3. Образ сильної і незалежної жінки в дилогії «Консуело», «Графиня Рудольштадт»

У 40-х роках письменниця створила свої кращі твори — дилогію «Консуело» (1842—1843), «Графиня Рудольштад» (1843—1844). Вони писалися у той час, коли Жорж Санд перестала протиставляти людей думки і людей дії, заперечила велич незрозумілих страждань. Але натомість вона поглибила психологізм у своїх романах, закріпила суспільно-політичні погляди. Дві частини пов'язані між собою не лише фабулою — історією кохання Консуело і графа Альберта, а й динамічною дією, змінами середовища і обставин, мужнім духом пригод. Усі події розгорнулися в Німеччині в середині ХУІІІ ст. У центрі двох частин постала простолюдинка Консуело з високими моральними рисами, мужня, сильна і незалежна жінка.

Дуже популярним був і залишається роман «Консуело». Основна мета письменниці — показ соціального обличчя мистецтва, у даному випадку музики. Тому не випадково героїнею роману стала співачка, актриса Консуело. Це новий тип жінки у творчості Жорж Санд, що проявилося у її ставленні до шлюбу і праці. Класична тріада «церква, кухня, діти» жодним чином її не стосувалося, вона не мала наміру ставати берегинею домашнього вогнища і таким чином реалізовувати свій природний жіночий потенціал. Консуело реалізувала себе поза тісними межами класичної тріади і досягла високої мети у своєму мистецтві: служити народу, збуджувати у них високі почуття. «Все ее существо было до крайности возбуждено; ей казалось, что вот-вот что-то порвется в ней, как чересчур туго натянутая струна. И это лихорадочное возбуждение уносило ее в волшебный мир: она играла точно во сне и удивлялась сама, что находит в себе силы действовать наяву».

Тема роману — мистецтво і митець, їхнє місце в суспільстві. Консуело — талановитий самородок, представниця народу, яка увібрала в себе багатство народної музики. «Консуэло запела просто, непринужденно, и под высокими церковными сводами раздался такой чистый, прекрасный голос, какой не звучал еще в этих стенах». її образ символічний: вона — «живе втілення музики».

Молода дівчина наділена великим даром співу. Вірність мистецтву вона зберегла, проходячи випробування і довгі поневіряння Італією, Німеччиною, Чехією. Героїня самовіддана у своєму служінні мистецтву, її не вабили ні слава, ні гроші, ні коштовності, ні аплодисменти публіки. «А пока вы сделали большую ошибку, отказавшись от драгоценностей и титула. Ну, ничего! У вас есть на это причины, в которые я не вхожу, но думаю, что такая уравновешенная особа, как вы, не может поступить легкомысленно».

Торуючи шлях випробувань і труднощів, переборюючи багаточисельні спокуси: відмова стати фавориткою графа Дзустіньяні, Годіца, короля Фрідріха ІІ, дружиною багатого і знатного графа Рудольштадта, Консуело отримала свободу, незалежність, віддала своє мистецтво народу. Вона жертвувала заради мистецтва і своїм першим коханням до Андзолетто.

З музикою пов'язана більшість героїв роману, але носіями справжнього мистецтва стали Консуело, Гайдн, граф Альберт фон Рудольштадт. Дівчина разом з молодим Гайдном співала селянам та ремісникам під час поїздок, і почувалася вона при цьому краще, ніж тоді, коли виступала перед вишуканою публікою.

Так, у романі «Консуело» жінка постала у несподіваному й новому для світової літератури ракурсі: людини, свідомої власного покликання. Центральним образом Жорж Санд показала, що жінка повинна бути в суспільстві в усьому рівна з чоловіком, повинна займатися суспільнокорисною діяльністю, і тільки тоді вона буде духовно багатою.

Свій задум письменниця продовжила розвивати у романі «Графиня Рудольш- тадт». Тоді як у першому томі Консуело постала перед нами як творча особистість, геніальна співачка, у другому томі ми майже не чуємо її співу. І це обумовлено не лише зміною атмосфери твору (у такій атмосфері музика затихає), а й наростанням внутрішньої драми героїні.

У другій частині дилогії авторка розширила межі відтворення подій: головна героїня потрапила із світу театральних і аристократичних інтриг у стихію таємниць і містичних легенд. Уже в перших главах роману виведені загадкові персонажі — відомі маги-авантюристи ХУІІІ ст. Каліостро і Сен-Жермен, привид королівського замку. Консуело весь час знаходилася під чиїмось наглядом: то при дворі пруссько- го короля, то в замку Шпандау, то в «райському» будинку серед володінь анонімного герцога, де за нею спостерігало око Невидимих.

У другій частині книги головна героїня сама вступила до могутнього ордену Невидимих, який графиня Ванда (мати графа Альберта) порівнюєвала з родиною. А тому центральна тема роману — місце жінки в сім'ї, перевага родинних зв'язків над соціальними. Невидимі — це таємне братство, наполовину політичного, наполовину релігійного характеру, яке свої обряди і настанови запозичило у суспільстві масонів.

В епілозі роману перед читачами постала зріла Консуело, яка втратила після хвороби свій дивний голос, залишилась без друзів і положення в суспільстві, пережила розпад ордену Невидимих. Разом зі своїм коханим Альбертом і дітьми, народженими від нього, вона повернулася до мандрівного життя циган. У фіналі письменниці розкрила мужній тип жінки: сильну духом мати сімейства — уже зовсім не геній.

В епілозі двічі згадані «могутні плечі», на які вона героїня посадила в дорозі дітей. Ця символічна деталь підвела до висновку, що емансипація, яку наполегливо відстоювала Жорж Санд, у результаті перетворилася на «право» жінки носити більше ноші і проблем на своїх плечах, ніж чоловік.

Письменницю-феміністку завжди цікавило питання, як впливає суспільство на душу людини. Вона дійшла висновку, що загальна дійсність позбавлена високих духовних ідеалів, тому це спричинює існування насильства, експлуатації, лицемірства, знецінення культури. Тому вважала за свій обов' язок як учителя і пророка показати шлях до відновлення втрачених цінностей.

Виправлення суспільства, на думку авторки, мало розпочатися з кожної окремої особистості у боротьбі за пробудження високих людських почуттів. Саме тому головні героїні романів поставали у постійній сутичці з протиприродними обставинами, які заважали по-справжньому вільно жити, мислити, любити. Письменниця плекала надію, що згодом прийде час остаточної перемоги над світом соціального абсурду.

Певна річ, у творчості Жорж Санд можна виділити ще чимало яскравих і самобутніх жіночих образів. Вона з великою майстерністю розкрила внутрішній світ своїх героїнь, описала і проаналізувала їхні вчинки, намагалася обґрунтувати причини трагічної долі жінок. Тому критики часто називали письменницю «психологом жіночої душі». Видатна діячка літератури вважала, що найбільше жіноче щастя — не в абсурдному, суспільному, емансипованому, а в сім' ї, у коханні до близьких, дорогих серцю людей.

Питання для самоконтролю

1. Які витоки феміністичної теорії Жорж Санд?

2. Чому Аврора Дюпен обрала собі чоловічий псевдонім?

3. Який новий жанр у французькій літературі ХІХ ст. розробила письменниця. Його сутність.

4. Чому Жорж Санд називала себе «Спартаком серед рабинь»? Як це відобразилося у її творчості?

5. Розкрийте образ сильної і незалежної жінки на прикладі романів письменниці.

ЛЕКЦІЯ 7

АМЕРИКАНСЬКИЙ РОМАНТИЗМ. В. ІРВІНГ. Ф. КУПЕР. Н. ГОТОРН

1. Загальна характеристика американського романтизму.

2. Життєвий шлях В.Ірвінга. Новелістика американського письменника.

3. Ф. Купер — майстер пригодницького роману.

4. Міф і художня творчість Н.Готорна. Проблеми духовності й моралі у романі «Червона літера».

1. Загальна характеристика американського романтизму

Формування американської культури, зокрема літератури, відбувалося паралельно з бурхливим соціально-економічним розвитком Сполучених Штатів як незалежної держави. Молода країна невпинно формувала власну економіку, торгівлю, промисловість, фінанси, розбудовувала нові міста.

Створення національної культури, гідної молодої держави, було проголошене невідкладним завданням. І саме в цей час провідним напрямом у літературі Англії, Франції, Німеччини став романтизм; американські художники саме в ньому знайшли співзвучність своїм ідейно-художнім шуканням, продовжуючи розвивати у своєрідних національних умовах традиції європейських майстрів, зокрема В. Скотта і Е. Гофмана.

Значну роль у становленні філософських засад романтизму США відіграли твори французьких просвітителів, ідеї Французької революції. У творчості американських письменників досить часто відбувався певний синтез просвітительських ідей і нових романтичних форм.

За часовими проміжками американський романтизм розвивався трохи пізніше від західноєвропейського і займав передові позиції з кінця 10-х років до початку 60-х рр. ХІХ ст. Точкою відліку стала поява книжки романтичних новел В.Ірвінга (1819 р.), а криза американського романтизму характерна для переломного періоду в історії США — роки громадянської війни між Півднем і Північчю. Остаточна перемога капіталістичної Півночі над сільськогосподарським рабовласницьким Півднем співпала з тотальним поширенням у літературі реалістичного напряму. Однак це не означало, що романтизм цілком зник з творів американських авторів. Він ввійшов — як окремі структури, характери, елементи — у творчість багатьох пись- менників-реалістів. Складним поєднанням романтизму і реалізму стала творчість У. Уїтмена. Романтичні мотиви органічно вплетені у творчість М. Твена, Д. Лондона та інших письменників США кінця ХІХ — початку ХХ ст.

У становленні та розвитку американського романтизму виділено три періоди.

1. Ранній американський романтизм (1819—1830-ті рр.), до якого критики та науковці віднесли творчість В. Ірвінга, Ф. Купера, Д. Кеннеді та ін. Безпосереднім попередником цього періоду був передромантизм, який розвивався ще у рамках просвітницької літератури. Творчість письменників раннього етапу носила оптимістичний характер, пов'язаний з героїчним часом Війни за незалежність.

2. Зрілий американський романтизм (1840—1850-ті рр.) — це творчість Н.Готорна, Е.По, Г.Мелвілла та ін. Більшість письменників цього періоду пережила глибоке незадоволення ходом розвитку країни, тому в їхніх творах переважали драматичні, навіть трагічні тони, відчуття недовершеності світу і людини, настрої туги, усвідомлення трагізму людського буття. З'явився новий герой — людина з роздвоєною психікою, яка несла у своїй душі штамп приреченості. На цьому етапі американський романтизм набув філософської спрямованості. У твори письменників стала проникати романтична символіка і повчальна алегоричність, значну роль почали відігравати надприродні сили, посилилися містичні мотиви.

3. Пізній американський романтизм (60-ті рр. ХІХ ст.). Це період кризових явищ. На даному етапі працювали ті письменники попереднього етапу, які продовжували свій творчий шлях у літературі. Відбулося різке розмежування романтичної літератури на:

—літературу аболіціонізму, яка в рамках романтичної естетики протестувала проти рабства з естетичних та загально-гуманістичних позицій.

—літературу Сходу, яка романтизувала й ідеалізувала «східне лицарство», постала на захист історично приреченого руху та реакційного укладу життя.

Історія, зокрема історія культури, поставила перед американським романтизмом кілька складних і відповідальних завдань:

• Створити оригінальну національну літературу, яка б не була повторенням чи наслідуванням того, що вже зробили романтики Європи.

Через усю творчість американських письменників пройшло ствердження національної самобутності та незалежності, пошуки національної самосвідомості й національного характеру;

Головне, що приваблювало у творах — історія і сьогодення, природа і звичаї, колізії і процеси, людські типи і характери.

• Створити образ своєї країни, розповісти про її історичний шлях, її становлення і здобутки.

Письменники-романтики у своїх книжках із захопленням подорожували разом із героями і читачами морськими просторами, лісами, ріками. Незаймана цивілізацією природа поставала одразу ж за порогом дому. Природа маловідомого континенту чи екзотичних островів часто ставала одним із персонажів.

Історичні твори про недавню минувшину мали на меті зміцнити почуття прив'язаності до своєї землі, гордості за неї. З іншого боку, в цих творах історія часто було лише проекцією проблем і конфліктів сьогодення.

• Об'єднати творчі сили різних регіонів у єдину культурну спільноту — національне красне письменство. Основні літературні регіони:

• Нова Англія (північно-східні штати) — Н. Готорн, Емерсон, Торо та ін.

• Середні штати — В.Ірвінг, Ф.Купер, Г.Мелвілл та ін.

• Схід — Д.Кеннеді, У.Сіммс, Е.По.

Враховуючи ідейно-естетичну спрямованість творчості письменників, літературознавці виділили наступні основні течії в американському романтизмі:

• соціально-критична (В.Ірвінг, Ф.Купер, Е.По, Н.Готорн, Г.Мелвілл);

• філософська (Емерсон, Торо);

• аболіціоністська (Г.Бічер-Стоу, Брайент);

• «плантаторська традиція» (У.Сіммс).

В романтичній літературі США також склалася певна система жанрів. Найбільшого поширення набули прозові твори:

• подорожі у формі повістей, розповідей, нарисів;

• романтичний роман;

• автобіографії, бесіди, проповіді, лекції, есе, дискусії;

—жанр «короткого оповідання» — оповідання фантастичне, детективне, філософське, психологічне, алегоричне;

• епічна поема.