Провідні риси творчості

• звернення до проблем сучасності;

• увага до моральної проблематики;

• дидактизм;

• критичний пафос у поєднанні з утвердженням ідеалу;

• орієнтація на демократичного читача;

• поширення прозових жанрів;

• уміння засобами гротеску, сатири гумору, іронії змалювати іноді прості, а здебільшого дуже складні соціальні конфлікти;

• здатність відтворити історично правдивий, просторово точний пейзаж і колорит;

• існування художньої тріади, притаманної майже всім творам письменника:

1. історична і соціальна правда;

2. символ, зумовлений логікою розвитку та характеру;

3. метафорична емблема, що образно втілювала задум автора.

3. Автобіографічні мотиви романів: «Пригоди Олівера Твіста», «Великі сподівання»

Роман «Пригоди Олівера Твіста» — це перший «роман-виховання» і в той же час авантюрно-пригодницький роман, де головна тема — показ самотністі дитини у несправедливому світі.

Головний герой — безрідний сирота і вихованець робітничого дому, на долю якого випало дуже багато випробувань. Мати його під час пологів померла. Спочатку п'яний лікар та доглядачка залишили на ніч новонароджене дитя у холодній кімнаті, потім на ньому випробували свою «систему» місіс Ман, відома тим, що з кожних 10 її вихованців виживало лише двоє. У робітничому домі діти здичавіли від голоду, були жертвами системи віроломства й облуди. Ласкаве слово чи погляд не зігріли дитинства Олівера, зате палиця парафіяльного сторожа Бамбула часто гуляла на плечах 9-річної дитини, яка виглядала на 6 років. На кожному етапі життя Олівера, до зустрічі з містером Браунлоу, його використовували як засіб наживи. Хлопця обкрадали, змушували працювати, годуючи стравами, що «ними погребував би й собака», змушували чинити злочини чи бути їх співучасником. Зведений брат Монкс (Едуард Ліфорд) ненавидів Олівера і чужими руками штовхає його до в'язниці у гонитві за спадщиною. Зажерливість і жадоба до грошей керували вчинками Монкса та його матері.

Олівер пройшов через поневіряння та приниження, в яких мав зробити вибір між добром і злом, знайти свій шлях у житті. У цьому чутливому й м'якосердному хлопчикові жила могутня сила нескореного духу, яка врятувала його від смерті у робітному домі. Олівер чи не єдиний, хто бунтував, твердо відстоюючи право мати повноцінний обід. Остаточно до свідомого вибору між добром і злом він дійшов у притоні Федіна, звідки пробував втекти. Містер Браунлоу та родина Мейлі допомогли хлопчині: урятували його від злочинців, повернули сироті ім'я та спадщину. Злидні не озлобили Олівера. Він пробачив братові всі його підступні дії і щедро поділився спадщиною. Він переповнений почуттями щирої вдячності до своїх рятівників. В цілому, можна сказати, що образ Олівера не лише сентиментальний, а й ідеалізований: світ зла не заплямував чистоту його душі.

Героєві роману пощастило. На своєму життєвому шляху він зустрів співчутливих людей, які допомогли. Своєю довірливістю вони підтримали в очах дитини впевненість у тому, що, незважаючи на соціальний стан, людина може бути щасливою, повірили у його сили. З вище зазначеного можна зробити висновок, що образ Олівера ідеальний. Його характер не змінився протягом роману: він не потрапив під вплив обставин, навіть перебуваючи серед шахраїв. Таким чином, соціальні конфлікти у романі поступилися місцем ідилічному щасливому завершенню. Щирість, жаль до людей, намір жертвувати собою задля них — це якості, заради яких тільки й варто жити. Вони є або їх немає, незалежно від того, на якій соціальній сходинці перебуває людина. Але без них життя втрачає сенс.

Цікавою і вагомою є авторська думка у фіналі роману про людське щастя: «Без глибокої любові, доброти сердечної та вдячності до того, чий закон — милосердя»

Роман має щасливий кінець, за що авторові докоряли і за життя, а особливо після смерті. Але відповідний фінал — це одна із рис філософії письменника. Він вважав, що література має велике виховне значення, впливає на свідомість, а щасливий фінал стверджує оптимізм, радощі життя, гармонію, дає надію на те, що людина ніколи не буде самотньою.

Відтак, у романі було відображено християнські погляди письменника: він вірив у переможну силу добра. Добро і зло — два композиційні центри у романі. Добро у романі постало піднесено ідеальним, тоді як зло — хиже, маніакальне і не має раціонального пояснення. Добро обов' язково мусить перемогти — ось надія, яка живить уяву письменника.

Тема дитинства у творчості Чарльза Діккенса розкрила гуманістичне спрямування таланту письменника, утвердила добро і справедливість, засудила байдужість суспільства у ставленні до дітей-сиріт. У висвітленні долі дитини-сироти у романі «Пригоди Олівера Твіста» намітилися й провідні ознаки творчого методу митця:

1. Детальна увага до моральної проблематики.

2. Повчальний зміст твору.

3. Уміння засобами сатири та іронії показати складні перипетії долі маленького героя.

4. Гуманізм у ставленні до простої людини.

Діккенс — великий мрійник-романтик і в житті, і у творчості. Він вірив, що за допомогою проповіді добра, правди і краси можна зробити світ кращим. Віра у маленьку людину ще раз переконливо засвідчила великий гуманізм автора.

У романі «Великі сподівання» Діккенс розповів історію життя і краху надій молодої людини — Філіпа Пірріпа, якого в дитинстві прозвали «Піпом». Гроші, забарвлені кров'ю і пов'язані зі злочином, як переконався Піп, не могли принести щастя. Крах надій обґрунтований автором глибоко. Справа не лише в тому, що таємним заступником Піпа став втікач — каторжанин Мегвіч. Причини нещасть і розчарувань героя пов'язані з усім способом життя «квітучої доброї Англії». Письменник висміював офіційний оптимізм.

Життя зіштовхнуло Піпа з несправедливістю та горем. Намагаючись стати «справжнім джентльменом» і проникнути у світ джентльменів, Піп переконався у зв'язку цього світу зі світом злочинців. Товариство джентльменів, серед яких опинився Піп, усі ці Компесони, Драмли, Покети, — злочинне й антигуманне за своєю суттю товариство. Воно калічило людей, ламало їхні долі. Так сталося з Мегвічем. Гроші не принесли щастя Стеллі.

Проблематика роману «Великі сподівання» багато в чому близька роману «Наш спільний друг»: виявлення справжніх цінностей життя, співвіднесених із «цінностями» жаданими — багатством, вельможністю, становищем у суспільстві. Загальний тон роману сумний. Але віру в людей Діккенс зберіг до кінця життя.

Морально-естетичний ідеал Діккенса втілений в образах звичайних людей — сільського коваля Джо Гарджері, Бідді, Герберта Покета. Життя і погляди Джо — це своєрідна життєва програма, яку проповідував Діккенс. Джо вбачає смисл життя у праці, яка приносила йому радість; він був переконаний, що тільки правдою можна досягти свого, а «кривдою ніколи нічого не досягнеш»; він хотів бути самим собою, бути вірним своїм переконанням і мріяв про єднання всіх простих людей: «...воно, мабуть, і краще було б, якби звичайні люди, тобто хто простий і бідний, так би й трималися один одного». Улюблені герої Діккенса знайшли щастя в сімейному затишку та мирній праці. Але чи вірив сам Діккенс у ті роки у можливість такого ідилічного щастя? Глибоким сумом охоплені сторінки «Великих сподівань», тиха печаль визначила тональність заключних сторінок роману.

4. Збірка «Різдвяні оповідання» — розповідь про духовне переродження героїв

До створення цих повістей Діккенс узявся вже зрілим письменником — вони писалися у 40-х роках ХІХ ст., тобто у другому десятилітті його творчої діяльності.

До моменту виходу першої з них («Різдвяна пісня у прозі», 1843), Діккенс користувався популярністю у світі.

Різдвяний цикл включає 5 повістей:

• «Різдвяні пісні у прозі» (1843).

• «Дзвони» (1844).

• «Цвіркун за вогнищем» (1845).

• «Битва життя» (1846).

• «Одержимий» (1848).

Діккенс любив різдвяні свята. Він бачив у них вираження не стільки релігійних почуттів народу, скільки його природної доброти і життєлюбства: «Это радостные дни — дни милосердия, доброты, всепрощения. Это единственные дни во всем календаре, когда люди, словно по молчаливому соглашению, свободно раскрывают друг другу сердца и видят в своих ближних — даже в неимущих и обездоленных — таких же людей, как они сами...»

Письменник сприймав Різдво як свято домашнього вогнища, любив він традиційний ритуал цих свят — веселі ігри і танці після вечері з обов'язковою індичкою і пудингом. Якраз тому звернення до різдвяної тематики виявилося для Діккенса настільки природним і продуктивним. Бо вже у «Посмертних записках Піквікського клубу» була «Весела різдвяна глава».

«Різдвяні повісті» були задумані як свого роду соціальна проповідь. Письменник був обурений жорстокістю і відлюдькуватістю «закону про бідних», прийнятою американським парламентом у 1834 р., і він спершу викликав у письменника бажання прямо у публіцистичній формі виступити на захист дітей бідняків. Але через кілька днів Діккенс відмовився від першопочаткового задуму — він вирішив звернутися до американського народу у формі художньої оповіді.

«Різдвяна пісня у прозі»

(підзаголовок «Святкове оповідання з привидами»)

• Діккенс назвав глави «строфами».

• Реальні побутові картини 1-ї і 5-ї, заключної, глав, як кільцем охопили три центральні глави, наповнені фантастичними образами і видіннями.

• Центральний персонаж — Скрудж

«Дзвони»

(«Повість про Духів церковних годинників»)

• Діккенс наніс удар буржуазній жорстокості і лицемірству.

• Дія твору розгорнулася у Новорічну Ніч.

• Головний герой — Тобі Век

«Цвіркуни за вогнищем»

• Дія твору не мала прямого відношення до різдвяних свят.

• Використання символіки.

• Два протилежні герої: Джон Пірібінчя, який любив свою родину, і фабрикант Теклтон

«Битва життя»

• Присутність автобіографічних мотивів.

• Мова йшла про жертовну сестринську любов

«Одержимий»

• Повернення до типових різдвяних повістей з привидами і пригодами

«<Різдвяна пісня у прозі»

Центральний персонаж Скрудж — це буржуазний монстр, людина без серця, зовсім байдужа до своїх близьких і рідних. І зовнішньо він викликав відразу — його обличчя було вкрите старими зморшками, гачкуватий ніс загострився, навіть голос здавався настільки крижаним, що заморожував все навколо.

Дія твору відбувалася напередодні Святого вечора. Скрудж неохоче відпустив свого службовця на Святковий день, грубо відмовив племіннику прийти на обід, порадив двом джентльменам, які завітали до нього за пожертвуваннями для бідних, побудувати побільше в'язниць і робітничих будинків, а потім вирушив додому.

Скрудж вклався спати у холодну постіль, вночі його переслідували тривожні сновидіння — нудні сторінки минулого, теперішнього й майбутнього життя, яке завершилося на кладовищі, біля порослої травою могили. Ця ніч була сповнена моральних потрясінь для Скруджа. Його відвідали три духи. Перший з них повернув його у минуле. Він знову побачив себе жалюгідним, нещасним хлопчиськом. Другий дух поніс його в кімнату свого клерка Боба і він чув, як Боб і вся його рідня, піднімаючи келихи, пили за здоров'я Скруджа. І таку любов він несподівано відчув до всіх тих, хто зібрався за столом, і жалість до маленького Тіма, котрий, судячи з його нездоров'я, не дожив би до наступного Святого вечора, що на очі набігали сльози.

Та дух поніс його, і ось він уже в кімнаті свого племінника й знову почує, як п'ють за його здоров'я. Опинившись знову у ліжку, розплющивши очі, побачив третього духа.

Цей дух мовчки ніс його в майбутнє. Він пролітав над Лондоном, вітер доніс до нього окремі фрази, уривки речень: хтось помер, людина, не варта ні найменшого жалю. Всім було цікаво, хто ж успадкував незліченні багатства покійного.

І довго Скрудж допитувався у Духа, чи міг би він змінити своє майбутнє, якби став іншою людиною, зовсім не схожою на ту, якою він, на сором, був. Але привид уперто мовчав. А потім, раптом зіщулившись, обернувся на різьблене бильце ліжка. Так, це був лише сон.

Та Скрудж прокинувся, і сталося диво. Він став зовсім іншою людиною — доброю, благородною, з відкритим для всіх серцем.

У цьому творі викрито згубний вплив на низку законів буржуазного накопичення, безпосереднім наслідком чого, на думку Діккенса, був нестримний егоїзм.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть і дайте загальну характеристику англійської літератури доби реалізму.

2. Яку складну еволюцію пройшов Ч. Діккенс упродовж свого творчого життя?

3. Чому Ч. Діккенс у свої твори вводив сцени животіння і страждання бідняків, які опинилися на дні суспільного життя?

4. У яких романах письменника є відчутними автобіографічні мотиви? Охарактеризуйте один із таких романів.

ЛЕКЦІЯ 17

ХУДОЖНІЙ СВІТ ВІЛЬЯМА ТЕККЕРЕЯ

1. Життєвий шлях письменника.

2. Етапи творчості В.Теккерея. Майстерність Теккерея-ро- маніста.

3. «Ярмарок суєти» — «<роман без героя». 1. Життєвий шлях письменника

«Романіст знає все» — стверджував Теккерей на сторінках роману «Ярмарок суєти». І справді, у своїх творах він зумів показати занадто багато не лише про свою епоху і сучасне йому суспільство, а й про життя, моральну природу людини, про рух часу. Соціальний викривач, сатирик і філософ злилися в ньому в єдине. У.Теккерей стояв в одному ряду із Ч.Діккенсом, але його популярність значно поступається славі сучасника.

УІЛЬЯМ МЕЙКЛІС ТЕККЕРЕЙ (1811—1863) народився 18 липня 1811 р. в Індії в м. Калькутта в сім'ї чиновника англійської колоніальної служби, людини респектабельної і заможної. Тут пройшли ранні дитячі роки майбутнього письменника. Коли хлопець був ще малим, батько його помер. У листопаді 1817 р. мати вдруге вийшла заміж, і хлопець був відправлений до бабусі в Англію навчатися. Доки мати Уільяма насолоджувалася в Індії сімейним затишком, його вихованням займався дідусь.

Спадок батька дозволив хлопцеві вчитися у привілейованій школі Чартерхауза, яка відрізнялася частотою застосування різок і ненавистю до вихованців. Уільяма рятували книжки і малювання. Уміння малювати додало йому популярності; він малював карикатури на вчителів, копіював ілюстрації до популярних готичних романів і творів В.Скотта. Малюнки Теккерея з'являлися на сторінках шкільних і студентських журналів, а в наступні роки він сам ілюстрував більшість своїх творів.

Наступним етапом в освіті став Трініті — коледж у Кембриджі, навчання в якому мало задовольняло запити молодого Теккерея, який захоплювався живописом і літературою. Вивчення математики не давалося юнакові: 2 семестри він займався фехтуванням, ретельно слідкував за своїм зовнішнім виглядом, прагнучи одягатися за останньою модою. Крім того, витрачав багато грошей на гру в карти, тому не дивно, що на екзаменах Теккерей провалився. Він переконав матір, що з математикою краще порвати, і в липні 1830 р. відправився в Європу.

Будучи студентом, він працював у неофіційній студентській друкарні. Перші вірші Теккерея і пародійна поема з приводу конкурсу на кращу поему були надруковані у студентському журналі «Сноб». Письменника поєднувала міцна і ніжна дружба з матір'ю. Листування з нею свідчило про широкий кругозір Теккерея, його захоплення поезією П.Б.Шеллі, про якого він збирався написати трактат. У подальшому саме їй він розповідав про свої таємниці серця, ділився творчими планами і намірами.

Деякий час Теккерей займався живописом у Франції; подорожував Італією та Німеччиною. Він вивчав німецьку мову, залицявся до гарненьких мешканок Веймара, продовжував робити замальовки і навіть отримав запрошення від Гете зустрітися, якому сподобалися малюнки майбутнього письменника.

Тільки через рік матері вдалося повернути сина в Англію. На цей раз було погоджено, що юнак займатиметься вивченням права в адвокатській конторі. Там крізь пальці дивилися на нового учня, який весь вільний час присвячував театру, обідам з друзями. Коли йому виповнився 21 рік, він вступив у права спадкоємця, але 200 тисяч фунтів, які лежали в банку на його ім'я, не принесли змін на краще: гра, як і раніше, залишалася його пристрастю.

Пошуки засобів до існування спонукали його займатися журналістською діяльністю разом зі своїм вітчимом, людиною порядною, якого письменник поважав і любив як рідного батька. Однак тепер журналістські заняття стали для нього не лише задоволенням, а й необхідністю. Скоро він став власником журналу «National standard» у Лондоні і паризьким кореспондентом. Журнал не мав популярності й успіху, тому Уільям вирішив оселитися в Парижі у бабусі. Він почав відвідувати майстерню, де давали уроки живопису. Але це захоплення протривало лише рік і жити у бабусі виявилося нестерпно. Він винаймав собі житло і почав підробляти незначною літературною і живописною роботою. В особистому житті У. Теккерею також не щастило. У 25 років одружився з Ізабелою Шоу — донькою полковника. Дуже любив свою дружину, яка подарувала йому 3-х чарівних доньок (перша померла дуже рано, друга стала романісткою як і батько). Але дружина мала слабке здоров'я, психічна хвороба прогресувала дуже швидко і жінка невдовзі збожеволіла (пережила чоловіка на 30 років).

В останні десятиліття щастя повернулося обличчям до письменника. Він видавав журнали, писав художні твори, отримував значну матеріальну стабільність. До нього прийшла світова слава неперевершеного майстра слова. У розквіті своєї слави на 52 році життя (як і У.Шекспір) письменник помер.