4. Велика Британія в роки Другої світової війни.

Після ультимативної вимоги вивести німецькі війська з території Польщі Велика Британія оголосила 3 вересня війну Німеччини. Але в самій Великій Британії, як і у Франції, при владі перебували політичні сили, що намагаються за всяку ціну відстрочити втягування своїх країн у широкомасштабні військові дії. «Дивна війна» стала продовженням мюнхенського курсу. Набагато більшу активність британський уряд проявив по відношенню до радянсько-фінської війни. Розроблялися навіть плани вторгнення експедиційного англо-французького корпусу з 150 тис. осіб. Почалися поставки озброєнь до Фінляндії. Проте сам фінський уряд достатньо прохолодно відносився до перспективи перетворення своєї країни на полігон для військових дій за участю великих держав. Поразка Фінляндії остаточно примусила західні країни зосередитися на єдиноборстві з Німеччиною.

Початок війни викликав суттєву перебудову у вищих ешелонах влади у Великій Британії. Вже 8 вересня 1939 р. між консерваторами, лейбористами і лібералами було укладене «політичне перемир’я» – угода про те, що жодна партія в період війни не висуватиме на виборах кандидатів в округах, які на даний момент представлені в Палаті общин іншою партією. Передбачалося також, що вибори до органів місцевого самоврядування не проводитимуться, а склад їх мінятиметься у порядку кооптації. Незабаром було укладене і «промислове перемир’я» між союзами підприємців і тред-юніонами. До складу уряду були введені Уїнстон Черчилль і Антоні Ідеї, популярні політики жорсткої антинімецької орієнтації. Рейтинг самого прем’єр-міністра стрімко падав. Провал норвезької кампанії британської армії став приводом для урядової кризи. Після запеклих дебатів 7-8 травня Чемберлен поставив питання про довіру кабінету. При голосуванні уряд одержав більшість в 81 голос, але спроба сформувати коаліційний уряд Чемберлену не вдалася. 10 травня – в день вторгнення вермахту до Франції – він подав у відставку. Уряд очолив Уїнстон Черчилль. До складу кабінету ввійшли 54 консерватори, 17 лейбористів, 4 ліберали, 4 націонал-ліберали, 4 націонал-лейбористи, 8 «незалежних». Сфера зовнішньої політики залишилася у віданні Галіфакса, за внутрішню відповідав лідер лейбористів Еттлі. У віданні самого Черчилля залишилися стратегічні питання ведення війни.

Опинившись на посаді прем’єр-міністра, Черчилль зосередив у своїх руках всю повноту влади, створивши майже авторитарний механізм державного управління. Він особисто контролював дії генералітету і ведення зовнішніх стосунків у роки війни. Ще наприкінці серпня 1939 р. був прийнятий Акт про надзвичайні повноваження, відповідно до якого уряд одержав право видавати особливі оборонні розпорядження, що мають силу закону. 22 травня 1940 р. був прийнятий новий закон про надзвичайні повноваження, по якому уряд в цілях оборони країни одержав особливі права поширювати контроль на будь-яке майно, керувати будь-яким виробництвом або контролювати його, направляти будь-яку особу для виконання будь-яких доручень. Незабаром уряд ввів особливий 100%-вий податок на військові надприбутки (прибутки, що перевищують середні показники прибутків за період 1936-1938 рр.). Одночасно стали більш жорсткими умови праці, збільшилася тривалість робочого дня і робочого тижня. Особливий закон 1941 р. забороняв змінювати місце роботи без дозволу органів Міністерства праці. В результаті ухвалення надзвичайних урядових указів і розпоряджень дія британської конституції на період війни виявилася практично припинено. Вжиті безпрецедентні заходи дозволили використовувати для ведення війни всю потужність британської економіки. За роки війни загальні інвестиції (головним чином у області військового виробництва) склали 1 млрд.ф.ст. Бути вироблено 131 тис. літаків, 25 тис. танків, 300 тис. кулеметів, близько 1  млн. авіабомб, 160 млн. артилерійських снарядів, 8,3 млрд. патронів. Британські озброєні сили виросли за період 1940-1944 рр. з 2223 тис. чол. до 4543 тис. чол.

Для ведення війни використовувалися і ресурси всіх країн Співдружності. 3 вересня 1939 р. війну Німеччині оголосили уряди Австралії і Нової Зеландії, 5 вересня вступив у війну Південно-Африканський Союз, а 8  вересня – Канада. Рішення про вступ до війни ухвалювалося урядами більшості домініонів самостійно і без яких-небудь коливань. Лише в уряді Південно-Африканського Союзу опинилося немало прихильників політики нейтралітету. Дискусія із цього приводу стала причиною гострої урядової кризи і зміни кабінету. У стані війни з Німеччиною виявилася й Індія. 3 вересня британським парламентом був прийнятий закон про оборону Індії, що надав колоніальним властям надзвичайні повноваження, зокрема по забороні маніфестацій і мітингів, переслідуванню за ворожу пропаганду і ухилення від виконання розпоряджень властей. Відповідно до Акту про надзвичайні повноваження 1939 р. режим надзвичайних повноважень центральних і місцевих властей розповсюджувався на всі британські колонії, протекторати і підмандатні території. Спочатку це торкалося ресурсів Співдружності і колоніальної імперії, які спрямовувались на розгортання військового виробництва, мобілізацію запасів сировини, продовольства. Але незабаром у домініонах почалося і формування військових підрозділів для участі в бойових діях. Вже до 1941 р. більше 100 тис. канадських солдатів бути переправлено в метрополію, 90 тис. австралійських солдатів – на Близький Схід і до Північної Африки, 35 тис. новозеландських солдатів – на Близький Схід. Крім того, в бойових діях у Північній Африці брали участь південноафриканські і індійські підрозділи.

Вирішальним випробуванням для кабінету Черчилля стали літні місяці 1940 р., коли розвернулася «битва за Англію». Ще в період закінчення військових дій у Франції Черчилль висунув ідею перетворення Англії в «осине гніздо» – суцільну концентричну систему оборонних укріплень і районів зосередження регулярних і внутрішніх військ. Створювалися загони цивільної оборони. Проте основні бої за Англію розвернулися в повітрі – гітлерівське командування так і не зважилося на великомасштабну десантну операцію. У цих битвах брало участь більше трьох тисяч літаків. Поразка люфтваффе в боротьбі за панування в повітрі над британськими островами в серпні-вересні 1940 р. зумовила загальний підсумок битви. Нальоти гітлерівської авіації на англійські міста наприкінці 1940 – на початку 1941 р. носили тільки характер нажахання. Участь британських військ у військових діях на континенті в період балканської кампанії 1941 р. була менш успішною, рівно як і в зоні Тихого океану, де наприкінці 1941 р. стрімко розвивалося стратегічний наступ Японії. По суті вже з 1940 р. стало очевидним, що суттєву активність британська армія проявляє лише на африканському театрі військових дій, а також на Близькому Сході, де після успішних наступальних дій навесні-влітку 1941 р. під контролем англійських військ опинилися Ірак, Сирія і Ліван.

Остаточно стратегія Великої Британії в Другій світовій війні визначилася до кінця 1941 р. у зв’язку з складанням антигітлерівської коаліції. Черчилль прагнув до повної перемоги над нацистською Німеччиною, але «малою кров’ю» для Великої Британії, без таких страшних людських і матеріальних втрат, як у Першу світову війну. Ключовим ставало питання про формування могутньої антигітлерівської коаліції. 23 червня 1940 р. британський уряд оголосив про відмову визнати колабораціоністський уряд Віші і почав активну співпрацю з організацією генерала де Голля «Вільна Франція». Заручитися підтримкою США виявилося складніше через нейтральну позицію, зайняту американським урядом в перший період війни. Проте вже в 1940 р. британському уряду вдалося значно розширити поставки американських озброєнь. До ухвалення в 1941 р. урядом США закону про ленд-ліз ці поставки здійснювалися на ринковій основі, а також у порядку оренди. Нарешті, в 1941 р. у зв’язку зі вступом до війни СРСР і США загальна стратегічна ситуація корінним чином змінилася. Антигітлерівська коаліція стала реальністю. Вже 12 липня 1941 р. у Москві була підписана англо-радянська угода про спільні дії у війні проти Німеччини. 14 серпня того ж року Черчилль і Рузвельт підписали Атлантичну хартію – документ, що заклав основи політичної ідеології антигітлерівської коаліції. Лідери Великої Британії і США заявляли про готовність своїх країн боротися з тиранією, відмову від яких-небудь територіальних придбань, визнання права будь-якого народу на вільне обрання форми правління, орієнтації на мирний характер міжнародних відносин після закінчення війни. У травні 1942 р. був остаточно підписаний договір Великої Британії і СРСР про військовий союз і співпрацю після закінчення війни. При цьому ще в грудні 1941 р., слідуючи узятим раніше зобов’язанням, Велика Британія оголосила війну Фінляндії, Угорщині і Румунії, що брали участь в агресії проти СРСР.

В ході переговорів британського керівництва з представниками країн-союзників, і перш за все в ході англо-радянських переговорів, було ухвалене стратегічне рішення про необхідність відкриття другого фронту в Європі. Проте характер бойових дій на першому етапі війни дозволяв обмежити дії британських військ військово-морськими і повітряними операціями. Основні зусилля були, як і раніше, зосереджені на африканському театрі військових дій. На рубежі 1942-1943 рр. тут був досягнутий корінний перелом, а незабаром африканський театр військових дій був остаточно ліквідований. До квітня-травня 1943 р. англо-американським військово-морським силам вдалося отримати перемогу і в «битві за Атлантику». Проте в питанні про відкриття другого фронту в Європі Велика Британія виявляла велику обережність. У жорсткій дискусії із Сталіним Черчилль добився відстрочення до початку 1944 р. У міру наближення кінця війни британський лідер все більш насторожено відносився до східного союзника, вбачаючи у впливі СРСР, що зростав, нову загрозу європейської демократії. Розгром нацизму, на думку Черчилля, був лише прологом до нового витка протиборства непримиренних суспільних систем. Позиція британської делегації на Ялтинській конференції 1945 р. особливо чітко продемонструвала прагнення Черчилля чітко позначити зони впливу союзників у майбутній Європі. Британський лідер був одним з перших західних політиків, хто не тільки усвідомив неминучість «холодної війни», але і достатньо рішуче до неї готувався.