14. Релігійні вірування Стародавньої Греції і Риму

Релігія у Стародавньому Римі

Високого рівня розвитку в імперії набуло духовне життя. Аналізуючи давньоримську міфологію, не можна не звернути увагу на міф про Весту — богиню домашнього вогнища. У будинку кожного римлянина цій богині присвячувався вхід до нього — вестибюль. Щорічно 9 липня у Римі відзначалось свято на її честь. Навіть був побудований спеціальний храм. У ньому постійно підтримувався вогонь як символ державної надійності і стійкості. Згасання цього вогню вважалось поганою прикметою. Підтримували вогонь у храмі лериці богині Вести — весталки. Жриці, жерці, жрецтво загалом у політеїстичних релігіях — це суспільна група людей, які виконують функції посередництва між людьми і надприродними силами, а також здійснюють релігійні обряди: жертвопринесення, молитви, різні чаклунські маніпуляції.

Починаючи з III ст. до н. е. на римську релігію стала сильно впливати грецька релігія. Навіть своїх абстрактних богів римляни тоді ототожнювали з грецькими богами: Юпітера із Зевсом, Марса з Аресом, Венеру з Афродітою, Юнону з Герою, Мінерву з Афіною, Цереру з Деметрою тощо.

Римські імена грецьких богів Аїд — Плутон; Аполлон — Феб; Apec — Марс; Артеміда — Діана;Асклепій — Ескулап; Афіна — Мінерва; Афродіта — Венера; Гадес — Плутон; Геба — Ювента;Зевс — Юпітер;кіклопи — циклопи; Крон — Сатурн;мойри — парки;музи — камени;Ніка — Вікторія;Пан — Фавн;Парсеона — Прозерпіна;Посейдон — Нептун;Гера — Юнона;Селена — Діана;Гермес — Меркурій;Тіхе — Фортуна;Гестія — Веста;харити — грації;Гефест — Вулкан;Еос — Аврора;Деметра — Церера;еринії — фурії;Діоніс — Бахус;Ерос — Амур, Купідон.

Під впливом грецьких релігійних уявлень, серед численних римських богів згодом виокремились головні: Юпітер — бог неба, блискавки і грому; Марс — бог війни; Мінерва — богиня мудрості, покровителька ремесел; Венера — богиня кохання і родючості; Вулкан — бог вогню і ковальського ремесла; Церера — богиня рослинництва; Аполлон — бог Сонця і світла; Юнона — покровителька жінок і шлюбу; Меркурій — покровитель мандрівників і Торгівлі; Нептун — бог моря; Діана — богиня Місяця.

Релігія у Стародавній Греції

Видатною пам'яткою давньогрецької культури і релігії, одним із головних джерел для досліджень релігієзнавців, є поеми "Іліада" і "Одіссея", авторство яких приписується легендарному поетові Стародавньої Греції Гомеру (бл. VIII ст. до н. е.). Вважається, що Гомер був першим аедом, який, використовуючи короткі народні пісні і висловлювання про богів і героїв, створював великі героїчні поеми-епопеї.

Обидві ці поеми — справжні енциклопедії життя і діяльності давніх греків. У них зображені не лише жахи війни, а й суспільне життя, праця землероба і коваля, змагання атлетів і дитячі ігри, звичайно, і боги, їхній пантеон, суперечності і боротьба між ними. За загальним визнанням дослідників, давньогрецьку історію доцільно поділити на два основних періоди: догомерівський і післягомерівський. Вони відрізняються один від одного як в історичному і релігійному, так і культурологічному аспектах. Напівбог Геракл, син верховного бога Зевса і смертної жінки Алкмени, здійснив багато подвигів на захист людей, за що був звеличений до рангу сонячного бога. Він без промаху знищував своїми стрілами все темне і зле, вважався богом, який зцілює, а також надсилає хвороби. Міф (від гр.— оповідання, переказ) — результат народної фантазії, у якій явища природи і культури висвітлюються у своєрідній наївній формі. Міф відрізняється від казки тим, що завжди містить у собі спробу пояснення явища. Від легенди міф відрізняє також те, що в його основу не покладено жодної історичної події.

Суттєві зміни у давньогрецькій релігії відбулися у післягомерівський період її історії. Родоплемінні культи змінило поклоніння спільним богам, а анімістичні, тотемістичні, фетишистські та інші уявлення, притаманні раннім віруванням, набули конкретних носіїв у формі пантеону (від гр. — всі боги, храм усіх богів, сукупність богів будь-якої релігії) олімпійських богів. їхнє число визначалось тепер не тільки кількістю непізпаних та некерованих природних і соціальних сил, а й освоєнням людьми нових видів діяльності. Всі боги — одна сім'я: батьки і діти, опуки і правнуки. Живуть вони на горі Олімп, харчуються амброзією (їжею богів) і запивають її нектаром (напоєм богів). На чолі сім'ї — Зевс. Поруч із ним — його дружина Гера і золотоголовий Аполлон із сестрою Артемідою, золотоволоса Афродіта, могутня Афіна та багато інших богів. Три прекрасні ори охороняють вхід на Олімп і піднімають густу хмару для того, щоб ніхто сторонній не побачив воріт, коли боги через них спускаються на землю або підіймаються до Зевса. Біля Зевса постійно знаходяться також мойри — богині долі. Мойра Клото пряде життєву нитку людини і тим самим визначає тривалість її життя. Обірветься нитка — закінчиться життя. Мойра Лахесіс дістає жереб, що випадає людині. Ніхто не може змінити визначену мойрами долю людини, оскільки третя мойра, Атропос, усе, що визначили комусь її сестри, записує у довгий сувій, а що у ньому записане, те неминуче. Є на Олімпі й богиня щастя і благоденства Тюхе, яка з рога достатку насипає людям дари. Довгий час в історії і релігієзнавстві міфи вважались лише фантастичними вигадками. Проте факти вказують на відносність таких уявлень. Троя, про яку йдеться в епічних поемах "Іліада" і "Одіссея", дійсно існувала і неодноразово руйнувалась під час воєн, а на острові Крит колись справді була могутня держава, якій підкорялось населення Аттики, як про це йдеться у міфі про Тесея. Давньогрецька міфологія значною мірою вплинула на західноєвропейську, російську й українську культуру. За мотивами її міфів нині створюються справжні народні твори поезії і живопису, музики і скульптури. До сучасних мов увійшла більшість афоризмів і висловів з давньогрецьких міфів, таких як "танталові муки", "сізіфова праця", "нитка Аріадни" і т. ін. Поєднання дивовижної художньої фантазії з глибокими людськими почуттями і прагненнями героїв грецьких оповідей роблять ці міфи безсмертними.