Архітектура

В архітектурі XIX століття на зміну пишноті і розкутості українського барокоприйшов стриманий, академічний стилькласицизму. За будівництвоммістнаглядали спеціальні комісії і комітети.Громадські спорудибудувалися з урахуванням їх призначення — головною метоюархітекторастало не створення зовнішньої привабливості, а внутрішнійкомфорт(високастеля, вентиляція,освітлення).

Перехід від бароко до класицизму відбився і на плануванні міст. Обов'язково виділяється адміністративний центр з площею, на якій розміщувалися помпезні будівлі урядових установ, кварталибулипрямокутними, композиції ансамблів, окремихархітектурних комплексів, палацово-паркового ландшафту носили відкритий характер.

У цей час активно забудовуються нові міста на півдні України і в Криму—Маріуполь,Олександрівськ(Запоріжжя),Катеринослав(Дніпропетровськ),Миколаїв,Одеса. В Одесі за проектом петербурзького архітектораТома де Томонав1809було спорудженооперний театр. Одночасно відбувалася реконструкція старих містСлобожанщиниіПодніпров'я. Архітектурний стильКиєвавизначався відомим архітекторомА. Меленським. За його проектом споруджені пам'ятник на Честь повернення Києвумагдебурзького права, церква наАскольдовій могилі, ансамбльКонтрактової площінаПоділ, який постраждав від пожежі1812року. У 1837—1843 роках за проектомОлександра Береттіпобудована будівляКиївського університету. Упорядковуються такі міста, якХарків,Полтава.

У другій половині XIX століття стильова єдність класицизму руйнується. Складна епоха утвердження капіталізмувідбилася і в архітектурі: з'являються нові матеріали, нові замовники. Складається напрям, який отримав назву«еклектика»(змішування). У київськихфасадахтого часу можна побачити іготику, іренесанс, іроманський стиль, багатобудівельв «цегельному стилі» (головна прикраса — нештукатуренацегельна кладка). Пошук все більшої різноманітності викликав інтерес і до візантійсько-російських традицій. Вони чітко простежуються у будові найбільшого у Києві кафедральногоВолодимирського собору, який споруджувався понад 20 років (1862—1886) за проектами І. Штрома, П. Спарро,О. Беретті. Участь у розписах соборуВ. Васнецова,М. Врубелязробило собор видатним явищем у монументальному образотворчому мистецтві. Першим проектом у власне українському стилі вважають прийнятий в1903році проект будівліПолтавського земстваархітектораВ. Кричевського. Розписи цієї будівлі виконав художник Васильківський.

Майстерність і талант українського народу виявилися у створенні палацово-паркових ансамблів. Їх автори, як правило, нам невідомі. Народні майстри створили видатні шедеври архітектурного зодчества:палац Розумовського у Батуринів живописній місцевості надСеймом,палац ГалаґанавСокирницяхнаЧернігівщині, до якого прилягаєлісопаркплощею 600 десятин, парк«Олександрія»на березіРосівБілій Церкві, знаменита«Софіївка»вУмані, де рукамикріпаків, без використання якої-небудьтехнікибули насипані гори, викопані ставки.

Національні культурні організації і рухи

Паралельно з розвитком літературного процесу і мистецтва, по мірі становлення української інтелігенції в її середовищі виникають різні національно-культурні організації і рухи. Їх створення відбувалося за несприятливих політичних обставин, вимагало особистої мужності, твердості.

Перша в українській історії національно-культурна організація виникла в 1833році уЛьвові. Це був нелегальний гурток, який організувалиМаркіян Шашкевич,Іван ВагилевичіЯків Головацький, які вчилися в духовній семінарії. Їх символічно назвали«Руською трійцею»(русинами називали західних українців). Вступаючий у гурток давав клятву утверджувати права рідної мови, перекладати слов'янських авторів, робити все для воскресіння українського народу до нового життя. Вищим досягненням гуртка стала публікація в1837році альманаху«Русалка Дністровая». У нього увійшли «Передмова» Шашкевича із закликом до відродженняукраїнської літературив Галичині, добірканародних пісень,перекази. Надрукований уБудапештінаклад у Львові був негайно конфіскований. З 1000 вдалося врятувати 200 примірників, завдяки яким про альманах і дізналися в освічених слов'янських колах різних країн. Реакція австрійської влади була жорсткою: для видань на українській території вводилася спеціальнацензура. Основою для заборони могло послужити навіть те, що книга надрукована не церковним шрифтом, а так званою«гражданкою», простішою і чіткішою ніж архаїчнакирилиця. У таких умовах виступ «Руської трійці» не знайшов продовження. Головний його ініціатор — М. Шашкевич — зайнявся літературною творчістю, став першим народним поетом Галичини, але жив у найважчих матеріальних умовах і помер дуже молодим.

У 40-іроки центр українського культурного життя знаходився уЗахідній Україні, що виражалося насамперед у вже описаному літературному процесі. У Києві приблизно в1845році виникає нелегальнеКирило-Мефодіївське братство— не культурна, а політична національна організація, перша в історії України, і, що характерно, створюють її видатні діячі вітчизняної культури (М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш,В. Білозерський,Т. Шевченко). Мета товариства підкреслена назвою — слов'янська єдність, створенняфедераціїслов'янських демократичних республік. Ідеї організації — рівність людей, необхідність знищення кріпацтва — пронизували творчість його організаторів. Розгром братства в1847році важко відбився на всьому розвитку української культури, а традиція політичної боротьби була перервана аж до90-хроків XIX ст.

Всю другу половину XIX століттяактивність національної інтелігенції розгортається майже виключно в сфері«культурництва». У кінці50-хроків наПравобережжісереддворянстватаінтелігенції, в тому числі польської, складаються групи молоді, які гаряче співчувають українському народу, поважають його культуру. Вони і в побуті переходили на народну мову. Одним з лідерів руху став В. Антонович, у майбутньому визначний історик. Прихильників таких поглядів стали називати«хлопоманами», тобто «любителями народу». Як розвиток тих же настроїв в1859р. студентами і молодими викладачамиКиївського університетустворюється напівлегальна культурно-просвітницька організація«Громада». Свою мету вона бачила в просвіті народної маси, для чого організовувалися безкоштовнінедільні школи, видавалися дешеві книги. Була створенаТимчасова педагогічна школа, де готували вчителів для сільських шкіл. Всі викладачі працювали в ній безкоштовно. У київській «Громаді» брав участь М. Драгоманов — історик, політичний діяч,П. Чубинський— етнограф, поет, автор слів гімну «Ще не вмерла Україна». Подібні громади виникли в багатьох містах.

Ідейний центр «громадівського» руху виявився у Петербурзі. Сюди в кінці 50-х років після заслання повернулися кирило-мефодіївці. В. Білозерський домагається дозволу і на гроші меценатів в 1861 р. починає видавати перший регулярний український літературний і суспільний журнал«Основа». У ньому співробітничають Костомаров, Куліш, Драгоманов, публікується спадщина Шевченка. У цей час зав'язуються тісні контакти з передовою російською громадськістю. Навіть з боку уряду робляться деякі ліберальні кроки: Кулішу доручають перекласти українською мовою закони про скасуваннякріпацтва, за державний рахунок видаються українські підручники.

Ситуація кардинально змінюється в 1863післяантиросійського повстання в Польщі. Український національно-культурний рух жорстоко придушується. Прокотилася хвиля арештів, Полтавська і Чернігівська громади були повністю розгромлені, журнал «Основа» закрився. Особливою непримиренністю відрізнялася позиція міністра внутрішніх справ Російської імперіїВалуєва. Він підписує сумно відомийуказ, що забороняє друкуватиукраїнською мовоюнавчальну, наукову і релігійну літературу на тій підставі, що «никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может». Після нетривалого «перепочинку» на початку70-хроків, відміченого активізацією історичної науки і літератури, про що вже йшла мова, антиукраїнська політика була продовжена. У1876р. в містіЕмсіцаремОлександром IIбув підписанийуказ, яким заборонялося: друкувати і ввозити в межі імперії книги українською мовою, ставити спектаклі і навіть писати тексти до музичних нот українською. Однозначної заборони українськоїхудожньої літературина «малоросійській» мові не було, але цензура таких книг не пропускала, навіть з російських творів викреслювалися українські слова.

Імперська великоросійська політика привела до того, що український центр в 60-70-і роки XIX ст. перемістився в Західну Україну. В Австро-Угорщиніпісля революції1848формально нерівність української мови було усунено, у Львівському університеті відкрили кафедру української мови і літератури. На практиці польське домінування зберігалося, в1859р. навіть спробували ввестилатинський алфавітв «русинську» писемність. У таких умовах значна частина місцевої інтелігенції побачила порятунок в тісному союзі з Росією, причому не з демократичними, а з урядовими реакційними колами. Склалася теорія і про єдність мови. Описана течія отримала назву «москвофільства».

«Москвофілам»у національному культурному русі протистояли«народовці»— однодумці і продовжувачі справи громад. Їх журнал «Правда» з 1867 р. починає відігравати роль загальноукраїнського видання. З 1868 р. свою історію веде товариство«Просвіта», що займалося виданням книг, журналів українською мовою. Багато відомих діячів української культури переїжджають зі Східної України в Західну. У Львівському університеті активно працює М. Грушевський. Часто буває тут П. Куліш. ЗЖеневипідтримує зв'язок М. Драгоманов. З'являються свої лідери, передусім І. Франко. У 1873 р. у Львові засновується згадане вище«Літературне товариство імені Шевченка», перетворене в 1892 році в наукове. У 90-і роки воно видає солідне періодичне видання —«Літературно-науковий вісник», що друкував авторів і розповсюджувався і на Заході, і на Сході України.

31. «Руська трійця» (1833—1837рр.)— галицькелітературне угруповання, очолюванеМ. Шашкевичем,Я. ГоловацькимтаІ. Вагилевичем, що з кінця 1820-х років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження.

Породжене в добу романтизму, воно мало виразний слов'янофільський і будительсько-демократичний характер. Учасники його вживали прибрані слов'янські імена (Шашкевич — Руслан, Вагилевич — Далібор, Головацький — Ярослав, його брат Іван — Богдан, Ількевич — Мирослав і т. д.). Його девізом були слова, що їх Шашкевич вписав до спільного альбому: «Світи, зоре, на все поле, поки місяць зійде».

Члени «Руської трійці» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Цікаву подорож Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький. Закарпаттям подорожував І. Вагилевич, який проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права. За це його заарештували і заборонили з'являтися в Закарпатті.

Навколо «Руської трійці» об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Деякі її члени (М. Ількевич, М. Кульчицький та ін.) були зв'язані з польським революційним підпіллям. Збираючи усну народну творчість, вивчаючи Історію рідного народу, перекладаючи твори слов'янських будителів та пишучи власні літературні й наукові твори, учасники угрупування твердили, що «русини» Галичини,БуковинийЗакарпаттяє частиною українського народу, який має свою історію, мову й культуру.

Діяльність «Руської трійці» викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів переступила межі вузького культурництва. Особливою пошаною членів літературного угрупування користувалася «Енеїда»І. Котляревського, фольклорні збіркиМ. МаксимовичайІ. Срезневського, граматикаО. Павловського, а також твори харківських романтиків.

Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і перебуваючи під впливом творів передових слов'янських діячів, «трійчани» укладають першу рукописну збірку поезії «Син Русі»(1833).

У 1834 р. «Руська трійця» робить спробу видати фольклорно-літературну збірку «Зоря», в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд.

Істотною заслугою «Руської трійці» було видання альманаху «Русалка Дністровая»(Будин (заразБудапешт, 1837 р.), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу. Вступне слово М. Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель Ідея слов'янської взаємності, що нею пройнята «Русалка Дністрова», споріднює її з Колларовою поемою «Slavy dcera» (1824), яка в значній мірі інспірувала діяльність «Руської трійці». Вплив на постання «Руської трійці» мав між іншими і чеський славіст Ян Ковбек.

«Русалку Дністровую» австрійський уряд заборонив. Лише 200 із 1000 примірників упорядники встигли продати, подарувати друзям і зберегти для себе, решту було конфісковано.

Гурток «Руська трійця» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.

32. Кири́ло-Мефо́діївське товариство(Україно-слов'янське товариство,Кирило-Мефодіївське братство) — українська таємнаполітична організація, що виникла вКиєвінаприкінці 1845 року та спиралася на традиції українського визвольного й автономістського руху.

Була одним з проявів піднесення національного рухуна українських землях та активізації загальнослов'янського руху під впливом визвольних ідей періоду назрівання загальноєвропейської революційної кризи —«весни народів»^[1].

Членами товариства, які називали себе братчиками, стали вихованці й співробітники КиївськоготаХарківського університетів. Провідну роль серед них відігравалиМ.Костомаров,Т.Шевченко,Г.Андрузький,В.Білозерський,М.Гулак,П.Куліш. Впродовж існування товариства його ідеологія зазнавала істотних змін. Завдання об'єднання слов'ян, що стало підставою виникнення таємної організації, згодом конкретизувалось у двох напрямах — рівноправного співробітництва слов'янських народів та відродження України^[1].