Створення

Таємне товариство у складі 12 українських інтелігентів — Україно-Слов'янське товариство (Кирило-Мефодіївське братство) було створене наприкінці 1845 — на початку 1846 року в Києві. Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський,Микола Гулак,Микола Костомаров,Пантелеймон Куліш,Опанас Маркевич.

Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Знаком братства ставперстеньз написом «Св.Кирило і Мефодій, січень 1846».

Крім організаторів, до братства незабаром увійшли: Георгій Андрузький,Олександр Навроцький,Дмитро Пильчиков,Іван Посяда,Микола Савич,Олександр Тулуб. У квітні1846 рокудо братства вступивТарас Шевченко. Восени1846 рокузагальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб.

Кирило-Мефодіївське братство діяло до кінця березня 1847 р.З появою братства на арену політичної боротьби вийшла українська різночинна інтелігенція.

Програма

Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу»(український варіант роботиАдама Міцкевича«Книги народу й пілігримства польського») і«Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і українськогопанславізму, романтика загальнослов'янської єдності,автономізмутанародовладдя^[2].

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільствана засадах християнськоїморалі, шляхом здійснення рядуреформ; створення демократичної конфедерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасуваннякріпосного праваі станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.

Кирило-мефодіївці розглядали слов'ян як єдиний народ, відводячи українському суспільству ключову роль у створенні слов'янської конфедерації(зв'язки з братством підтримували 100 осіб зПольщі,Литви,Чехії,Білорусі,Росії, України). При цьомуМикола Костомаров,Василь Білозерський,Микола Гулакта інші були переконані, що таке право дає українцям їхня глибока релігійність, корені козацькогореспубліканізму.Ад'юнктКиївського університетуМ. Костомаров вважав цілком можливим формування монархічної федерації у складі України та Росії (з елементами республіканського ладу)^[2]. Лише третій варіант«Книги буття українського народу»набув рис конституційності, усе одно залишившись різновидом соціальноїутопіїбез згадки про реальність державної незалежності українських земель. Характерна риса: якщо для діячів польського опору ідеалом була свобода, то для більшості кирило-мефодіївців — соціальна рівність. Прихильники революційного напряму боротьби (Т. Шевченко, О. Навроцький, М. Гулак, І. Посяда, М. Савич, Г. Андрузький) не мали сумніву в тому, що скасуватикріпацтво, повалитисамодержавствозможе тільки народне повстання^[2].

Привертає увагу розроблений студентом Г. Андрузькимдокумент «Начерки Конституції Республіки» — модель федеративної слов'янської республіки, яка мала поєднати в собі досвідПівнічноамериканських штатіві традиціїРосійської імперії^[2]. Вона передбачала створення семи автономних штатів, включаючи Україну зГаличиною,Кримомі Чорномор'ям,Сербію,Болгарію,Бессарабію, Польщу. Пізніше, перебуваючи на засланні вПетрозаводську, Г. Андрузький дійшов до висновку: «Щоб створити Україну, не обхідно зруйнувати Росію, а вона зміцнювалася віками»^[2].

Інших поглядів дотримувалися М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, О. Маркович, О. Тулуб, Д. Пильчиков: вони вважали, що тривала просвітницька діяльність і реформи здатні забезпечити успіх політичних і соціальних перетворень^[2].

Реальна діяльність членів товариства зводилася до зустрічей на квартирах М. Гулака або М. Костомарова, де велися наукові диспути, обговорювалися програмні документи, а також до приватних бесід із молоддю, інтелігентами, дрібним чиновництвом. Однак, члени братства також вели й активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), творів Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема,Пантелеймон Кулішпідготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий1846 року, та ін.).