55. Свобода та необхідність як проблема етики.

Моральна свобода є цінністю, до досягнення якої людина прагне і володіння якої є для нього благо. Разом з тим вона одночасно і умова прояву його моральності, вчинення ним моральних вчинків і дій.

Проблема свободи - одна з найбільш складних моральних проблем, що постають перед людиною і людством. Що значить це поняття? Наскільки людина вільна у своїх діях? Чим обмежується його свобода і чим вона загрожує? Всі ці питання філософія та етика традиційно вирішували з позицій співвідношення свободи і необхідності. 

Необхідність є для морального суб'єкта тими зовнішніми умовами та обставинами, в яких він змушений діяти. При цьому в якості необхідності можуть виступати як об'єктивні фактори і ситуації життя (громадянська війна, ціни на ринку, землетрус), так і усталені норми і традиції моралі і навіть примхи іншої людини, розпорядчі суб'єкту певний тип поведінки. В якій мірі людина вільна у рамках заданої йому необхідності?

Існують, принаймні, дві крайні і непримиренні точки зору на цю проблему - етичний фаталізм і етичний волюнтаризм. Перший, абсолютизуючи необхідність, ставить людину в повну - фатальну залежність від об'єктивних обставин, перетворює його на запрограмоване пристрій, що діє по суворо визначеній (Богом, долею, космічними силами і т.п.) схемою. Тому людина невільна у своїх вчинках: все його життя заздалегідь визначена, він не в силах нічого змінити в ній, але зате він і не несе ніякої відповідальності за свої дії. Наслідком такої позиції виступає, як правило, моральна пасивність, покірність обставинам і залежність від них: «Чому бути, того не минути».

Інша, здавалося б, протилежна точка зору - етичний волюнтаризм - заперечує будь-яку необхідність і стверджує, що людина абсолютно вільний у своїх моральних рішеннях і маю діяти лише відповідно до власною волею. Таке розуміння свободи призводить, у кінцевому рахунку, до повної відмови від моральних норм, а це, у свою чергу, дозволяє людині стверджувати свавілля власних дій як зразок поведінки. 

Але свобода аж ніяк не рівнозначна сваволі. На відміну від нього свобода неможлива без обмежень. Більш того, наявність цих обмежень - необхідна умова свободи кожного. Справа в тому, що заборони звернені до всіх людей, і тому, обмежуючи, вони в той же час захищають нас від можливого свавілля інших, створюють в суспільстві атмосферу реальної безпеки і забезпечують право на спокійне життя кожного члена суспільства.

Сучасна гуманістична етика, як і християнський моральний закон, віддає перевагу діям, продиктованим вільним вибором, а не діям, регульованим приписами. При цьому внутрішня свобода забезпечується тільки стабільною орієнтацією на справжнє добро, при якій виникає звичка віддавати йому перевагу. У силу цього в людині розвивається добродійництво, що робить його вибір необтяжливим і доставляє задоволення.

Таким чином, моральна свобода - це не просто вибір варіантів поведінки, а перетворення моральних вимог у внутрішні потреби, в переконання людини. Свобода не є чимось незаперечно даними людині. Це програма його саморозвитку. Людина досягає свободи в міру того, як він здійснює акти вільного вибору, сприймаючи цінності, які сама вчиться розпізнавати, іншими словами, в тій мірі, в якій він здатний свідомо приймати рішення, враховувати наслідки власної поведінки і керувати ним. Отже, моральна свобода проявляється в умінні: 1) робити усвідомлений моральний вибір дій і вчинків, 2) давати їм моральну оцінку, 3) передбачити їх наслідки, 4) здійснювати розумний контроль над своєю поведінкою, почуттями, пристрастями, бажаннями. 

У кожної людини є свобода вибору. Більше того, все його життя може бути представлена ​​як ланцюг виборів, де кожен зроблений вибір занурює людини в нову ситуацію і тягне за собою необхідність нового вибору. Важко знайти однозначні і «правильні» відповіді на ці питання, кожна людина повинна сама шукати і вибирати ці відповіді для себе.