1. Життєвий шлях Вальтера Скотта

ВАЛЬТЕР СКОТТ (1771—1832) — один із англійських письменників-романістів, який разом з Байроном справив величезний вплив на розвиток світової літератури, зокрема на розвиток жанру історичного роману.

Народився в Шотландії, в Едінбурзі, 15 серпня 1771 р. в сім'ї заможного юриста. Як сам він писав у автобіографії, «народився не у блиску, але і не в ницості. Відповідно до умовностей моєї країни, моє походження визнали шляхетним, бо як з батьківської, так і з материнської сторони, я був пов 'язаний родинними вузами, хоч і досить далекими, зі старовинними сім'ями». Був дев'ятою дитиною в сім'ї, яка мала дванадцятеро дітей. У січні 1772 р. Скотт захворів на дитячий параліч, втратив рухливість правої ноги, назавжди залишившись кульгавим. Дитячі роки Вальтера пройшли не лише в Едінбурзі, а й на селі у діда. Саме серед лук, гір і лісів хлопець душею долучився до природи Шотландії, познайомився з її легендами, історичними переказами, народними піснями, які чув від родичів і знайомих. Там він зустрів праобрази своїх майбутніх літературних героїв, почув розповіді про події боротьби шотландців за власну незалежність.

В. Скотта рано навчили читати, долучили до популярної на той час художньої і повчально-моралізаторської літератури. Найбільше він полюбив поезію. У нього була дивовижна пам'ять, що пізніше знадобилося йому у письменницькій діяльності.

У школі йому пощастило на гарних учителів. Легко володів мовами, читав європейськими і латинню. Але не дуже добре запам'ятовував імена, дати та інші історичні формальності. Щоб подолати цей недолік власної пам'яті, вивчав історію як ланцюг виразних, захоплюючих сцен та епізодів.

Важливим для юного В.Скотта став 1792 рік: він витримав іспит на звання адвоката в Едінбурзькому університеті, по закінченні якого займався адвокатурою, оволодіваючи фахом на практиці під керівництвом батька.

З раннього дитинства В. Скотт багато подорожував рідним краєм — гірською Шотландією, відвідував місця її «старовинної слави». Він не лише милувався краєвидами Прикордонного краю (тієї частини Шотландії, де найчастіше відбувалися події його романів), а й захоплено збирав пам'ятки історії та фольклорні твори.

Юнак дуже рано увійшов у гурток літераторів Едінбурга. Зустріч з великим шотландським поетом Р.Бернсом у будинку проф. Фергюсона (1786 р.) справила величезний вплив на нього. Поезія Бернса була супутницею всього життя Скотта. Він ішов шляхом свого попередника, прославивши багатство людей праці і виражаючи презирство до багатіїв.

Перший поет, удостоєний за свою творчість дворянського звання, сер В.Скотт був дуже популярним у Європі. Пірсон описував: «Как-то осенью 1791 г. паства расходилась из церкви Серых Братьев. Пошел дождь, и Скотт под своим зонтом проводил до дома незнакомую девушку, которая жила недалеко от площади Георга. На ней была зеленая накидка, а когда она отбросила капюшон, его поразила ее красота. Он провожал ее несколько воскресений кряду в любую погоду и наконец узнал, что ее зовут Вильяминой Белшес. Это не помешало ему влюбиться, и большую часть времени, выделенную на занятия правом, он проводил у окна, высматривая, не мелькнет ли она на улице.» Вільяміні на той час було 15 років. Красива і розумна дівчина отримала гарне виховання. ЇЇ батько — адвокат, людина заможна, мати — графського походження.

Протягом п' яти років закоханий В. Скотт залицявся до Вільяміни. Тільки влітку 1795 р. він вирішив освідчитися дівчині про свої почуття у листах. Юнак був упевнений у взаємності. Але невдовзі вона вийшла заміж за іншого — заможного банкіра Вільяма Форбса. Відбулася розмова між молодими людьми, під час якої Скотт сказав, що одружиться раніше, ніж та вийде заміж. Але одружився лише через рік. 24 грудня 1796 року він повінчався з Маргарет Карпентер, у 1801 р. у них народився син, а у 1803 р. — донька. В особистому житті майбутній письменник був зразковим сім' янином, гарним і добрим батьком.

Як не дивно, але В. Скотт не поривав зв'язків з подружжям Форбс. Не один раз чоловік Вільяміни приходив на допомогу митцю у хвилини його скрутного матеріального становища. Він підтримував Гарні стосунки із Форбсом і після смерті Віль- яміни (1810).

З 1800 року розпочалася серйозна літературна діяльність В.Скотта. Він виступив як перекладач, журналіст, збирач фольклору, автор романтичних поем та балад. Протягом понад 30-літньої літературної діяльності письменник створив 28 романів, 9 поем, безліч повістей, літературно-критичних статей, історичних праць. Молодий поет став відомим у своїй країні, коли у 1802 р. опублікував 2 томи «Пісень шотландського кордону» (3-й том побачив світ у 1803 р.).

Згодом стали з'являтися поетичні твори В. Скотта, написані ним самим, — драматична поема у 6-ти піснях «Пісня останнього менестреля» (1805 р.), в якій об'єдналися фольклорні та історичні мотиви. Поема мала грандіозний успіх у читачів. Вийшла вона великим, як на той час, тиражем. Така гучна слава окрилила молодого митця, і він написав нові поеми: «Марміон» (1808 р.), «Діва Озера» (1810 р.) та ін. У цей самий час підготував до друку і видав середньовічний рицарський роман «Сер Трістан»; працював над есе про старожитності. Всі ці різноманітні літературні заняття поєднувалися з працею адвоката в едінбурзькому суді, а потім — шерифа округу Селкерк (з 1799 р.), де місцеві жителі його дуже шанували і любили за доброту і справедливість. Займався він іще сільським господарством та видавничими справами, служив у кінноті — енергії вистачало на все. Однак остаточно зрозумів, що саме література була його покликанням.

У 42 роки письменник уперше віддав на суд читачів свої історичні романи. Влітку 1814 р. вийшов у світ перший роман В. Скотта «Уеверлі, або 60 років тому». Ім'я автора на ньому не зазначалося, як і в усіх наступних романах, аж до зібрання творів 1829 р., в передмові до якого В.Скотт пояснив, що змусило його так довго переховуватися від читача. Спочатку була боязнь невдачі, небажання ризикувати високою літературною репутацією, набутою ще в ролі поета. Далі автору сподобалася гра з публікою, заворожувала таємниця, яку письменник любив не лише в літературі, а й у житті. Лише найвужче коло його друзів знало точно те, про що сперечалася і здогадувалась уся Європаю, і хто ж істинний автор романів, які мали величезний успіх і друкувалися анонімно чи під псевдонімом — «автор Уеверлі».

Безпосередньою причиною для Скотта поміняти рід літературних занять, перейти із поезії в прозу, була порівняна невдача його поем, які з'явилися після «Паломництва Чайльд-Гарольда». На англійському Парнасі перше місце тепер належало Байрону. В. Скотт визнав талант молодого поета, а сам відчував, що тяжів до прози.

Після виходу у світ 1-го роману «Уеверлі» він став всесвітньо відомим письменником. За цим твором було написано ще 25 романів, декілька збірок оповідань, п'єс, поем, 2-томник «Історія Шотландії», багатотомне «Життя Наполеона Бонапарта» та ін. твори, видані прозаїком упродовж 18 років (з 1814 по 1831 рр.).

Зазнавши наприкінці 20-х років фінансового краху, В.Скотт, завдяки своїй феноменальній працездатності, за кілька років заробив стільки, що майже повністю розрахувався з боргами. Протягом 1830—1831 Він тричі зазнав апоплексичного удару.

Помер письменник від інфаркту в зеніті слави 21 вересня 1832 р.

2. Жанр історичного роману, його ознаки та особливості

Новаторство В. Скотта полягало в тому, що він створив жанр історичного роману, «до нього не існуючий» (за визначенням В.Г. Белінського). В основу світогляду і творчості прозаика ліг величезний політичний, соціальний і моральний досвід народу Шотландії, який протягом 4 століть боровся за свою національну незалежність проти економічно розвиненої Англії.

Історичний роман В. Скотта став не лише продовженням літературних традицій, а невідомим до тього художнім синтезом мистецтва та історичної науки, що відкрило новий етап у розвитку англійської і світової літератури.

Особливості історичного роману В. Скотта

• Поєднання правдивого зображення минулого життя і цікавої динамічної інтриги, рушійними силами якої були великі людські пристрасті — заздрість, ревнощі, мстивість, зажерливість і любов до свого краю, роду, сім'ї та ін.

• Опис, оповідь, діалог — 3 компоненти роману — які у своєрідному співвідношенні поєднані в єдине ціле.

Описи В. Скотта виконували роль не лише експозиції, а й історичного комента- ря до подій і персонажів; розповідна лінія в романах створила історичну перспективу розвитку подій, письменник закликав свого читача до нової ролі — не лише учасника подій, а й сторонньої людини, яка на все дивилася з боку; діалоги відзначилися історизмом, особливостями поетики. Відсторонення автора від розповіді дало можливість персонажу самостійно пересуватися, мислити і говорити.

• У романах В. Скота поєднано романтичні пригоди, високі почуття і ницість окремих героїв, які керувалися у своїх вчинках часто протилежними мотивами.

• Усіх героїв поділено на кілька груп:

—реальні історичні персонажі — не стояли у центрі оповіді;

—люди з народу — брали активну участь у розгортанні сюжету, створили узагальнюючий образ — народ, який включив у себе різні соціальні групи;

— молода людина — з нею пов' язана фабула — не мала надто виразних індивідуальних рис, але відзначилася порядністю, чесністю, сміливістю і здоровим глуздом.

• Виховання героя шляхом важких переживань, страждань, перевірки на мужність у пригодах і подорожах, сповнених випробувань і загроз.

• У романі відчутний тісний зв'язок історичного життя з особистим, історичної події з долею героя; але центральне місце у творі зайняло зображення історії, її руху і розвитку, розуміння письменником історичного процесу.

• Письменник далекий від ілюзій. Введений у розповідь авторський текст підводив читача до правильних суджень про цю епоху.

Скотт не був у числі першовідкривачів історичного колориту, він сам визнавав першість за романом Х.Уолпола «Замок Отранто», в якому найбільше цінував намагання «посредством тщательно продуманного сюжета и заботливо воспроизведенного исторического колорита тех времен вызвать в сознании читателя сходные ассоциации и подготовить его к воспроизведению чудес, к верованиям и чувствам самих персонажей повествования».

Ці слова написані В. Скоттом у 1820 р. у передмові до нового видання роману Х.Уолпола. До цього часу він сам далеко перевершив майстерність свого попередника в умінні створювати ілюзію минулого, і не просто ілюзію, як це було в Уол- пола, а відтворювати справжній колорит епохи.

Англійский письменник також вважав себе багато в чому зобов' язаним Марії Еджворт, чиї романи про Ірландію підказали йому тему і її вирішення на матеріалі його батьківщини — Шотландії.

Таким був особистий досвід прозаїка: характер історичного мислення в літературі, коли він узявся за створення історичного роману.

В.Скотт дійшов до історичного роману, детально обдумавши його естетику, відштовхнувся від добре відомих і популярних у той час готичного і антикварного романів. Готичний роман виховував у читача інтерес до місця дії, а отже, навчив митця співвідносити події з конкретним національним підґрунтям. У готичному романі посилений драматизм сюжету, характер отримав право на самостійність поведінки і роздумів, тому що він теж містив у собі частину драматизму історичного часу. Антикварний роман навчив В.Скотта уважно ставитися до місцевого колориту, реконструювати минуле професійно і без помилок, відтворюючи не лише правдивість матеріального світу епохи, але, головним чином, своєрідність її духовного обличчя.

Своєрідність історичних романів В. Скотта

ПОЄДНАННЯ ІСТОРИЧНИХ ФАКТІВ З ХУДОЖНІМ ВИМИСЛОМ

СЮЖЕТ ^ Широка панорама життя минулих віків. Історія висвітлена

через долі окремих людей.

ГЕРОЇ		Історичні особи і вигадані персонажі. Представники різних соціальних класів. Відсутній поділ на позитивних і негативних героїв.
КОНФЛІКТИ		Історичні:
		• соціальні
		• моральні
		• національні
ІСТОРИЧНИЙ ПІДХІД ^			Відображення реального ходу історичного процесу. Обумовленість подій і характерів соціально-історичними умовами. Історію показано в русі.

АВТОРСЬКА ПОЗИЦІЯ ^ Об'єктивний підхід у зображенні подій. Автор виражає

свої думки через дещо ідеалізованих персонажів.