28. Католицизм та протестантизм в Україні.

Католицизм. 960 р. – 1-й візит папської місії (папа – Іоан ХІІ) під керівництвом монаха Адальберта до Київської Русі. Це була відповідь на візит київських послів до імператора Оттона І у 959 р., які просили прислати їм єпископа, щоб навернути від поганської віри на шлях істини.

976 р. – чергова спроба утвердити католицизм в Київській Русі – приїзд послів від папи Бенедикта 7-го.

Із запровадженням на Русі християнства константинопольського зразка звязки з Римом не перервались. 988, 991рр – посольства від папи Іоанна XV, дарунок Києву молей св. Климента.

Після утвердження католицької віри в Польщі та Угорщині римські ієрархи прагнули мати вплив на релігійні процеси на руських землях. Але церква в КР була східного обряду.

В ХІ ст. протистояння між Римом і Візантією досягло апогею і 16 червня 1054 р. відбувся розкол християнства на православ’я і католицизм (із взаємними прокляттями папи і патріарха).

Частина руських князів підтримувала католицизм (певною мірою завдяки родинним зв’язкам із європейськими владними родинами), але руські церковні діячі (Іларіон, Феодосій, митрополит Іоанн ІІ) досить гостро його критикували.

У ХІІ ст.. в Києві був костьол св.Марії та Домініканський монастир. У Новгороді – католицькі церкви св..Петра і св..Миколая.

1214 р. – захоплення Галичини Угорщиною та Польщею. В край прислано багато католицького духовенства.

З 20 років ХІІ ст. у «східній політиці» Риму робиться акцент на місіонерській діяльності. Для цього використовувались чернечі ордени. Одночасно поширювалась концепція «зєднання церков».

1233 р. – київськ. князь Володиир виганяє домініканських монахів з Києва.

В 1321 р. була заснована Київська дієцезія, у 1375 р. — Галицька, у 1427 — Володимиро-Волинська, пізніше — Кам'янець-Подільська і Херсон¬ська.

1375 р. – з Галичини виганяють православних священиків, на їх місце – католицькі.

1385 р. – Кревська унія. Боярам-католикам, що прожив. на терит. вел. князівства Литовського надавався ряд привілеїв. Початок експансії католицизму на західноукраїнські землі.

1423 р. – до єретиків на Галичині почали відносити православних.

1596 р. – Брестська унія. Утворення греко-католицької церкви.

1647 р. – відкриття в Києві єзуїтського колегіуму.

1712 р. – Луцьку кафедру зайняв уніатський єпископ. До кінця 18 ст. на Правобережжі не було жодної православної кафедри.

Кінець 18 ст. – поява на Київщині великої кількості католицьких монастирів.

До початку ХГХ ст. католицизм в Україні існував безперешкодно. Однак потім царський уряд розпочав гоніння (було закрито багато костьолів, монастирів,).

1939 р – хвиля примусового покатоличення православного населення Холмщини, яку було проголошено «актом об’єднання».

В радянський період з 1920 р. тиск на католицьку церкву посилився і на кінець 30-х рр. в ній залишився діючим лише один костьол. У роки другої світової війни діяльність католицьких громад активізувалася, а у повоєнний період (особливо 50—60-ті рр.) знову розпочався на¬ступ на церкву і на кінець 80-х рр. в Україні офіційно було зареєстровано близько 90 громад без жодної ді¬ючої ієрархії.

В незалежній Україні католицька церква здобула умови для динамічного розвитку, її духовним цент¬ром є Львівська архідієцезія. З 1992 р. в Україні пра¬цює перший Апостольський Нунцій (посол) архієпис¬коп А. Франко. На сьогодні в державі діє понад 750 католицьких громад, що охоплюють всі області, 33 монастирі, 6 духовних навчальних закладів, пра¬цюють 12 періодичних видань та більше 400 служите¬лів культу.

Протестантизм в Україні. Протестантизм відокремлюється від християнства у 16 ст. внаслідок Реформації. Історію протестантизму в Україні умовно поділяють на кілька хвиль

Перша хвиля. Протестантизм проникає в Україну вже через кілька десятиліть після формування в країнах Західної Європи на територію Польського королівства. Він був позбавлений підтримки широких мас. Два основних шляхи занесення нових релігійних ідей: навчання шляхетського і міщанського юнацтва за кордоном, місіонерська пропаганда. Першими організаційно оформленими протест. течіями в Україні стали лютеранство і кальвінізм. У 1539 р. у Вільно відкривається школа при тамтешній лютеранській громаді. Період найбільших успіхів протестантизму цієї «хвилі» припав на 60 — 80 роки XVI ст., коли на всіх українських землях діяло до 500 кальвіністських громад. Тоді ж протестантизм об'єктивно сприяв національно-культурному піднесенню України через розвиток освіти, науки, книгодрукування, утвердження самодостатності рідної мови, пропаганді віротерпимості та свободи совісті.

Друга половина XVII — початок XVIII ст. — період найбільших втрат протестантизму в Україні. Це спричинено постійними військовими діями на українській землі, занепадом економічного і культурного життя. Із західноукраїнських земель на протестантизм вівся наступ з боку Римсько-католицької церкви, що спромоглася поновити панівні позиції у Речі Посполитій. Зі східноукраїнських земель він відтіснявся Руською православною церквою, яка у 80-х роках XVII ст. підпорядкувала собі православну церкву в Україні. У першій пол.. XVIII ст. на західноукраїнських землях залишалося фактично близько 20 лютеранських і реформатських об'єднань.

Друга хвиля протестантизму - з другої половини XVIII ст. Ряди українських протестантів поповнили десятки тисяч родин іноземних переселенців, яких уряд запросив для господарського освоєння південноукраїнських земель, відвойованих у Кримського ханства і Туреччини. З другої половини XIX ст. в Україну, де формувався індустріальний район гірничодобувної і машинобудівної промисловості, почали запрошувати також іноземних інженерів, значна частина яких теж сповідувала різні напрями протестантизму. Протестантські організації діяли на засадах самоврядування і контролювалися владою Російської імперії (повна віротерпимість). Найбільшим розмахом відзначалася діяльність остаточно конституйованої Євангелічно-лютеранської церкви, до складу якої входили й українські лютерани.

Третя хвиля - наприкінці XIX — першій третині XX ст. пов'язана з поширенням нових протестантських течій: баптизму, адвентизму, згодом п'ятидесятництва, а також поновленням діяльності лютеранських і кальвіністських об'єднань на західноукраїнських землях. Царський уряд спочатку оголосив баптизм «однією з найнебезпечніших сект». Легального статусу секти набули після знаменитого маніфесту Миколи II «Про дарування населенню непорушних основ громадянської свободи на засадах реальної недоторканності особи, свободи совісті, слова, зборів і союзів» (17 жовтня 1905 року).

Офіційною датою започаткування баптизму в Україні вважається 1867 рік. На початку 80 p. XIX ст. перша група українців — баптистів сформувалася у Західній Україні. За баптистською статистикою 30-х років XX ст., на західноукраїнських землях діяло 23 громади Союзу слов'янських баптистів, що налічували приблизно 4 тис. віруючих. У серпні 1928 року було створено перший осередок в Укр. — Союз українських євангельських християн — баптистів.

У 1880 році у Харкові утворилася перша громада євангельських християн. Громади євангельських християн існували також у Західній Україні. У 1933 році це об'єднання євангельських християн найзначніше на західноукраїнських, білоруських та східно-польських землях, що налічувало 66 громад.

Зародження в Україні адвентизму (у вигляді адвентистів сьомого дня) - перші групи адвентистів виникали у місцях найбільшого зосередження німецьких колоній. Якщо в 1924 році офіційна статистика налічувала 11500 адвентистів, то в кінці 30-х років майже 25 тисяч віруючих.

Перші кроки п'ятидесятництва на Україні пов'язані з іменем Івана Воропаєва. У 1922 році в Одесі відкрилась перша п'ятидесятницька громада, члени якої розгорнули місіонерську діяльність, подорожуючи по всій Україні. У 1926 році створюється Всеукраїнський союз християн євангельської віри (ХЄВ), 17 тис. віруючих. З 1928 року - журнал «Євангеліст». У 20 - ЗО роки на Волині та Галичині, знову-таки завдяки проповідницьким зусиллям закордонних місіонерських центрів, сформувалася ще одна п'ятидесятницька течія — християн віри євангельської. У 1929 році відбувся Перший з'їзд п'ятидесятників Східної Польщі, Західної Білорусі та Західної України, де прийнято рішення про створення Союзу зборів християн віри євангельської з центром у Лодзі.

У 30-ті роки всі протестантські течії спіткала однакова доля: керівників громад і найактивніших віруючих вислано до Сибіру, закатовано у тюрмах чи таборах, декому пощастило емігрувати. У період пом'якшення політики режиму в релігійному питанні і до кінця 80-х років функціонування протестантської конфесії відбувалося, по суті, на двох рівнях: перший — офіційний, або легальний; (охоплювались громади, що сприйняли законодавство, зареєстровані в органах влади). Другий — неофіційний, або нелегальний (баптистів, п'ятидесятників, адвенстистів-реформістів. їх діяльність оголошено протизаконною).