- •4. Богословсько-теологічний підхід до визначення природи релігії.
- •5. Релігія, як форма суспільної свідомості, її елементи та структура. Функції релігії та її роль у суспільстві.
- •6.Історичні типи та форми релігії
- •7. Первісні релігійні вірування. Умови виникнення та характеристика основних форм первісних вірувань.
- •8. Форми класифікації та типологізації релігії.
- •9. Етнічні релігії. Закономірності появи та особливості віровчення і культу. Типологія етнічних релігій.
- •10. Релігієзнавчі ідеї епохи Просвітництва.
- •11. Екуменічні процеси: їх зміст та ознаки.
- •12. Релігія і церква у сучасній Україні.
- •13. Походження та ідейні джерела буддизму
- •14. Релігійні вірування Стародавньої Греції і Риму
- •15. Релігія давніх слов'ян
- •16. Соціально-економічні та духовні джерела християнства.
- •18. Основні положення християнського віровчення (12 догматів та 7 таїнств).
- •19. Біблія – походження, структура, культурно–історична цінність.
- •20. Православ’я – один з напрямів християнства. Історія виникнення і розвиток.
- •21. Католицизм – один з напрямів християнства. Історія виникнення і розвиток.
- •22. Протестантизм – один з напрямів християнства. Історія виникнення і розвиток.
- •23. Характеристика основних новітніх релігійних течій
- •24. Запровадження християнства в Київській Русі.
- •25. Християнство в Україні: історія та сучасність.
- •26. Розвиток православ’я в Україні.
- •27. Греко-католицизм в Україні: історія становлення та сучасність.
- •XVII—XIX століття
- •28. Католицизм та протестантизм в Україні.
- •29. Неорелігії та нетрадиційні вірування в Україні.
- •30. Історико-культурні, економічні і політичні передумови виникнення ісламу.
- •31. Особливості основних напрямів ісламу.
- •32. Історія виникнення ісламу. Мухаммед – життя і діяльність.
- •33. Віровчення і культ в ісламі. Коран – священна книга ісламу.
- •34. Релігія та культура індуїзму.
- •35. Історія виникнення буддизму.
- •36. Віровчення та культ буддизму. Священні книги у буддизмі.
- •37. Основні напрями буддизму: хінаяна, махаяна, ламаїзм.
- •38. Поняття свободи совісті: історія його формування і розвитку.
- •39. Міфологічний, релігійний, філософський тип світогляду: загальна характеристика і порівняльний аналіз.
- •40. Вільнодумство та його форми.
- •41. Предмет етики і її місце в структурі філософського знання.
- •42. Поняття моралі, моральності, етики
- •43. Моральна концепція християнської етики. (Августин Блаженний та Фома Аквінський).
- •44. Етична спадщина Сократа, Платона й Аристотеля
- •45. Соціальні функції моралі.
- •46. Мораль як форма суспільної свідомості. Соціально-історична обумовленість моралі.
- •47. Етична думка доби Просвітництва.
- •48. Поняття моральної свідомості. Моральні норми і принципи.
- •49. Проблема сенсу життя в історії етичної думки.
- •50. Добро і зло як категорії етики.
- •51.Любов як шлях творення особистості.
- •52.Етичні погляди г.С.Сковороди.
- •53.Поняття свободи совісті:історія його формування та розвитку. Дружба як категорія етики.Її зміст і цінність.
- •54. Мораль і насильство як проблема сучасної етики.
- •55. Свобода та необхідність як проблема етики.
- •56. Особливості основних напрямів ісламу.
- •57. Мораль як предмет етики.
- •58. Розкрити зміст понять етос, мораль і моральність.
4. Богословсько-теологічний підхід до визначення природи релігії.
Теологія (богослов'я) виникає із спроби пояснити, зробити доступними для віруючих загальні положення певної релігії, образи, втілені у священних книгах, постанови соборів, догматичні формули. , До неї входять розділи: догматика (системний виклад положень, які вважають істинними), моральне богослов'я, екзегетика (тлумачення біблійних текстів), літургія (теорія богослужіння), каноніка (теорія церковного права) тощо. Теологія безпосередньо пов'язана з конкретним віросповіданням, вивчає релігію та різні форми релігійного життя з погляду їх практичного використання. Релігієзнавство намагається порівняти різні релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів в історичному розвитку.
Богословсько-теологічний підхід до релігії — це погляд на неї зсередини, з позиції самої Релігії. Основою його є релігійна віра. Збагнути релігію, вважають теологи, може тільки релігійна людина, їй властивий особливий вид духовного пізнання — релігійний досвід — переживання, пов'язані з відчуттям присутності у житті Вищого начала. Реалізується він на основі визнання абсолютності релігійного віровчення. Головне в богсословсько-теологічному підході — обґрунтування та захист релігійного віровчення, доказ вічної цінності релігії для кожної конкретної людини і людства.
Богословсько-теологічному підходові до релігії (погляд "зсередини") протистоїть філософський метод розуміння релігії (погляд "ззовні").
5. Релігія, як форма суспільної свідомості, її елементи та структура. Функції релігії та її роль у суспільстві.
Релігійна свідомість є однією з найстарших форм суспільної свідомості, і тому очевидна підпорядкованість її конкретним суспільно-історичним умовам.
Релігійна свідомість була ведучою формою суспільної свідомості протягом більш, ніж двох тисячоріч, аж до епохи Просвітництва. З розвитком науки, філософії, правосвідомості, моралі, релігії значно уступає свої позиції. Виникає атеїзм як вчення, що спростовує релігійні погляди. Але наукове спростування релігійних поглядів не може цілком вирішити проблеми релігії. Релігійна свідомість відповідала об'єктивним потребам людського духу. Ці духовні потреби повинні бути задоволені. Прагнення відкинути релігію повинне було супроводжуватися створенням такої системи загальнолюдських цінностей, що могла б замінити людині відповідні духовні, релігійні потреби.
Релігія виражала не тільки страх людини перед грізними і незрозумілими силами, що панують у повсякденному житті. У ній відбилися спроби впливати на ці сили. У релігійних обрядах, заклинаннях, жертвоприносинах люди намагалися служити надприродним силам і до деякої міри керувати ними. Крім того, за допомогою релігії закріплювалися норми поводження людини. Релігія служила засобом досягнення соціальної стабільності.
Релігія не випадкове явище в культурі людства, а закономірно виникла, історично і соціально обумовлена форма усвідомлення людством навколишнього світу і самого себе.
Релігія є відображенням (хоча і фантастично) навколишньої дійсності, тому вона розвивається і змінюється одночасно зі зміною самого життя.
У язичницьких релігіях реальні земні проблеми були зв'язані зі світом природи, що придушує людини, із проблемами його хвороби і смерті. У той же час і в язичництві, і пізніше в християнстві поступово на перше місце висуваються духовні проблеми, та ж, як питання про сутність самої людини, про його чи смертність безсмерті, про співвідношення добра і зла, про совість і справедливість. Таким чином, релігійна свідомість формувалася як свідомість про справедливе життя. І релігійні проблеми дуже тісно перепліталися з моральними проблемами.
Немає жодного народу, що не знав би релігію, і, виходить, поява і розвиток релігійної свідомості, незалежно від конкретного значеннєвого змісту, зв'язано з духовними потребами людини.
Форми релігії різноманітні. Але різні світові релігії: християнство, іслам, буддизм при всім їхньому зовнішнім розходженні мають багато загальних рис. Ця подібність порозумівається насамперед єдністю людства, подібністю процесів соціального розвитку, загальними для людей законами психології.
У сучасній філософії розрізняють три ступіні в історії релігії: 1) релігія, що спирається на своє божество в природних силах (бог Сонця, бог Землі і т.п.); 2) релігія, що визнає всемогутнього "Бога-пана", що вимагає покори йому. Це може бути вчення про персоніфікованого Бога (монотеїзм). Це іслам і іудейська релігія, а в широкому змісті і християнство (трійця). Сюди ж відноситься і релігія як проста мораль без Бога; 3) релігія спокути, що виникає з почуття гріховності. Ця релігія зв'язана з вірою в милосердя Бога, що звільняє від гріха.
Релігійна свідомість як елемент у структурі релігії взаємозалежно з іншими її елементами: релігійною діяльністю, відносинами й організаціями.
Як форма суспільної свідомості релігійна свідомість знаходиться у взаємодії з іншими його формам, і насамперед такими, як моральна свідомість, естетична, правова й ін. Релігійна свідомість специфічна. Їй властива насамперед віра, емоційність, символістика, почуттєва наочність, з'єднання реального змісту з ілюзіями, діалогічність (діалог з Богом), знання релігійної лексики, уява, фантазія.
Філософський підхід до релігії вимагає виділення в релігійній свідомості двох рівнів: повсякденного і теоретичного (концептуального).
Повсякденна релігійна свідомість є безпосереднім відображенням буття людей. Воно виступає у виді представлень, ілюзій, почуттів, настроїв, звичок, традицій. Його не можна назвати цільним і систематизованої. На цьому рівні релігія зв'язана з індивідом і виступає в особистій формі. Тут переважно виступають традиційні способи передачі почуттів, ілюзій, представлень.
Концептуальний рівень релігійної свідомості - це систематизована сукупність понять, принципів, суджень, аргументів, у яку включене вчення про Бога, природу, суспільство, людині. Це віровчення, теологія, богослов'я, підготовлене й обґрунтоване фахівцями.
У цей уровень свідомості входять релігійно-етичні, релігійно-естетичні, релігійно-правові, релігійно-економічні, релігійно-політичні концепції, засновані на принципах релігійного світогляду. І, нарешті, до концептуального рівня релігійної свідомості приєднується релігійна філософія, що знаходиться на стику філософії і теології (неотомізм, персоналізм і ін.). Філософський підхід до релігії означає встановлення її зв'язку з ідеалізмом. Ідеалізм є теоретичною основою сучасної релігії, у той же час слід зазначити, що якщо ідеалізм має визначену систему категорій і логічність суджень, то у відмінності від ідеалізму релігія в цілому виступає як світогляд, засноване на вірі і почуттях, і тому відносно легко засвоюється і приймається свідомістю визначеної частини людей.
Об'єднуючим початком у релігійній теоретичній свідомості є віровчення, теологія, що включає у свій склад ряд дисциплін, що представляють різні сторони богослов'я. Релігія має досить велику відносну самостійність, і це додає їй значну стійкість.
Сучасний розвиток науки і техніки вступає в серйозне протиріччя з догмами релігії.
Суспільству і державі потрібні утворені громадяни, що представляють собі наукову картину світу. І в той же час зберігається релігія, що виконує роль власника свідомості людей у необхідних моральних рамках. Релігія в значній мірі визначає поводження віруючих.
Сучасна наука спростовує основні догми релігії. Але релігія гнучко і швидко пристосовується до дійсності, що змінюється. Причиною збереження релігійності свідомості є і стійкість традицій, що складалися століттями і міцно ввійшли в побут людей. Велику роль грають церковні обряди, зв'язані з великими подіями в житті людини (народження, весілля, похорон).
Збереження релігійної свідомості пов'язано з естетичною привабливістю обрядової культури, з емоційною насиченістю релігійних почуттів, з почуттям віри в добро і справедливість.
Своєрідним акумулятором релігійних поглядів завжди виступало і виступає зараз мистецтво. Релігійні організації завжди намагалися поставити собі на службу різні види мистецтва: архітектуру, живопис, скульптуру, музику, поезію, театр. Усе це покликано підсилити вплив релігії, зміцнити віру. У більшості випадків пануюча релігія виступає в союзі з державою, з політичною владою.
Збереженню і впливу релігії, що розширюється, сприяє активна діяльність церковних організацій і сект, що прагнуть знайти шляху до сердець і розуму людей. У цих випадках використовуються усе більш гнучкі і витончені методи.
Релігія - явище конкретно-історичне. Вона може зникнути лише тоді, коли не буде потреби в ній, коли будуть знищені суспільні відносини, що породжують віру в надприродні сили і необхідність збереження цієї віри.
Функції релігії — способи, рівень, напрями впливу релігії на соціум, його структурні елементи, особистість. Функції релігії тісно пов'язані із структурою релігії, кожен елемент якої визначає їх специфіку, дають змогу глибше, всебічніше пізнати її особливості, вплив на соціум. Вони виявляють себе явно чи приховано (латентно), постійно чи тільки на певних етапах історії, виражаючи можливості релігії та її роль у суспільстві. Якщо функції релігії окреслюють і характеризують форми, способи, напрями, рівень впливу релігії в суспільстві, то роль релігії є наслідком реалізації релігією своїх функцій. Релігія задовольняє різноманітні потреби людини, але жоден із соціальних феноменів не здатен замінити її. Саме це і визначає особливість її функцій, серед яких виділяються: компенсаційна, терапевтична, втішальна, світоглядна, регулятивна, комунікативна, інтегративна, дезінтегруюча, ідеологічна, політична, правова, культуроформуюча, легітимуюча. Це дає підстави стверджувати, що релігія є поліфункціональ-ним феноменом. Кожна із функцій релігії є відображенням духовних потреб, інтересів індивідів, спільнот.
Компенсаційна функція. Вона є своєрідною реакцією на різноманітні переживання людини, забезпечуючи процес розв'язання в трансцендентному вимірі життєво важливих суперечностей і проблем людського буття. Релігія психологічно компенсує обмеженість, безсилля, залежність людей від об'єктивних умов існування, наповнює змістом сенс їхнього життя, впливає на ціннісні орієнтації, систему ідеалів, цілеспрямування.
Терапевтична, втішальна функції. Вони тісно пов'язані з компенсаційною, оскільки забезпечують зняття психологічної напруги, відчуття невизначеності й тривоги на індивідуальному рівні, збереження внутрішньої рівноваги, душевного спокою, емоційного, соціального оптимізму. Забезпечується вона внаслідок спілкування між віруючими, між віруючими і священнослужителями в процесі культових церемоній тощо.
Світоглядна функція. її особливість полягає у виробленні своєрідної сукупності поглядів, оцінок, норм, установок, які визначають розуміння людиною світу, орієнтують і регулюють її поведінку.
Залежно від способів та аргументів, завдяки яким людина пояснює світ, її світогляд може бути філософським, міфологічним або релігійним. Релігійний світогляд включає в систему «людина — світ» комплекс надприродних істот, зв'язків і відносин, прагне пояснити події, явища земного буття впливом потойбічних, надприродних сил. Відповідно до цього він розглядає і смисл життя, усвідомлення якого додає людині сил у подоланні життєвих проблем, навіть і в сприйнятті смерті. Кожна релігія по-своєму тлумачить цю проблему, але всі визнають те, що земне життя людини є лише фрагментом її буття, яке після смерті продовжується у потойбічному світі
Регулятивна функція. Виявляється ця функція в регулюванні соціальних відносин, вчинків віруючих через систему заборон, табу, санкцій, стосуючись не лише їх поведінки в суспільстві, але й у сім'ї, інтимній сфері. З цієї точки зору релігія є ціннісно-орієнтаційною і нормативною системою. Водночас кожна релігія має свою систему цінностей, які ґрунтуються на особливостях її віровчення. Важливу регулятивну роль відіграє нормативна система релігії, яка виявляється у вимогах, правилах, покликаних забезпечити реалізацію релігійних цінностей. Норми містять у собі обов'язковість, спонукальність. Вони бувають позитивними, зобов'язуючи до дій, або негативними, забороняючи певні вчинки, стосунки. Стосуватися можуть усіх послідовників віровчення, або конкретної групи (мирян, священнослужителів). З огляду на особливості реалізації виділяють культові (визначають порядок культових обрядів, церемоній) та організаційно-функціональні норми (регулюють внутріцерковні, міжцер-ковні, міжконфесійні відносини, визначають структуру релігійних організацій, порядок виборів керівних органів, регламентують їх діяльність, а також стосунки між віруючими і священнослужителями тощо).
Комунікативна функція. Вона спрямована на забезпечення спілкування віруючих з Богом (молитва, інші культові дії) і між собою (під час богослужіння тощо). Релігійна комунікація охоплює різні процеси взаємодії: спілкування, соціалізацію, передавання релігійного досвіду, розвиток зв'язків між окремими віруючими, між віруючими і релігійною громадою, духовенством, між релігійними організаціями різного віросповідання. Вона передбачає передавання, обмін інформацією, її засвоєння, оцінку, що сприяє інтеграції (об'єднанню) чи дезінтеграції (роз'єднанню) релігійних груп.
Інтегративна функція. Реалізація її сприяє забезпеченню стабільності в суспільстві. На думку французького філософа, соціолога Е. Дюркгейма, релігія діє в суспільстві як клей, допомагаючи людям усвідомити свою моральну належність до соціуму, самовизначитися в суспільстві, а внаслідок цього об'єднатися з близькими за поглядами, моральними установками, віруваннями людьми, разом з ними брати участь у культових церемоніях. Це сприяє утвердженню в суспільстві злагоди, солідарності, згуртованості, знижує конфліктність, натомість посилює суспільну рівновагу та гармонію суспільних відносин. Різною мірою інтегративна функція виявляє себе на рівні суспільства, конфесій, а також окремих релігійних громад. Найпомітнішою вона є, коли система релігійних цінностей відповідає фундаментальним потребам суспільства.
Дезінтегруюча функція. Суть її полягає в тому, що, об'єднавшись на основі певного віровчення, культу, групи людей протиставляють себе іншим соціальним утворенням, в основі яких перебувають інші віросповідування. Це може бути джерелом конфлікту між представниками різних віросповідань, конфесій. Часто такі конфлікти свідомо провокуються, оскільки вони сприяють зміцненню релігійних груп, посиленню авторитету їх лідерів.
Існують конфлікти і всередині релігійних об'єднань, наприклад, між консерваторами і реформаторами. Нерідко вони стають передумовою церковних, конфесійних розколів, виникнення сектантських утворень. Часто в основі релігійних конфліктів фігурують політичні, економічні інтереси. Нерідко під релігійними лозунгами розгортаються соціальні конфлікти. Конфлікти, які відігравали дезінтегруючу роль, не обминули жодної із церков, конфесій. Найпомітнішими були розкол у християнстві, що призвів у 1054 р. до розділення його на православ'я і католицизм, реформація в католицизмі (XVI—XVII ст.), рух старообрядництва в Руській православній церкві (XVII ст.), перипетії, пов'язані з утворенням та функціонуванням греко-католицької церкви в Україні та ін.
Ідеологічна функція. Суть її полягає в тому, що релігія як форма суспільної свідомості є надбудовним явищем. Вона не здатна продукувати суспільні відносини, а лише відображати їх — виправдовувати, схвалювати чи осуджувати. Все це відповідно позначається на свідомості мас і на їх участі в суспільно-політичних процесах. Під впливом релігії в суспільстві можуть домінувати конформістські (примиренські) настрої або розгортатися соціально-політичні конфлікти.
Політична, правова функції. Значною мірою вони взаємопов'язані, взаємозалежні з ідеологічною. Історія свідчить, що більшість церков не обминали актуальних суспільних проблем, активно втручалися у їх вирішення. Нерідко церква перебирає на себе управління суспільними, державними справами (теократичні держави), в тому числі й законодавчі та арбітражні повноваження
Культуроформуюча функція. Реалізується вона у впливі релігії на розвиток писемності, книгодрукування, малярства, музики, архітектури, збереження цінностей релігійної культури, нагромадження і трансформацію культурного досвіду. Все це відчутно впливає на формування і розвиток естетичних цінностей, на етичні традиції віруючих, суспільства.
Легітимуюча (лат. legitimus — законний, узаконений) функція. Виявляється вона в узаконенні певних суспільних порядків, державних інститутів, політичних, правових і відносин, норм чи визнанні їх неправомірними.