37. Основні напрями буддизму: хінаяна, махаяна, ламаїзм.

Розвиток буддизму був складним, його положення неодноразово перероблялися і доповнювались відповідно до змін соціально-історичних умов суспільного життя. Зараз буддизм прийнято поділяти на 2 або 3 течії: хінаяну (“мала колісниця”), махаяну (“велика колісниця”), ваджраяну (“діамантова або алмазна колісниця”). Багато хто з буддологів вважає ваджраяну гілкою махаяни. Ці течії не є трьома етапами в розвитку буддизму. Швидше за все вони мали спільні витоки в первісному буддизмі безпосередньо, але потім розвивалися відносно самостійно. Письмово зафіксовані канони хінаяни і перші сутри махаяни з’являються майже одночасно (1ст. до н.е.), а перші відомі тексти ваджраяни у 3 ст. н.е. Ці течії, розробляючи різні аспекти первісного буддизму, не різняться між собою в загальних принципах.

Хінаяна та махаяна склалися як окремі течії у кн. 1 ст. до н.е. - 1 ст. н.е. Вони відрізняються головним чином тим, що хінаяна проповідує вузький шлях порятунку, а махаяна - широкий.

Хінаяна це не самоназва. Так прихильники махаяни позначали ті школи, вчення яких здавалося їм обмеженим. За деякими даними кількість шкіл в хінаяні досягла вісімнадцяти. До цього часу збереглася одна школа - тхеравада. Хінаяна поширена в Південній і Південно-Східній Азії, насамперед у Шрі-Ланці, Бірмі, Таїланді, Лаосі. Згідно хінаяни, досягти нірвани можуть тільки ті, хто присвятив своє життя Богу, тобто - монахи. Хінаяна аскетична. Вона вимагає відмови від усіх земних радощів і задоволень. Віровчення і міфологія хінаяни практично збігаються з ранньобуддистськими. Будда в хінаяні не виступає в божественній ролі. Він – просто людина, що спромоглася максимально реалізоватись, досягти вищого рівня досконалості, наділений усіма можливими чеснотами вчитель, що вказав людям шлях порятунку.

На відміну від хінаяни, махаяна визнає принципову можливість досягти стану Будди всіма істотами, тому що вони споконвічно носять в самих собі сутність Будди. Центральне місце в махаяні належить вченню про бодхісатв - людей, які своїми життєвими вчинками заслужили перехід у нірвану, але свідомо залишились на землі заради допомоги у справі порятунку іншим людям, що прагнуть звільнення від сансари. Це є особливий моральний ідеал махаяни, тому махаяну називають ще бодхісатваяна. В махаяні передбачається, що досягнути нірвани можна без обов’язкової посвяти в ченці. Послідовник махаяни повинен більше піклуватися про порятунок інших, ніж про власне благо й особистий порятунок. Кількість будд в махаяні доведена майже до безмежності. Махаяна виробила свій канон священних книг.

Ламаї́зм - одна з течій махаяністського буддизму. Склався у 12-15 століттях у Тибеті як феодальна ідеологія на базі віровчення і культу буддистської секти Гелугба ("жовтошапочників").

Головними теологічними джерелами ламаїзму є Канджур ("переклад одкровень" будди Шак'ямуні) і Танджур ("переклад тлумачень" буддистських догматів до 10 століття).

В основі теоретичних побудов ламаїзму лежать ідеї йоганчарів, а також містика тантризму.

Для ламаїзму, як і для всього буддизму характерні догми про тотожність буття і страждання, про необхідність спасіння від буття шляхом подолання "вічного переродження".

Головне місце в культі належить шануванню лам і хубілганів (тобто "живих богів", якими вважаються Далай-лама і панчен-лама), що оголошується найважливішим чинником спасіння.

Ламаїзм поширений у Центральній Азії - у Монголії; в автономіях Росії - Бурятії, Тиві, а також у Калмикії; в автономіях КНР - Тибеті і Внутрішній Монголії, частково у Непалі та на півночі Індії. Ламаїзм - основна релігія монголомовних народів Центральної Азії - монголів, в тому числі китайської Внутрішньої Монголії, бурятів і калмиків, а також тюркомовних тувинців. У КНР і колишньому СРСР протягом ХХ століття (до 90-х років) прибічників ламаїзму і лам переслідували, а ламаїстські культові споруди дацани руйнували або закривали і перепрофілійовували.