентурі будував і аналізував динамічні ряди показників господарської діяльності підприємства за десять років.

Основні ідеї Ж.Саварі були поглиблені в ХІХ столітті італійським бухгалтером Джузеппе Чербоні (1827 - 1917), який створив вчення про синтетичне поєднання і аналітичне розкладання бухгалтерських рахунків. В кінці ХІХ на початку ХХ століть поступово сформувався специфічний напрямок в обліку - балансоведення. Він розвивався по трьом основним напрямкам: економічний аналіз, юридичний аналіз балансу, популяризація знань про баланс серед користувачів.

Перший напрямок розроблявся Й. Шером, П. Герстнером та Ф.Ляйтнером. Зокрема, Герстнер ввів поняття аналітичних характеристик балансу: про співвідношення короткострокових і довгострокових зобов'язань, встановлення верхньої межі залучених коштів в розмірі 50% авансованого капіталу, взаємозв'язок фінансового стану і ліквідності і ін. Основний внесок у розвиток другого напрямку внесли Р. Байгель, Е. Ремер, К. Порциг і інші вчені. В рамках цього напрямку пізніше була розроблена теорія і практика бухгалтерської ревізії, яка трансформувалась потім в аудит. Третій напрямок також розроблявся переважно представниками німецької бухгалтерської школи: Т. Губером, М. Шенвандтом і ін.

Російська наука, в тому числі - українська (Україна була частиною Російської імперії, а потім республікою СРСР) тісно кореспондувала з німецькою; виходячи з цього, пояснюється та обставина, що балансоведення отримало визнання і в Росії. В цьому контексті аналіз балансу, а це й була сутність мікроекономічного аналізу у вузькому розумінні, який розуміли як систему деяких аналітичних розрахунків по відношенню до підприємства, цілком обґрунтовано розглядався як складова частина бухгалтерського обліку. В Росії розквіт балансоведення припадає на першу половину ХХ століття. Перш за все варто відзначити О.К. Рощаховського, якого можна вважати першим російським бухгалтером, який в повній мірі оцінив значення мікроекономічного аналізу і його взаємозв'язок з бухгалтерським обліком.

В 20-ті роки ХХ століття теорія балансоведення і, в тому числі, методологічні основи побудови і аналізу балансу була остаточно сформульована в працях О.П. Рудановського, М.А. Блатова, І.Р. Ніколаєва, О.В. Чанова і ін.

Окрім аналітичних процедур бухгалтери виконують також різні комерційні і фінансові розрахунки. Останні з'явились одночасно із виникненням капіталізму, але почали трансформуватись в окрему галузь знань лише в ХІХ столітті. В той час вони були відомі як "комерційні розрахунки", або "комерційна арифметика". Стрімке економічне зростання деяких країн в кінці ХІХ століття пов'язують із системою розповсюдження комерційних знань.

Ряд російських вчених, які працювали в галузі теорії бухгалтерського обліку в кінці ХІХ початку ХХ століть, поділяли ідею про важливість навичок щодо фінансових розрахунків для бухгалтерів. Так, Г.О. Бахчісарайцев стверджував, що без комерційної арифметики знання бухгалтерського обліку неповні; цим пояснюється та обставина, що комерційна арифметика поступово увійшла в перелік базових дисциплін системи комерційної освіти поряд з бухгалтерським обліком, торговим правом, політичною і комерційною економією, товарознавством і ін.

Актуальність і важливість комерційної освіти розуміли, звичайно, і державні діячі Росії. Однак зусилля щодо розвитку комерційних знань були малорезультативними майже до середини ХІХ століття, тому що купці в той час не були зацікавлені комерційною освітою. В кінці п'ятидесятих років ситуація почалась змінюватись і в великих центрах почали відкривати поодинокі комерційні училища, яких було недостатньо.

Базисом комерційних наук була комерційна арифметика як наука, застосування якої обумовлювало кожну торгівельну та фінансову операцію. Курс комерційної арифметики складався з техніки: процентних розрахунків (простий і складний процент), вексельних розрахунків (дисконт і методи дисконтування), вексельно-курсових розрахунків, розрахунків по процентним паперам і акціям, розрахунків по фінансовим операціям (коротко- і довгострокові вкладення). Змістовна сторона комерційної арифметики не втратила актуальності і в наш час.

Розвиток теорії та практики фінансових і комерційних розрахунків в дореволюційній Росії пов'язаний перш за все з працями російського математика, фінансиста і бухгалтера М.С. Лунського, який продуктивно працював у галузі теорії і практики комерційних та фінансових розрахунків в кінці ХІХ першій половині ХХ століття. Його вважають одним із засновників фінансового менеджменту в Росії.

Як стверджував Лунський М.С., фінансова математика спочатку називалась "політичною арифметикою". Цей термін вперше визначив відомий англійський економіст, представник класичної буржуазної політичної економії Вільям Петті (1623 - 1687). Лунський збагатив і систематизував цей напрямок; йому також належить одне із визначень фінансової математики: "Вищі фінансові розрахунки - це галузь прикладної математики, присвячена дослідженню відомих математичному аналізу питань фінансової науки, статистики і політичної економії". Слід відзначити, що хоча в ті роки в Росії в галузі комерційних і фінансових розрахунків працювали вчені, які публікували монографії і навчальні посібники по цій тематиці, наприклад, Р.Я. Вейцман, П.М. Гончаров, А.І. Гуляев, та інші, однак саме праці Лунського були найбільш повними і достатніми.

У зв'язку з побудовою централізованої планової соціалістичної економіки комерційна арифметики в Росії, зокрема на рівні підприємств, не розвивалась в післяреволюційний період. Навпаки, в країнах, які орієнтувались на ринкову економіку комерційна арифметика стала складовою частиною науки і практики і трансформувалась в самостійний напрямок, відомий сьогодні як "фінансовий менеджмент", або "управління фінансами".

В ході побудови планового соціалістичного господарства в СРСР аналіз балансу і фінансові розрахунки порівняно швидко були трансформовані в аналіз господарської діяльності. Серед багатьох причин особливо можна виділити три: ліквідація ринків капіталу, централізація банківської системи і позбавлення реальної самостійності підприємств.

Аналіз все більше відділявся від бухгалтерського обліку, його фінансова сутність вихолощувалась; фактично, він перетворювався в техніко-економічний аналіз (аналіз показників виробництва, реалізації, праці і заробітної плати і ін.), яким в дійсності не займався ніхто: ні бухгалтери, ні управлінці Суть такого аналізу полягала в оцінці відхилень між фактичними і плановими значеннями деяких показників, а власне аналіз по суті був замінений контролем.. Такий аналіз був ретроспективним по своїй суті, а відповідно, малокорисним (американці називають його "посмертним").

Процес трансформації аналізу балансу в аналіз господарської діяльності припадає на період 30-тих років ХХ століття, коли загальне методологічне і методичне керівництво бухгалтерським обліком, контролем і аналізом господарської діяльності було покладено на Народний комісаріат фінансів. На початку 40-х років з'являються перші книги по аналізу господарської діяльності (С. К. Татур, Д. П. Андріанов, М. Ф. Дячков, М. І. Баканов і ін.); на початку 70-х років перші книги по теорії аналізу господарської діяльності (М. І. Баканов, А. Д. Шеремет, І.І. Каракоз, М.В. Дембінський і ін.). В такому вигляді аналіз на рівні підприємства й проіснував в СРСР майже до перебудови (кінець 80-х років).

Варто зазначити, що відсутність терміну "фінансовий аналіз" ще не означало відсутність його основних елементів в структурі аналізу господарської діяльності. Так в 70-ті роки зазначали, що аналіз фінансового стану підприємства охоплює питання: формування і використання окремих видів фінансових ресурсів, їх розміщення в різних видах матеріальних цінностей, оцінку платоспроможності та фінансової стійкості підприємства, швидкість обороту засобів, розрахункові відносини з дебіторами та кредиторами, аналізу залучення довгострокових і короткострокових кредитів. Більш того в наукових виданнях зазначали, що аналіз фінансового стану проводять в основному по даним бухгалтерського балансу, а тому нерідко його називають аналізом балансу.

Важливим моментом є те, що окремі автори періодично вважали за краще використовувати замість терміну "аналіз господарської діяльності" термін "економічний аналіз". Можна виділити два періоди, коли подібне мало місце: семидесяті і дев'яності роки; при чому якщо в семидесяті відбулась лише короткочасна формальна заміна назви без будь-якої заміни змістовної частини учбової дисципліни, то з початком перебудови економіки в пострадянській Україні при черговій зміні назви були зроблені певні зусилля по розширенню змістовної частини дисципліни шляхом введення окремих елементів аналізу, характерних для ринкової економіки. Таким чином, в останні роки учбово-методичні посібники, присвячені аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства, друкуються вже з назвами "Теорія економічного аналізу" і "Економічний аналіз".

Трансформація бухгалтерського обліку (початок 90-х років), що почалась в процесі перебудови економіки на ринкові рейки знову повернула до життя такий важливий елемент аналітичної роботи, як фінансовий аналіз. Аналіз господарської діяльності в його минулому розумінні в умовах ринкової економіки розчленовувався на три блоки:

- фінансовий аналіз - аналіз в системі економічного, результати якого загальнодоступні;

- внутрішній аналіз - аналіз в загальній системі управлінського обліку і фінансового менеджменту, результати якого мають обмежений доступ навіть в самому підприємстві;

- техніко-економічний аналіз - аналіз в системі управління підприємством, результати якого не обов'язково виражаються в термінах ефективності і є корисними перш за все для лінійних керівників та не призначені для зовнішніх користувачів.

Сьогодні західні спеціалісти виділяють п'ять основних самостійних напрямків у фінансовому аналізі:

"Школа емпіричних прагматиків" (Emprrical Pragmatists School). Основним предметом досліджень представників цієї школи є аналіз кредитоспроможності компапій, шляхом розрахунку відповідних відносних показників. Цей аспект аналізу розглядався ними як найважливіший і базувався на показниках, які характеризують оборотні активи, власні оборотні активи, короткострокову кредиторську заборгованість. На думку Пола Барнса, вони першими зробили спробу показати різноманітність аналітичних коефіцієнтів, які можуть бути розраховані за даними фінансової звітності для прийняття управлінських рішень фінансового характеру.

"Школа статистичного фінансового аналізу" (Ratio Statisticians School). Родоначальником цього напрямку фінансового аналізу вважається Олександр Уол, який у своїй праці, опублікованій у 1919 році обґрунтував необхідність розробки критеріїв кредитоспроможності. Ідея полягала у тому, що коефіцієнти, розраховані за даними фінансової звітності, мають сенс лише тоді, коли існують критерії з граничними значеннями. При цьому, передбачалося розробку нормативів робити у розрізі галузей, підгалузей і груп однорідних за масштабами підприємств шляхом обробки масивів вихідної інформації за допомогою статистичних методів. До сьогодні представники цієї школи розвивають ідеї Уолла, постійно удосконалюючи і уточнюючи критеріальні значення фінансових коефіцієнтів для підприємств різних сфер економіки та організаційно-правових форм бізнесу.

"Школа мультиваріантних аналітиків" (Multivariate Modelers School). Основною ідеєю цієї школи є побудова концептуальних основ фінансового аналізу, які базуються на безумовному зв'язку окремих коефіцієнтів фінансового стану підприємства та ефективності його діяльності, а також показників, що дають узагальнюючу характеристику діяльності компанії. Даний напрямок пов'язаний з іменами Джеймса Бліса, Артура Вінакора та. ін., які працювали над даною проблемою у 20-ті роки. При цьому, свою основну задачу представники школи вбачали саме у побудові системи взаємопов'язаних показників, які комплексно характеризували б фінансово-господарську діяльність підприємства. Особливого розвитку даний напрямок отримав в 70-ті роки в рамках побудови комп'ютерних імітаційних моделей взаємозв'язку аналітичних коефіцієнтів і ринкової ціни на акції.

"Школа аналітиків, зайнятих прогнозуванням банкрутства компаній" ^stress Predictors School). Основна увага прихильниками вказаного напрямку приділяється перспективному, а не ретроспективному аналізу. На їх думку, аналізуючи фінансову звітність компапії можна передбачити можливе банкрутство і своєчасно розробити заходи щодо покращення фінансового стану аналізованого підприємства. Перші спроби аналізу діяльності фірм-банкрутів були здійсненні в 30-ті роки А. Вінакором і РШмондом Смітом; в найбільш завершеному вигляді методика і техніка прогнозування банкрутства представлена у роботах Едварда Альтмана, який розробив систему моделей для оцінки ймовірності банкрутства корпорацій США.

"Школа учасників фондового ринку" (Caprial Marceters School), яка розвивається з 60-років. Так, на думку Джорджа Фостера, цінність фінансової звітності складається з можливості її використання для прогнозування рівня ефективності інвестування в ті чи інші цінні папери і ступеня пов'язаного з ним ризику. Незважаючи на відносно невеликий період виділення цього напрямку фінансового аналізу, сьогодні він активно розвивається. Широкі можливості мобілізації фінансових ресурсів на фондовому ринку обумовили необхідність комплексного дослідження і теоретичного обгрунтування питань, пов'язаних з інвестиційною привабливістю компаній для визначення фактичного рівня та прогнозування рівня ефективності інвестування у цінні папери таких емітентів і оцінки пов'язаного з цим ризику.