Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ukr tori vizsga 2o13.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
02.03.2016
Размер:
1.25 Mб
Скачать

Діяльність після розгрому

У 60-і роки більшість колишніх членів товариства відійшла від політичної діяльності. Володимир Антоновична початку XX століття вже не очолював український національний рух;Микола Костомаров(1817–1885), 1861 року тяжко переживаючи особисту драму, нічим не зарадив петербурзьким студентам, які виступили з протестом проти несправедливих умов реформи;Пантелеймон Куліш(1819–1897) фактично сховався на своєму хуторі, хоча й писав про політику та національні рухи. Виключно просвітницькою працею займався ректорКиївського університету Святого ВолодимираМихайло Максимович, який раніше своїм ентузіазмом надихав братчиків. НатомістьМихайло Драгомиров— наприкінці XIX століттягенерал-губернатор Київщини, Поділля й Волині— став «таємним Никодимом українства», розвиваючи в цих областях освіту й культуру[5]. У 90-і роки провідною ідеєю було вже не загальнослов'янське єднання, а національна самостійність[6].

Значення

На думку історика Симоненка Р. Г., історичне значення Кирило-Мефодіївського братстваполягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій. Це позитивно вплинуло на національну свідомість[7][8].

Український історик Орест Субтельнийзауважив, що Кирило-Мефодіївське товариство не лише явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку, а й привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти картуукраїнофільствапроти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби українськоїінтелігенціїз російським царатом[9].

33.Якщо українські землі Росій ської імперії управлялися з одного центру – Петербурга, тозахідноукраїнські належали до різних адміністративних одиниць Австрійської монархії. Австрійська імперія складалася з мішанини земель, народів, релігій і мов, які мали різні історичні, культурні та релігійні традиції і над якими не було однакової системи управління. Зовсім не випадково її називали «клаптиковою імперією». З трьох західноукраїнських земель – Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття – найперше до складу імперії Габсбургів потрапило Закарпаття. Ще у XVIII ст. у складі Угорського королівства воно підпало під владу австрійців. Але підпорядкування Відню було досить умовним, іфактично Закарпаття управлялось з Будапешта. Буковина у 1786 р. була приєднана до Галичини, а після 1849 р. їй знову надали право окремої провінції (краю). Інші ж українські землі об’єднали разом з польськими, які дісталися Австрії після зникнення Речі Посполитої, у Королівство Галичини і Лодомерії.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]