16. Соціально-економічні та духовні джерела християнства.

В одній з книг Нового Завіту — Посланні до Галатів — про історичну епоху перед пришестям Христа на землю говориться так: «Та коли здійснилась повнота часу, Бог послав Сина Свого» (Гал. 4:4). Щоб зрозуміти суть наведе­ного твердження, слід звернути увагу на передумови цього доленосного явища. Адже для того, щоб з'явилася і поши­рилася нова релігія, потрібна наявність сприятливого культурного середовища, зокрема в духовній сфері. Християн­ство на час свого виникнення мало таке середовище.

Римська імперія, в якій виникло християнство, на час його появи вже «дозріла» до нового світогляду і нової ві­ри. Особливістю імперії була її політична єдність. Римське право, що надавало великого значення гідності конкретної особи, її праву на юридичний захист та на римське грома­дянство, а також тенденція до об'єднання людей різних на­ціональностей в єдину політичну організацію випередили Євангеліє, яке проголосило рівність усіх як перед покаран­ням за гріх, так і перед звільненням від гріха.

Значною є також роль римської армії. В імперії наби­рали до війська людей із далеких провінцій, які прилуча­лися завдяки цьому до римської культури і поширювали її по всьому античному світу. Деякі воїни ставали хрис­тиянами і приносили свою віру на батьківщину.

Успішна загарбницька політика Риму зумовлювала те, що багато завойованих народів втрачали віру у своїх бо­гів, що були не здатні захистити їх від поневолення. Такі народи опинялись у духовному вакуумі, який не в змозі були заповнити існуючі тоді релігії, в тому числі й релігія Вічного міста.

Римляни створили чудову систему доріг, які почина­лися від центрального каменя на римському Форумі й роз­ходилися у різні куточки імперії. Головні дороги були брукованими і служили сторіччями. Римська система до­ріг з'єднувала всі провінції з центром та між собою і зго­дом посприяла апостолам у їхній місії розповсюдження християнства.

Ці та деякі інші фактори дають підстави для висновку, що Римська імперія була зручним політичним та соціа­льно-економічним середовищем для розповсюдження хри­стиянства.

Але яким би великим не був вне­сок Риму, незрівнянно важливішою стала праця грецьких мислителів. Якщо в Римі створювалася політична атмос­фера для поширення християнства, то в Афінах розвива­лася філософська душа.

Старогрецька філософія підготувала прихід християн­ства шляхом критики старих вірувань. Мислителі Елла­ди допомогли вкоріненню нової релігії й тим, що зосере­джували увагу людей на реальності, яка переважала той тимчасовий і відносний світ, у якому вони жили. Так, фі­лософи Сократ і Платон у V—IV ст. до н. є. вчили, що мінливий світ, який ми відчуваємо, є лише тінню істинно­го світу, в якому існують вічні вищі духовні ідеали — добро, краса й істина. Християнство запропонувало тим, хто приймав філософію Сократа і Платона, історичне відкриття про добро, красу і істину в особі Боголюдини — Христа. Греки дотримувалися погляду, що душа безсмер­тна, проте ще не вірили у фізичне воскресіння тіла. Хрис­тиянство ж вказало індивіду на можливість установлення особистих стосунків із Богом і втамувало ту духовну спрагу, яку викликала грецька культура у багатьох людських се­рцях.

Поряд із римлянами і греками свій внесок у «повноту часу» зробили іудеї, які, на відміну від греків, не шукали Бога засобами мислення. Вони визнавали його існування, з готовністю поклонялися йому і приймали його як нале­жне.

Найголовніша заслуга іудеїв полягає у тому, що саме вони дали новій релігії її основу — Старий Завіт (Біблію). Навіть поверхове ознайомлення з Новим Завітом підтверджує, наскільки глибоко Христос і апостоли шану­вали Старий Завіт як відкриття Бога людству. Чимало язичників також читали його і були знайомі з основами іудейського віросповідання. Поява синагог, які стали ор­ганічною частиною іудейського життя і принесли багато користі у період виникнення, розвитку і проповіді христи­янства, також має непересічне значення.

Отже, грецька і римська культура, а також іудаїзм стали благодатним підґрунтям для зародження і поширення християнства. Тому християнство з'явилося у сприятли­вому місці і у сприятливий час.

17. Особливості основних напрямів християнства.

Згідно Святого Писання, а також інших джерел того часу, перші спільноти християн (коло віруючих, християнська Церква) виникли в 1 столітті у східних провінціях Римської імперії в Палестині, місці народження Христа, Святій Землі унаслідок проповіді учнів Христа, святих апостолів та їх послідовників.

Як фактично єдина географічно-адміністративна спільнота проіснувала приблизно до 484 року. Хоча вже з кінця I століття в ній виникали різні секти, протистояння. Остаточний розкол Християнської Церкви на Східну (Православ'я) та Західну (Католицизм) відбувся 1054 року. У 1517 виник Протестантизм. Це три основні розгалуження в християнстві.

На чолі Католицької Церкви стоїть римський єпископ — Папа Римський.

Православ'я спершу мало 5 патріархів: римського, константинопольського, єрусалимського, антіохійського, александрійського. Згодом відбувся розкол з римською церквою, а також виділились нові патріархати (грузинський, київський (московський), сербський, румунський та болгарський) та інші помісні церкви, що очолюються митрополитами або архієпископами (кіпрська, елладська, албанська, польська тощо). Усі помісні православні церкви, що утворюють Вселенську православну церкву, є рівними між собою, відрізняються лише за честю. На даний момент першим серед рівних вважається Константинопольський патріархат. Окрім канонічного Православ'я, існує ряд невизнаних православних церков, наприклад Українська Православна Церква Київського Патріархату, Македонська Православна Церква, старообрядці, Істинно-Руська Православна Церква (катакомбники)тощо.

Від Православ'я потрібно відрізняти дохалкідонські церкви (Коптська, Вірменська, Ефіопська тощо), які не визнали рішень Халкідонського собору. Хоч у перекладі їх назв і використовується слово «Православна», але вони не належать до Вселенської Православної Церкви. Ці церкви довгий час вважалися монофізитськими (тобто єретичними стосовно Православ'я), але на сьогоднішній день вони практично повністю відійшли від монофізитства. Дохалкідонські церкви іноді звуть «східним християнством».

Як єдиної Протестантської Церкви не існує. Ця течія представлена сотнями, тисячами Церков, з чисельністю від сотні членів до багатомільйонних спільнот. В цьому напрямі є безліч течій, зокрема: П'ятидесятники та Харизмати близько 400—500 млн. чол, Баптисти близько 120 млн. чол., Англікани, Кальвіністи різних напрямів, Лютерани, Адвентисти та багато інших.

Деякі релігійні течії, які вийшли з протестантизму і ідентифікують себе як християнські — Мормони, Муністи, Свідки Єгови, не визнаються за такі конфесіями християнського світу через розбіжність у розумінні основоположних християнських доктрин (догмат Трійці, іншу христологію).

Серед різних протестантських спільнот існують доктринальні розбіжності по ряду питань, наприклад щодо догмату приречення існують протилежні теологічні системи: кальвінізм і армініанство.